Жінка-УКРАЇНКА

Я щаслива людина, бо в моєму серці живе Україна.
Бо українка, і це не просто факт народження, а стан душі, поклик долі. Я вдячна за те, що з’явилася і живу саме на цій благословенній землі - щедрій на таланти, щирі серця й незламний дух.

Тарас Шевченко писав:
«Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою на землі  - і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії і всіх Італій... Що ж нам казати, її дітям? Належить любити і пишатися прегарною матір’ю».

Ці слова мені особливо близькі. Любов до рідного краю, до своєї матінки-землі - це не просто емоція, це внутрішній закон, духовна опора, що формує нашу людяність і стійкість.

Але лише любити  -  замало.
Україну потрібно шанувати, берегти, примножувати її добро і славу. Бо справжня любов  - це завжди дія, відповідальність, готовність віддавати.

Мені Україна подарувала талант. І я, у відповідь, віддаю їй своє слово - щире, правдиве, вистраждане. У ньому сповідь звичайної української жінки, яка прагне, аби навколо панував лад, щоб кожна оселя дихала теплом, а кожне серце мало віру. Бо я знаю напевне: як би холодно не було сьогодні  - завтра неодмінно прийде весна.

Україні

Так хочеться впасти на землю дощем,
Вуста твої спраглі водою змочити.
На серці невтішно – то смуток, то щем.
Що ще, Україно, для тебе зробити?
Аби усміхнулась ти сонцю й весні,
Вплела у вінок не печалі, а квіти.
Така дорога ти і люба мені.
Що ще, Україно, для тебе зробити?