Жінка-УКРАЇНКА

Зараз однією з наріжних соціальних, політичних та медійних тем, котра звучить як назва психологічного тренінгу є: "Вчиться говорити зі Сходом".

По-перше, якщо дійсно для цього необхідні спеціальні навички, здібності, знання або ж підходи, то вчитися пізно, треба було говорити і давно. А, по-друге, я не впевнена в тому, що потрібно вчитися саме говорити, а не потрібно вчитися слухати. Я вже не кажу про те, що потрібно навчитися міркувати.

Задля кращого розуміння тез політичні діячі переходять на російську мову, начебто українську Схід та Південь абсолютно не розуміють. Панове владники, та розуміють, так або ж інакше, було б дивно вщент не розуміти державну мову країни, де більшість людей живе понад двадцять років. На моє тверде переконання люди можуть українську ненавидіти, зневажати, не говорити, але розуміють прекрасно. Але якщо дійсно не розуміють і при цьому мешкають  на цій землі двадцять три роки, тоді незнання української абсолютно не заважає жити.

Перехід політиків на російську свідчить, передовсім, не про повагу, до речі, переважна більшість україномовних громадян автоматично переходить на російську, коли нею до них звертаються, і це, на мій погляд, є не тільки свідченням толерантності, а також, свідченням верховенства української мови в державі. Бо першим йде на поступки не слабкий, а сильніший, най це звучить і зухвало.

Проте в даному випадку – звертаєтеся саме ви. Не відповідаєте, а звертаєтеся. У свідомості ж заляканих міфічними бандерівцями громадян ви перетворюється на підступних владно-нелегітимних очільників київського бандерівського руху, котрі втираються у довіру, демонструючи володіння російською мовою. А ще в такий спосіб ви демонструєте слабкість ваших позицій, слабкість державності.

Мені важко усвідомити, чого хоче Схід та Південь України, заважає і відсутність знань і певна роздратованість подіями, що розгортаються, криками "Ра-сі-я!" тощо. Я кажу не про окремих людей, окремих людей зрозуміти завжди простіше, йдеться про регіони.

Мої друзі, знайомі, колеги, читачі, багато яких живе на Сході та Півдні, хочуть рівно того самого, що і я: безпечного життя, відповідальної влади, подолання корупції, ефективних законів, дотримання прав людей і свобод, адекватних податків, соціальних гарантій, якісної та доступної освіти тощо.

Лунають гасла, що Схід не тільки проти умовних "бандер", а й проти олігархів. Якщо Схід постав проти олігархів і вважає, що зараз одіозних олігархічних постатей багато при владі, мене дивує, чого ж тоді Донецьк, і я це знаю точно, досі вважає пана Ахметова "хозяіном тайгі".

Він не олігарх, чи він індульгований Донбасом? То давайте разом розберемося, в чому його унікальність та спробуємо застосувати цю схему до інших. А краще – будемо відповідальними громадянами, котрі не втрачають пильності, стежать за обіцянками, вчинками політиків, олігархів та не пробачають брехню, корупцію, шахрайство. Ми це здатні зробити.

Звичайно, знову "в надцяте"  виникає питання російської мови як другої державної. Я усвідомлюю, що для багатьох моїх співгромадян російська мова є мовою радянського дитинства, мовою батьків, родини, так – рідною мовою. Російська – своя, українська – неправильна.

Зрештою, і я сприймаю російську виключно позитивно, це – мова мого київського дитинства.

Але застосування і поширення російської мови в країні не обмежується. Наприклад, в анексованому Криму функціонувала одна українська школа. Певне, вона дуже заважала тамтешнім людям спілкуватися російською, морське повітря отруювала та в насильницькій спосіб українізувала медуз.

Втім, я не виключаю того, що можна ще раз виважено подумати та віднайти спосіб виокремлення статусу російської мови, якщо це настільки принципово для Сходу та Півдня.

Але якщо в гасло "защитим русский язык" люди вкладають поняття "не хочемо вчити, говорити, сприймати, чути українську мову", вибачте, тоді потрібно міняти не законодавство, а підхід, або ж країну. Тоді йдеться не про захист російської мови, а про зневагу української.

А ще в такий спосіб підтримується "дуда" щодо того, що Україна – штучна країна зі штучною мовою. До речі, саме такі твердження притаманні якраз ультра-правим рухам, послухайте, до прикладу, угорського Йобіка або ж російського Жириновського.

Якщо Схід та Південь вважає, що живе в штучній країні зі штучною мовою та хоче жити в справжній, наприклад, Росії, то Україна тут абсолютно ні до чого, і треба наважуватися не зміну громадянства та місця проживання. Звичайно, що на такі зміни важко наважатися, і простіше влитися в чужі кордони, маючи під дупою звичну землю, власну хату або ж ОДА, ніж пакувати валізу, і не зважаючи на перфектне знання російської мови (хоча, стосовно цього я маю сумніви) все одне перетворюватися в жаданих краях на чужинця, хохла, зайду.

Втім, спостерігаючи на риторикою прихильників "Росії", в мене складається враження, що наші співгромадяни хочуть відчувати під ногами не російську землю, вони хочуть повернення СРСР. І не треба ховатися за федералізацію. Федералізація не допоможе опинитися в СРСР.

Власне, тут вони знайшли собі однодумця в особі Путіна.

Але повернення СРСР не буде, історія цього не допустить, історія вже перетравила Радянській Союз.

СРСР залишається в пропаганді, ліричних кінофільмах, ностальгійних цінах на ковбасу та горілку, безплатного житла, безплатної освіти, безіменних та іменних могилах мільйонів жертв тоталітаризму.

Лариса Денисенко, письменниця

http://life.pravda.com.ua