Жінка-УКРАЇНКА

Ті, хто кажуть, що на війні не буває поезії, помиляються. Адже часто революційні події тягнуть за собою низку творів мистецтва різного жанру і рівня: прози, поезії, есеїстики, живопису, графіки, художнього й репортажного фото, документального кіно.

Впродовж кількох місяців раз на тиждень діяв Революційний Літературний Марафон, де цілий день (або ж півдня) поети та прозаїки зачитували свої літературні твори. Почитати приходити і «метри пера», і митці «з народу», які ніколи не читали на публіку раніше. Слід зауважити, що атмосфера на тих «марафонах» панувала незрівнянна, адже літературні твори приходили послухати ті, хто раніше ніколи не відвідував типових «богемних посиденьок». Слухали глибоко, щиро, з інтересом, підходили до авторів, просили дозволу зазнімкувати вподобаний вірш на телефон. Не вщухали літературні читання і у дещо тіснішому колі в наметі «Мистецького барбакану».

Кілька книжок, приурочених до теми Майдану, уже побачило світ, ще кілька готується. Як і самі події останніх місяців, ці книжки не типові й не вписуються в звичні оціночні рамки. Так, приміром, літературно-художнє видання «Небесна сотня», Антологія майданівських віршів, випущене чернівецьким «Букреком», зібрала чотири сотні сторінок найрізноманітнішої тематичної лірики. Тут і знані й шановані поети, такі, як Олеся Мамчич, Артем Полежака, Оксана Самара, Олексій Бик, Мар’яна Савка, Дмитро Павличко, Євгенія Більченко тощо, а також дебютанти, чимало текстів взагалі невідомих авторів – рядки останніх нерідко можна було бачити наклеєними на барикадах та стінах адмінбудівель. Мовне питання тут також вирішене толерантно: тексти написані українською, російською та білоруською мовами.

За мирних часів така рівнева «різношерсність» поезій викликала би щонайменше подив. Проте не зараз. Як не буває атеїстів в окопах під вогнем, так і не буває невартісних віршів перед обличчям смерті. У збірці «Небесна сотня» не сприймаються за огріхи рими «кров-любов» та «фашизм-екстремізм», надмірна патетика штибу «Рідна ненька, Україна», збиті ритми та примітивність форм. Навіть навпаки. «Причесані» вірші пишуть у стабільні часи, а більшість присутніх у цій антології – розкуйовджені, як козацькі чуби після бою, і в цьому їх цінність» – зазначила в передмові письменниця й журналіст Леся Воронюк. В цій книзі не йдеться про суто літературну цінність (хоча і вона має місце). Книгу, швидше, слід розглядати як груповий портрет Майдану у віршах, переживань і болю мільйонного різнобарвного натовпу, об’єднаного спільною загрозою.  Тут трапляються і геть несподівані алюзії:

«ми дельфіни
ми збудували ковчег з води щоб мандрувати суходолом
ми озброїлися летючими рибами
аби захищатися
риба-меч над правим берегом…» (Жаржайло Михайло);

…і надрив:

«Лід під ногами кришиться і тріщить. Ти невразливий, і це твій природній стан. В правій – бруківка, в лівій – фанерний щит: люди виходять битися за Майдан…» (Олексій Бик);

і відвертий стьоб, що вже став класикою:

«…Я продолжаю свой репортаж
Из столицы фашиствующей Украины.
Сзади меня был Гостинный двор,
Теперь, посмотрите – одни руины!..» (Артем Полежака);

і цілком традиційна, але несподівана героїчна лірика невідомого білоруського автора:

«Торбы з бінтамі і крыж чырвоны -
На барыкады яна выйшла з дому.
Начныя атакі адна за адной,
А трэба стаяць – у цябе за спіной…»

Яскрава, охоплена полум’ям, тверда обкладинка та ілюстрації, такі ж різношерсті, як і самі поезії, додають книзі тої суто естетської ейфорії, коли не хочеться випускати її з рук.

Дещо  скромнішою за форматом є збірка есеїв «Євромайдан. Хроніка відчуттів» видавництва Diskursus, проте це не применшує інформаційної насиченості та додає зручності в читанні в громадському транспорті. Книга містить есеї та аналітичні статті на навколомайданівську тематику Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та Юрія Винничука.  Різні за настроєм та підходом, тексти дають можливість подивитися на пережиті країною події під різними кутами. Тут порушено і проблеми вічних, глобальних і дещо абстрактних цінностей, і цілком окремі, насущні й практичні аспекти суспільно-політичні й історичні. «Але ця революція, ця війна добра зі злом швидко скінчиться. Обставини перестануть сприяти тому, щоби бути кращими. Про це варто подумати вже тепер, коли ще триває екстаз від всього найкращого». (Тарас Прохасько, «Світло і тінь»).

«Для того, щоби щось змінити, щось справді важливе в нашому житті, необхідна віра. Вона дає силу навіть тим, хто фізично є безсилим. А тим, хто сильний тілом, слугує зброєю. За віру в друзів, родину, Батьківщину люди здатні покласти голови свої, бо така смерть є святою». (Іван Ципердюк, «Віра»).

Спільне органічно переплітається з особистим та авторським, кожен текст ковтається, як така собі пігулка здорового глузду і розважливості. Паралелі з іншими країнами, екскурси в історію та життєпис авторів – ґрунт для роздумів. Деякі тексти часом «грішать» духом «Капітана Очевидності», та знов таки, за даних обставин це зійде за незайве нагадування одвічних морально-етичних підвалин, про які легко забути в революційнім шалу. «Але сьогодні найкраща країна – не вона (Норвегія – авт.). Бо найкраща – та, яка бореться. І за це історія ще оцінить її найвищим балом». (Юрій Андрухович, «Та, яка бореться»).

Книга-реквієм «Небесна сотня», певно, найболючіша з усіх друкованих революційних продуктів. Випущена за підтримки Центру соціальних проектів «Хочу жити», книга, в якій голі факти, сухі та скупі, ріжуть глибше за будь-який літературний надрив та експресію. Стислі замітки без прикрас під усміхненими портретами загиблих. «Андрій Мовчан, 34 роки. Працівник театру. … Загинув 20 лютого від кульових поранень у спину і голову». А от історія чоловіка, знайденого повішеним на ялинці – за дві години до того він говорив з донькою по телефону, казав, що все чудово, що йде з нічної варти відсипатися. Кожна історія – дещиця солі на рани. Книга була видана до сороковин героїв малим тиражем і поспіхом, тож її упорядники встигли зібрати інформацію не про всіх, наразі готується доповнене (зокрема, на жаль, новими іменами) і вдосконалене видання.

Чорне крейдоване тло, підбірка кольорових світлин-мініатюр на останніх сторінках, різні (знов-таки) «почерки» журналістів-волонтерів, які збирали та впорядковували матеріали про героїв – усе це сприймається напрочуд гармонійно. Прогалини стосовно деяких даних – як дірки від куль. Під час презентації упорядник книги та її ініціатор Роман Савчак зазначив, що подібний примірник мав би лежати на столі кожного депутата на чиновника як нагадування про ті цінності, за які поклали життя хлопці. Можна додати, що місце цієї книги – на робочому столі кожного громадянина. Аби портрети загиблих стояли перед очима і даішника, що вимагає хабаря, і водія, який готовий той хабар дати, адже кожен щомиті робить вибір на користь того чи іншого боку незримої барикади.

Шанувальникам політичного «розбору польотів»неодмінно припадуть до душі футурологічні розвідки політолога, громадського діяча та журналіста Віктора Андрусіва «Змінити майбутнє» видавництва «Наш формат». Детальний геополітичний екскурс в минуле України (та дотичних держав) та можливі прогнози на майбутнє, написаний доволі розлого і водночас жваво й доступно для далекого від політики читача. Можна навіть сказати – художньо. Подекуди відчуття дійсності стирається, і текст скидається на гарно прописаний історичний роман або ж детектив, реальні, живі нині діячі уявляються персонажами із паралельної реальності. «Про нас говорили – “failed state” – “держава-невдаха”. Президент Росії Володимир Путін обізвав нас історичним непорозумінням, і цю точку зору мовчки поділяли розвинені країни. … Ми вийшли до журналістів (після підписання у Стокгольмі Декларації про керівні принципи функціонування газового ринку – авт.) і обоє усміхалися: Путін – бо його знімали на камери, а я – бо на карті світу з’явився новий активний гравець. І цим гравцем була Україна».

У тому ж видавництві вийшла друком збірка поезій «Материнська молитва. Українки – героям Майдану». Вже з назви зрозуміло, що авторами текстів є жіноцтво. На відміну від антології «Небесна сотня», представлена тут лірика має спільний настрій та мотив – тужливо-патетичний, як, власне, і належить молитві, із досить передбачуваною образною системою. Однак, як доводить практика, така традиційна лірика нерідко першою знаходить відгук у бійців.

Не лишилися осторонь і зарубіжні видавці та перекладачі. Так, із поміченого в наших широтах – видання «Documenting Maidan», де своїм революційним досвідом із англомовним читачем діляться сучасні українські митці: Лада Наконечна, Влада Ралко, Тарас Федірко та інші. Які, до слова, брали активну участь в барикадних подіях.

Також на книжковому ярмарку в Лейпцигу презентували книгу «Majdan! Ukraine, Europa», упорядковану Клавдією Дате та Адреасом Ростеком у видавництві «edition.fototapeta». Книга зібрала дописи та роздуми сучасних українських інтелектуалів та культурних діячів. До її створення доклали руку письменник Андрій Любка, авторка та фотограф Євгенія Бєларусець, історик Андрій Портнов та Кирило Савін.

Окрім зазначених видань, традиційною «циганською поштою» розпорошується по руках та умах самвидав – збірки тематичної поезії Дмитра Павличка «Вірші з Майдану»; Антоніни Листопад  -«Солоний Хрещатик»; есеї та аналітика Юрія Шеляженка «Мій Євромайдан» тощо.

Кілька книжок готуються до виходу в світ. Не розкриваючи таємниці вповні, зазначимо, що буде щонайменше ще одна добірка революційних віршів, а також дві книги, зшиті з реальних історій із барикад. А кілька письменників у неформальних розмовах зазначили, що готують «сольні» книги про власний Майдан.

Література Майдану подібна у своїй різності, різкості та тяжінні до крайнощів. В тому її справжність і певний шарм. Можливо, з часом і переосмисленням з’явиться глибока та виважена аналітика, де все пережите буде розсортовано «по поличках» з усіма причинно-наслідковими зв’язками. Хотілося б вірити, аби видання книжок, і «сольників», і антологій, проведення тематичних художніх виставок та кінопоказів стало крапкою в історії цієї революції. Проте відомо, що в історії не буває крапок. Тож далі буде…

Олена Максименко

Фото Івана Любиш-Кірдей

http://litakcent.com