Жінка-УКРАЇНКА

35 років тому Україна втратила свого геніального Сина – композитора, поета, художника, Героя України, лауреата Шевченківської премії Володимира Івасюка.  22 травня 1979 року його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові, і такого похорону світ не бачив з часів поховання Івана Франка. А причини загибелі митця до цього часу невідомі і слідство, відновлене у 2009 році, не завершене. Світлій пам’яті Володі присвячую свій вірш і кладу замість квітів на його могилу. Хай святиться його ім’я!

ОДА ВОЛОДИМИРУ

Ввійшов у життя ти, не знаючи броду,
Не відав, як швидко скінчиться твій шлях,
Та нам залишились намиста мелодій
Й пронизливе світло в блакитних очах.

Міняються стилі музичні і мода,
На сцені панує убога попса,
А в творах твоїх – таїна генокоду –
Землі української вічна краса!

Тебе полюбили на заході й сході,
На півночі й півдні лунають пісні.
Твій усміх, такий чарівливий, Володю,
У душу немов зазирає мені!

А ти чоловік незабутній, Володю,
Бо  музику в жінці почути зумів!
Оспівував ніжність її, звабу, вроду
І радість лунала на сто голосів!

Ідеї знаходив в коханні, природі:
У горах, потоках, світанках, житах.
Свобода у творчості, тільки свобода!
І доказ тому – твоє дивне життя.

Шуми лісові, ручаїв тихі води,
Любов і самотність, щемкі почуття…
Ти щастя своє, від життя насолоду
У звуки, акорди й слова обертав. 
 
 …Хто був той підступний безжалісний злодій?
 Історія поки що вперто мовчить…
 Ти з нами. Ти поруч. Ми разом, Володю!
 І пісня твоя незабутня звучить! 

Вікторія Рутковська