Головна

Ірина Вороняк — автобіографія

Ірина Вороняк народилася 12 березня 1975 року у Старому Самборі Львівської області.

Дитинство

Кажуть, що основні риси характеру формуються у людини до п’яти років від народження. Я до 4 з «хвостиком» росла у бабці в селі Бабино Самбірського району. Там мене навчили прокидатися вранці: село перед самісіньким Самбором, і всі живуть з продажу городини: перша зелена цибуля, огірки, кріп і т.д. на базарах довколишніх райцентрів – з Бабини. І нині це як знак якості – без хімдобрив, і без ГМО. Мені купили поливалку, і я стала частинкою маленького родинного АПК.

Взимку мене бабця брала на піч і вчила молитися і колядувати. А ще я ходила з бабцею і дідусем щонеділі до церкви, і в 3 роки казала, що хочу стати священикомJ

У школу пішла у Старому Самборі, закінчила  її класи з поглибленим вивченням математики з золотою медаллю. Через 22 роки по закінченні школи  і досі спілкуюся з деякими своїми колишніми вчителями. Школа у нас справді була  суперова: вчили вчитися самостійно, мислити, шукати інформацію, працювати з додатковими джерелами, бути відповідальним. Захоплювалася точними і природничими науками, і про журналістику не мріяла, хоча  з 9-го класу дописувала до районки.

Юність

У 1992 році до Львівського державного університету ім.Івана Франка приймали за результатами тестувань (не ЗНО, а тестувань на місці, в універі). Так з’явилася можливість вступити до вишу за знаннями. Обрала факультет журналістики. Після другого курсу почала працювати, і наш нині  покійний декан, професор Володимир Йосипович Здоровега дозволив мені вільне відвідування. Усіх основ журналістської майстерні навчилася у редакції газети «Молода Галичина», у відділі політики. 

Тепер

Поглиблене вивчення математики у школі і університетська освіта журналіста у підсумку привели мене до PR (http://kolibri.biz.ua/). PR – це мистецтво побачити велике у малому, це щоденна потреба і можливість самовдосконалення, це пошук оптимальних рішень і відповідальність за них.

Вважаю, найкраща моя збірка зразків білого PR – це книга «50 куточків Львівщини, які варто відвідати».  Краєзнавство – це те, де піару забагато не буває.