Звернення української інтеліґенції до нинішньої та прийдешньої української влади

Українські митці та громадські активісти опублікували сьогодні «Звернення до нинішньої та прийдешньої української влади».

Текст «Звернення…» подаємо нижче, поширити його через Фейсбук можна тут: https://www.facebook.com, приєднатися можна тут: http://www.petitions247.net

До відома та уваги всіх,
хто називає себе представниками і слугами українського народу!

Упродовж останнього часу українська нація, яка на світанку своєї незалежности свідомо обрала шлях гуманного, терпимого, ненасильницького та поступового розвитку, стикається з дедалі жорстокішою агресією зовнішніх і «внутрішніх» сил, котрі намагаються позбавити нас права самостійно визначати свою власну долю та будувати життя у своєму домі відповідно до нашого власного бачення, наших традицій та устремлінь. 

З допомогою різних методів тиску і насильства нам намагаються заборонити або завадити у відродженні нашої тривалий час переслідуваної мови та культури, а також – втіленні у життя питомого для нас европейського цивілізаційно-культурного й політичного вибору. Єдину українську націю постійно намагаються розділити на штучно змодельовані мовно-реґіональні спільноти, між якими розв’язати конфлікт.

Всі ми не раз були свідками того, як наші співвітчизники, рідною мовою котрих є російська, кримсько-татарська, угорська, румунська, болгарська чи будь-яка інша, демонстрували високі приклади громадянського патріотизму та навіть готовности свідомо віддати за Україну свої життя. Водночас, ці люди у переважній більшості підтримують европейське майбутнє країни, з повагою ставляться до природних прав україномовних співгромадян і розумінням – до тієї консолідуючої і системотворчої ролі, яку українська мова й культура відіграє в у створенні та існуванні України як самостійної і незалежної держави. 

Натомість ті, хто нав’язливо оперує поняттями «двомовности» та «федерації» або евфемізмами на кшталт «економічної інтеґрації країн колишнього СССР», цілком очевидно насправді домагаються не цього, а здійснення насильницького відриву від України все нових її територій з наступним включенням їх до складу Російської Федерації, котра виступає замовником і дириґентом відповідних дій. На прикладах Криму, Донецької і Луганської областей це абсолютно ясно видно тепер усім, хто тверезо оцінює реальність і не намагається приховати аґресивні дії та наміри за машкарою облудливих слів.

Шлях будь-яких поступок цим беззаконним пожаданням є для нашої нації шляхом до небуття, бо ті, хто ці вимоги висуває, насправді не прагнуть жодного компромісу та жодного взаємотолерантного співжиття, а лише – нашого знищення.

За цих умов ні в кого з українців не залишається ні можливості, ні права бути «толерантними» до тих, хто зі свого боку не визнає за нами права не лише на вільний і незалежний розвиток, але й на саме існування, тероризує мирне населення країни, грабує, катує, вбиває і залякує людей.

Нація, життю якої кинуто виклик, має невід’ємне законне право на самозахист такого ступеню інтенсивности, який безумовно ґарантує нам інше наше природне право бути самими собою, себто – українцями. Ми не можемо бути терпимими до дій, що створюють загрозу основам нашого національного буття.

Ось які цілком очевидні для всякого патріота своєї нації принципи ми вважаємо безумовно обов’язковими для всякої влади, котра має бажання називати себе «українською»:

1.    Принципова неприйнятність перетворення питань внутрішнього конституційного устрою України на предмет зовнішньополітичних «перемовин», особливо – з державою-аґресором, якою є Російська Федерація.

2.    Відмова від будь-яких «переговорів» чи «компромісів» з тими, хто зазіхає на незалежність і цілісність України, як безпосередньо зі зброєю у руках, так і надаючи озброєним сепаратистам політичну, матеріально-фінансову, організаційно-технічну, інформаційно-пропагандистську та іншу підтримку.

Ці два перші принципи в умовах прямої зовнішньої аґресії та інспірованого нею збройного сепаратизму є основоположними, бо їхнє недотримання створює очевидну перевагу «праву сили» над силою права та провокує розгортання «спіралі насильницьких дій», прямим шляхом ведучи нас до національної катастрофи.

3. Однозначне визнання та послідовний захист природного права українців бути господарями на своїй землі, плекати на ній свою ідентичність, мову та культуру, розвивати своє економічне життя.

На практиці це означає, зокрема, що:

3.1) усі підприємства, котрі працюють в Україні, мають працювати на Україну та для України. Право будь-кого на економічну діяльність з метою отримання прибутку не може бути поставлене вище від права українців на свою землю та вільне і гідне життя на ній, що включає також і належну екологічну безпеку та здорове довкілля.

3.2) українська мова має отримати належний захист, підтримку та цілеспрямовано відроджуватись на всій території країни. Її носії у жодній зі сфер суспільного життя та ні в якому реґіоні України не повинні ставитися у становище, юридично або практично упосліджене порівняно із носіями інших мов;

3.3) матеріяльна та нематеріяльна культурна спадщина українського народу має дбайливо оберігатись, а розвиток української культури – отримувати належне сприяння.

4. Визнання та усвідомлення того, що у сучасному світі інформаційна безпека є основою всякої іншої, а отже:

4.1) припинення трансляції на території країни кіно та теле- і радіопередач, концертно-видовищних та інших заходів масового впливу на свідомість населення, що несуть ідеологію антиукраїнізму, принижують гідність українців, сіють серед них національний ніґілізм, московський імперіялізм, ідеї так званого «русского міра», звеличують державу-аґресора та пропагують її зверхність стосовно українського та інших народів;

4.2) забезпечення належного представлення українського культурно-інформаційного продукту в усіх сферах життя українського суспільства та недопущення іноземного культурного домінування;

4.3) забезпечення виховання українських дітей та юнацтва в українському дусі, на основі української культури та як свідомих патріотів своєї Батьківщини.

5. Визнання та послідовний захист права українців іти шляхом европейської та евро-атлянтичної інтеґрації своєї країни на основі відродження нашої власної глибинної европейської культурної ідентичности, організаційною формою чого є, в підсумку, повномасштабне та повноцінне членство в НАТО та ЕС.

6. Припинення членства в усіх міжнародних структурах і договорах та утримання від укладення в майбутньому будь-яких міжнародних угод, котрі би практично або символічно ідентифікували Україну із «зоною впливу», «особливих інтересів» чи будь-якою іншою формою домінування Російської Федерації, як держави, що є стосовно нас аґресором і окупантом наших земель.

7. Активна підтримка Україною та захист прав осіб українського походження і вихідців з України в інших державах, а особливо – на територіях, де вони є автохтонним населенням.

Ми переконані, що недотримання цих принципів, або спроби ухилятися від ясної позиції стосовно них, є антиукраїнськими за своєю суттю, такими, що в безпосередній або лише трохи довшій перспективі ведуть до підриву основ національної безпеки і державности України та мають безкомпромісно поборюватись.

Ми хочемо жити в Україні, де поважається право українського народу бути господарем своєї землі.

Підписи: 

Тарас Компаніченко, український лірник, кобзар і бандурист, лідер гурту «Хорея Козацька»

Кирило Стеценко, український скрипаль, композитор і культуролог, голова Київського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Сергій Пантюк, письменник, видавець, секретар Національної спілки письменників України

Володимир Гонський, бард, публіцист, громадський діяч, ведучий Евромайдану з грудня 2013 по лютий 2014 року

Євген Шевченко, мистецтвознавець, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Ігор Пошивайло, український етнограф, голова Музейної ради при міністерстві культури України

Валерій Лисенко, український еколог і культуролог, член Правління Ліги екскурсоводів Києва

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Олена Кіс-Федорук, мистецтвознавець, зав. відділом графіки Національного музею літератури ім. А.Шептицького

Борис Кушнірук, український економіст, фінансовий аналітик та громадський діяч

Владислав Кириченко, український громадський діяч, підприємець, меценат, засновник мистецької агенції «Наш Формат».

Роман Матис, підприємець, Інтернет-активіст і громадський діяч

Оксана Левкова, директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!», кандидат наук із соціальних комунікацій

Анна Ющенко, юрист, куратор ініціативи «Дріжджі» – Київ

Олексій Курінний, юрист, викладач, директор Програми «Права націй, національних меншин та корінних народів за національним і міжнародним правом» Центру міжнародного захисту прав людини НУ «Києво-Могилянська Академія» 

Анатолій Луцюк, громадський діяч, учасник Української «Вікіпедії», м. Донецьк

Ігор Рассоха, український історик, співкоординатор «Евромайдану»-Харків

Ігор Артюшенко, громадський діяч, голова ГО «Українська справа»-Запоріжжя

Олексій Кляшторний, громадський діяч, голова Виконкому ГО «Українська справа»-Київ