Жінка-УКРАЇНКА

У 19 років Сергій Шурута несподівано захворів. Та так, що незабаром вже зовсім не міг ходити! Довелося пересісти в інвалідний візок – назавжди. Мешкає він у селі Радянська Слобода, в Чернігівському районі, тож, коли треба було у справах добиратися в Чернігів, доводилося увесь час просити чуйних людей, щоб допомогли сісти в автобус із візком. На жаль, в Україні й досі проблемами інвалідів переймаються лише на словах. В наших автобусах та маршрутках жодних пристосувань для людей з особливими потребами не передбачено. Та й по нашому недолугому, горбатому асфальту в інвалідному візку далеко самотужки не заїдеш, адже треба оминати бордюри, а зручних, якісних пандусів – надто мало…

Втім, Сергій, який у школі успішно займався лижними гонками та їздив на міжнародні змагання, не занепав духом. Навчився долати на нинішньому своєму «транспорті» сотні кілометрів! Отримав уже три медалі в Польщі як учасник супермарафону та марафонів на візках (є такий вид спорту для інвалідів). Торік і в цьому році побував у Кракові. Також у 2014-му подолав супермарафон у місті Замость. Це при тому, що візок у нього – звичайний, на марафони не розрахований. У поляків, з якими змагався, інвалідні візки були відмінної якості, але коштує така «машинка» – чотири тисячі євро.

Звісно, що таких коштів, особливо за теперішньої інфляції, в мужнього українського спортсмена немає. Він і так зазвичай сам шукає щоразу гроші, аби за запрошенням оформити візу (це 35 євро) та взяти участь у престижних змаганнях за кордоном. Власне, зі Львова власноруч добирався до Польщі… в інвалідному візку, проїжджаючи щодня по сто кілометрів!

«Звісно, це – непросто, зате дуже цікаво, – розповідає Сергій. – Адже я мандрував від села до села, спілкувався з людьми, бачив, як вони живуть, та й у кожного народу – свої національні традиції, фольклор, культура… Це – неймовірний досвід! Тобто то не був автостоп у звичному розумінні цього слова, адже я добирався туди власним «транспортом». Однак потрібно було заздалегідь розшукати в Інтернеті людей, які погодилися б пустити мене на нічліг у Польщі – в тамтешніх селах, по наміченому маршруту. Такі добродії є, дехто навіть спеціально розміщує пропозиції в соціальних мережах. Тому я – частий гість у «Фейсбуці», «В контакті», «Однокласниках»… У мене вже – немало друзів, і я щиро дякую їм за допомогу».

До Польщі Сергій Шурута чотири рази випробовував свою силу волі та майстерність у Криму. Нині ситуація, на жаль, змінилася, отож бажання їхати в окупований Крим у спортсмена немає. Тож він мріє піти на курси польської мови, щоб належно вивчити її і згодом… здобути освіту в Польщі!

Взагалі, тут, в Україні, він отримав дві вищі освіти – спочатку закінчив історичний факультет Чернігівського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, а потім – юридичний факультет Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП). Проте вчитися він дуже любить та й знання іноземних мов ще не раз згодиться. Бо Сергій хоче взяти участь у знаменитих марафонах, які проводяться в США (у Нью-Йорку) та Німеччині. Це – цілком реально, адже відповідний досвід у нього вже є. Так, у Замості під час відомого супермарафону подолав сто кілометри за чотири дні (це почесне змагання присвячують дітям, які загинули в роки Другої світової війни).

Власне, й цього року в серпні він знову планує вирушити до польського Замостя, щоб взяти участь у супермарафоні на візках – і себе перевірити, і рідну Україну представити, бо інших учасників з нашої держави там поки що не було. Все-таки – це дуже складно, тож бажаючих небагато. Але, на щастя, маємо Сергія Шуруту, в якому живе звитяжний козацький, лицарський дух. Це – дуже важливо для нашої держави, бо поляки – буквально в захваті, як то кажуть, знімають капелюхи перед мужністю й витривалістю українця, про спортивні подвиги якого нині відомо далеко за межами рідної Чернігівщини. До того ж, Сергій – патріот України, і на міжнародних змаганнях неодмінно розповідає людям правду про російську віроломну агресію й жахливу війну (фактично геноцид проти українського народу), яку ініціював «цар» Путін…

Взагалі, Сергій – інвалід першої групи, однак він не може сидіти без діла, склавши руки, тому працює в чернігівському автосервісі – інженером з охорони праці. На роботу з Радянської Слободи (це – сім кілометрів до міста й ще десять – по самому Чернігову!) він щоразу добирається на власному інвалідному візку. Їде по трасі, бо мандрувати вітчизняним асфальтом просто неможливо. А після роботи так само вертається додому!

Неймовірно? «Немає слабких людей, а є просто ліниві», – добродушно посміхається мій співрозмовник. До речі, у вільний час він ще й займається пауерліфтингом – завзято тягає штангу на стадіоні імені Юрія Гагаріна. Щоб добратися туди по Чернігову (це – вісім кілометрів), використовує все той же інвалідний візок. Зазвичай їде в середньому темпі, долаючи цю відстань за годину…

Для мене – він справжній герой. Простий і скромний сільський чоловік, якому нещодавно виповнилося 41. Але віку свого Сергій Шурута зовсім не відчуває. У нього – ще стільки планів, які неодмінно треба здійснити! Він досить цікаво розмірковує про нашу прадавню історію, сучасну політику, про фінанси й економіку, культуру та мораль, вирішення соціальних питань і добробут народу, адже немало помандрував і багато бачив на власні очі. Такий собі сільський філософ. Справжній, щирий українець, котрого варто усіляко підтримувати!

Мій дзвінок застав його в Одесі. «Побував на футбольному матчі за Суперкубок України, між київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем», –каже задоволено. – Відпочив душею! Обидві команди не розчарували. Ось і Одеса дочекалася футболу, за яким дуже скучила. Тож будемо сподіватися, що в Україні настане довгоочікуваний мир, а ми їздитимемо Європою без віз. Вірю в це, як і в те, що здолаю ще не один марафон».

Сергій ДЗЮБА