«Синочки, а можна я вас усіх поцілую»

Такими словами розпочала свій виступ на імпровізованій сцені заслужена артистка України Світлана Мирвода у Київському головному військовому госпіталі, куди минулої середи завітали учасники порталу «Жінка-УКРАЇНКА».

Перед нами - молоді обличчя солдат, захисників. У долі цих людей війна ввірвалася не з екранів телевізорів. Їм довелося побачити всі її страхітття на власні очі.

А зараз вони тут. Дехто нещодавно  - з ще незагоєними ранами, на інвалідних візках. Поряд рідні люди - мами, дружини, наречені. Дехто вже після двох довгих місяців лікуванння. Незабаром додому, а може (не виключено) знову на війну, адже «комусь треба захищати землю», а ще «там же друзі лишилися».

Та про це намагалися не говорити. Більше про те, що було доброго до і що неодміннно у їх житті буде після.

Від думок про пережите спробували відволікти героїв поетичним словом (поезії читала Ярина Мавка, Тетяна Череп-Пероганич), пісні прозвучали у виконанні Світлани Мирводи, Юрія Старчевода, гурту «АССА» (Дмитра та Тетяни Власових),Руслана Іщенка.

А потім гітару взяв один із глядачів Олексій Джура, і заспівав для своїх друзів те, що вони ще нещодавно співали разом під час перерв між боями на Сході.

- Ми прийшли сьогодні подякувати Вам за те, що Ви такі є - справжні патріоти своєї країни, захисники майбутнього своїх і наших дітей, - звернувся до  присутніх Юрій Пероганич. - Звичайно ж, хотілося б, зустрітися не за таких обставин, і не на території госпіталю, а десь в концертному залі, і щоб без війни. Але поспілкувавшись з Вами, впевнився, що незабаром знову саме так і буде.

У очах хлопців - не туга, не печаль, а відвага і дорослість. Так, вони рано подорослішали. Їм довелось стати такими. Війна не рагує на наші бажанння, вона ні в кого, ні про що не питає. Але, якщо ми, українці, в горі і радості навчимося бути разом, то ніякий ворог нас не переможе.

Від порталу: Дякуємо адміністрації госпіталю за сприянння у проведеннні зустрічі на території медичного закладу.

Більше фотоhttps://www.facebook.com