Валентина Люліч: Притулившись до серця країни, У поезії тіло тремтить

***

Руки пестять ліси і хмарини,
Як в обіймах усе охопить!..
Притулившись до серця країни,
У поезії тіло тремтить.

Відкриває себе, тендітна,
Перед нами уся стоїть.
Як, Вкраїно, тебе не любити!
Цілувати б тебе кожну мить.

Тільки б слів у душі вистачало.
Ця любов безневинна, проста.
Щоби слово її звучало,
Відкриває у світ вуста.

Де ще є поезія більша –
В поцілунку словами мовчать! –
Як тоді, коли сказані вірші
З вуст країни у пісні звучать!