Жінка-УКРАЇНКА

Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах...

Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах.
У махрову печаль загорнулись будинки старі.
Цей солоний туман нас, напевно, поглине без решти.
Так фальшиво звучить метушливих думок попурі.

Не рятують плащі. І трамваї холодні, як туга.
Ти не віриш дощу у шерензі кривих парасоль.
Всі прогнози мовчать про осяяну сонячну смугу.
Буде довго отак грати жовтень завбачливу роль.

Ти не зміниш цей день. І додому далеку дорогу.
І озера калюж під ногами не зникнуть, атож.
До зими вже, мабуть, ця похмура покірна волога.
Знову – дощ…

5.10.2014

Заколисуй мене. Ось побачиш, я міцно засну...

Заколисуй мене. Ось побачиш, я міцно засну.
Серед шелесту хвиль загублюся до завтра, до завтра…
Ця трояндова ніч буде тепла, як зоряна ватра.
Наші мрії осінні чомусь про весну, про весну.

Хай спалахує світ в абажурах зажурених міст.
Я також запалаю і згасну, як свічка, як свічка.
Оксамитовий місяць, ось бачиш, людські має звички.
Кожна зірка з космічних висот має зміст, має зміст.

Заколисуй мене у просторах далеких кімнат.
І повільно зникай, розчиняйся до ранку, до ранку…
Я тепер сновидінь добровільна впокорена бранка.
Через десять годин повернусь, якщо зможу, назад.

1.08.2014

Хай настане пітьма. Я не подруга сонцю веселому...

Хай настане пітьма. 
Я не подруга 
сонцю веселому.
Аж за обрій втече 
потривожений 
спомин крихкий.
Наша постіль, поглянь, 
кропивою охайно застелена.
Кожен вечір тепер, 
як полин, 
до знічев’я гіркий.

Не потрібні вогні. 
Неосвітлені 
вулиці звузяться.
Хай розвіється жаль. 
Не заквітне тепер едельвейс.
У порожніх містах 
наш ліхтарик 
навіки загубиться.
Хай настане пітьма.
Хай відходить
Ранковий експрес…

11.06.14

Більше на сторінці: http://maysterni.com