Жінка-УКРАЇНКА

ВИШИВАНКИ

Українську вишиту сорочку
Дарувала матінка синочку,
І кофтину, білу вишивану,
Дарувала доні рідна мама.

Скоро вже в дорогу виряджати,
Рушники почала вишивати.

Як рушник для сина вишивала,
Щастячка і долі побажала,
Щоб складалося усе на диво,
Щоб здоровий був і був щасливий.

А на рушничкові, що для дочки,
Вишивала пару голубочків,
Ще й калину, вкриту білим цвітом,
Щоб росли здорові в доньки діти.

Мама у дорогу проводжала,
Рушники обом подарувала.

Узяла рушник у руки дочка –
Мов злетіли тії голубочки!
І заплакала в зажурі мати,
Важко доню з дому виряджати.

Сина теж із хати проводжала
І йому рушник подарувала.
Обняла синочка, пригорнула
І сказала: «Як же вас люблю я!»

Любить мама діточок, кохає,
Де б не були, їх вона чекає.

ЦЕ – МАМА

Життя прожить – не поле перейти.
Доріг пройшов у ньому так багато.
Та де б не був ти на чужій землі,
Одна лиш рідна – материнська хата.

Росте берізка там біля вікна,
І кущ калини рясно червоніє,
І мама там живе тепер сама,
Приїдуть діти, їх вона зустріне.

Онуків стріне – любить їх вона,
Бо це матуся є така одна,
Її ніким не можна замінити:
Одна-однісінька у цілім світі!

МОЯ РІДНЕНЬКА

Ти – немов волошка в житі,
В тебе очі голубі,
Ти одна така на світі,
Як же вдячна я тобі!

Наче райдуга на небі,
Наче сонечко сія,
Як приїду я до тебе,
Як тебе побачу я.

Ти одна така на світі –
Наче пташка прилетиш,
Коли важко твоїм дітям,
Ти їх завжди захистиш.

І пригорнеш до серденька,
Мовиш лагідні слова…
Я молюсь, моя рідненька,
Щоб здорова ти була!

БІЛА ХАТИНКА

Стоїть собі коло ставу
Маленька хатинка –
Помазана і убрана,
Як мала дитинка.

Віконечка малесенькі,
Я не надивлюся.
Живе у тій хатиночці
Старенька бабуся.

Вийде вона на подвір’я,
На ослінчик сяде –
Кругом усе розцвітає,
Вона тому рада:

Кругом хати цвітуть мальви,
Лілеї біліють,
Далі річка протікає,
Берег зеленіє.

А в бабусі така втіха –
Діток виглядає!
Скоро мають приїхати,
Вона їх чекає.

Рідна природа
(цикл)

КОЛО СТАВУ

Росте собі біля ставу
Верболоз в куточку,
А там жінка на місточку
Попрала сорочку.

Поряд дітки гуляються
У зеленім лузі,
І співають соловейки
По усій окрузі.

Верба збоку довгокоса
Пишно зеленіє,
Біля неї берізонька
Стоїть, уся мліє.

Вітер гілками колише,
Наче розмовляє,
Виспівують пташки в лузі.
І все оживає.

Вітер воду поколише,
Гуси пропливають.
А вже сонце за місточком
Потроху сідає.

Вечоріє… Коло ставу
Усе замовкає,
А сонечко за річкою
Вже спати лягає.

Пташки більше не щебечуть
У зеленім лузі –
Наступає тихий вечір
По усій окрузі.

ДОЩИК

З неба пада дощик,
Землю звеселя:
Полива садочки,
Полива поля.

Кропить сільські хати,
Напува усе –
Урожай багатий
Дощик принесе.

ВЕСНА

Дніпро синіє вдалині,
Кидає блискавка вогні,
І тихо дощик накрапає,
Вода по листячку стікає,

Застигли верби над Дніпром,
Дрімають всі весняним сном.
Все голосніше грам гуркоче,
Мов повідомити він хоче,

Що вже прийшла до нас весна!
І зачарована вона
Каштанами, що розцвіли
На рідній на моїй землі.

ОСІНЬ

На березі листя пожовтіло,
Як в людини перша сивина…
Клен убрався, наче на весілля –
Сонце золотить його щодня.

Листя вже поволі опадає,
Мов у вальсі вітер закружив.
Осінь у багряному розмаї
Йде до нас з корзиною грибів.

Сонечко все менше зігріває,
Дощик прохолодний накрапає,
Відлетіли птахи вже давно –
Осінь дивиться в моє вікно.

ЛАСТІВКА

Звела ластівка гніздечко
Під стріхою в хаті,
Політала, покружляла,
Та й стала співати.

Висиділа пташеняток,
Малих доглядає:
І пильнує, і годує,
Спокою не має.

Все співає та воркує
Ластівонька-мати,
Учить вона своїх діток
Із гнізда літати.

Пташенята розлетілись,
Гніздечко лишилось,
Ми його оберігаєм –
Ластівку чекаєм!

ЖУРАВЛИКИ

Журавлі летять, курличуть,
Шлють останнє «прощавай»,
Літечко з собою кличуть,
Відлітають в теплий край.

Ой, як шкода мені літа
І журавликів моїх,
Та не буду я тужити –
Навесні зустріну їх!

Слава Україні!
(цикл)

МАЙДАН

Заридала, затужила
Матінка у хаті –
Боже мій, синочка вбили,
Треба забирати…

Як же мені в цьому світі
Хоронить дитину?!
У сімнадцять своїх літ
На Майдані згинув.

Як матері пережити
У труні синочка,
Що завчасно світ покинув
У сімнадцять рочків…

Голосила бідна мати:
«Боже світу милий,
За що ж ції злії кати
Дитя погубили?»

А так мамі бажалося,
Щоб він був щасливий,
Але того не сталося –
Поклали в могилу.

Як поранений лежав,
То став на коліна,
На стіні кров’ю писав
«Слава Україні!»

Бережімо в серці пам’ять
Про цього хлопчину,
Як загинув на Майдані
Він за Україну.

ДОНБАС

Сніг білий летить, над землею кружляє,
І «Гради» летять, і полита тут кров’ю земля.
В Донбасі Вітчизну сьогодні бійці захищають,
Бо в нас в Україні уже почалася війна.

У розпачі люди – зруйновані хати,
А скільки тут хлопців у нас полягло…
І плаче у чорній хустині згорьована мати,
Бо син у труні повернувся у рідне село.

А ті, хто живі, у тяжку цю годину
Готові під кулями твердо стоять:
«Ти ж, мамо, навчила любить Україну.
Хоч рани важкі, але будем її захищать».

Це наша земля! Ми її боронити повинні –
Без ворога тут ми ще довго збираємось жить.
Синочки! Вертайтесь до рідного дому живими!
Вертайтеся з миром, хай Бог вас хранить!

ПРОЩАННЯ

Поплач, матусю, в своїй хаті,
Поплач, бо вже мене нема…
Поліг я, ненько, у Донбасі,
Де йде страшна війна.

Ніколи не прийду до тебе,
Моя рідненька, на поріг,
Бо я далеко вже – на небі,
І не побачу твоїх сліз.

Вже, мамо, в іншому я світі,
Я серед ангелів живу,
Не можу в дім свій прилетіти –
Душею лиш тебе люблю.

Ще може пташкою прилину,
Чи теплим вітром навесні,
Вже не зустрінеш, мамо, сина,
Хіба, матусю, уві сні…

ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА

Зажурилась Україна,
Як рідная ненька:
Виряджала на війну
Синочків рідненьких.

Жінки своїх чоловіків
В АТО проводжали,
Щоб країну нашу рідну
Вони захищали.

Йде війна, стріляють «Гради» –
Весь Донбас розбили,
Скільки найманці чеченські
Там крові пролили…

Це ж Росія отих гадів
Готує, наймає,
Це ж їм Путні гроші платить,
А вони стріляють.

Та не дамо нашу землю
Найманцям топтати –
Україну нашу рідну
Будем визволяти!

Будем бити ми ворога,
І врешті поборем,
І потече кров ворожа
До самого моря.

У Чорному тому морі,
Яке в нас забрали,
Потопимо своє горе,
Та й до праці станем.

І заплаче калинонька
Гіркими сльозами
За хлопцями, що гинули –
Їх нема вже з нами.

Вони землю покинули
За народ і волю,
Не забуде Україна
Героїв ніколи!