Підведено підсумки конкурсу

Підведено підсумки літературного конкурсу імені Григорія та Ганни Панченків «Бентежить душу батьківська земля» на кращий поетичний твір.

На конкурс було надіслано майже 200 творів від сімдесяти дев’яти учасників. За рішенням журі перше місце у поетеси з Івано-Франківської області Наталії Данилюк, друге дісталося Галині Гнатюк (Вараві) з Рівненщини, і на третьому – Наталка Поклад з Києва. 

У номінації «Я люблю тебе, Ржищеве!» перемога за Євгеном Листопадом.

Нагородження переможців відбудеться у Ржищеві в рамках музично-поетичної імпрези за участю відомих українських виконавців та майстрів поетичного слова 21 січня о 15.00 в міському будинку культури.

Засновник конкурсу громадський діяч, письменник Володимир Панченко.

У  мами  моєї (перше місце)

У  мами  моєї  в  городі  
замріяний  бог
приліг  відпочити  
в  пахучому  свіжому  сіні...
І  зблиски  летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між  маминих  буднів  земних,
між  турбот  і  тривог.

У  мами  моєї  в  саду  
заметіль  хризантем
тремтить,  розполікана
в  лагідно-сонячній  зливі!
І  очі  всміхаються  мамині,
добрі  й  щасливі,
і  в  серці  зоріє
такий  оксамитовий  щем!..

У  мами  моєї  так  солодко
пахне  в  печі́ ─
вогнем  зацілована
мліє  рум'яна  хлібина!..
І  я  у  кутку,
ясноока,  білява  дитина,
всміхаюся  ніжно
до  теплих  смачних  калачів.

У  мами  моєї  намолені
снять  образи́ 
і  вишита  хрестиком  доля
мого  родоводу
лягла  на  рушник,  наче  промені  
світлі  на  воду,
немов  на  долоню  Пречистої
перла  роси...

У  мами  моєї  таких
розмаїтих  казок,
таких  колискових  у ку́фері*  
в'язанка  пишна!..
І  біля  криниці  
зажурена  мамина  вишня
у  душу  мені
натрусила  серпневих  зірок...

*Куфер (діалектне) ─ скриня.

Наталія Данилюк

 

*** (друге місце)

Вимирає село. 
Переходять за обрій сусіди.
По старезних садах
Обсідає гілки омела…
Прибираємо цвинтар.
Чиїсь упокоєні біди
Під хрестами лежать
Між деревами 
Покрай села.

Пробиваються трави
Крізь вогке залежане листя.
Шерехочуть на вітрі
Вузлаті сухі ясени…
Тут гойдає земля
Весь мій рід у дубових колисках,
І усім моїм кревним
Тут небо нашіптує сни.

Їхні душі мені 
Не дають відступитися шляху,
Щоб не схибило серце,
Пізнавши добро або зло.
Отаке-то життя…
Повертаються вирійні птахи.
Вічне сонце над ними
Гаряче схиляє чоло.

Галина Гнатюк

 

Там, над Бугом (третє місце)
(Із циклу)

*

Село – кунсткамера душі.
Дерев прозорі кунтуші...
Городи ще холодні й сірі, – 
любов до них – мов харакірі.

*

Сільських морок задушні лабіринти,
одноманітний ритм дворів-фортець
(чи, швидше, нір).
                         Ти з ними не борець –
твоя тут пуповина десь зарита.

Припнуті до землі, а снять про крила,
та вівтарем у них таки хлівець...
Не раз час гонить їх, немов овець,
все точить – не відточить душі-брили.

Та саме тут, в цім провінційнім глеї,
ростуть пророки, лицарі, антеї,
запліднені гірким чеканням змін, – 

ростуть – і відлітають в небо вище,
аби звідтіль, крізь сіре хмаровище,
цю землю підіймати із колін.

*

Близько. Так близько, що ближче лиш біль, – 
це золоте переродження піль.
Колос – у стерні, а стерні – в ріллю…
Але найбільше я руна люблю.
Руна весняні, зелена ярінь,
нитка, що в’яже мільйон поколінь.
…Близько, так близько – зелений болід, –
тайна людини і тайна землі.

Наталка Поклад