Жінка-УКРАЇНКА

Іван Андрусяк – один із найкращих і найпопулярніших українських письменників. У нашому Чернігові дві лялькові вистави – «Як подружитися з Чакалкою» та «Зайчикові знахідки» (поставлені за чудовими п’єсами Івана Андрусяка режисером, заслуженим артистом України, художнім керівником Чернігівського обласного театру ляльок імені Олександра Довженка Віталієм Гольцовим) щоразу збирають повен зал юних глядачів.

Тривалий час Іван трудився у видавництві, де відредагував і випустив у світ сотні яскравих книжок. А тепер у нього – власне дивовижне видавництво «Фонтан казок», в якому сьогодні друкуються найліпші, як на мене, книжки для нашої малечі.

Цього разу Іван Андрусяк завітав до Чернігова разом зі своїм автором – популярним письменником Олегом Чаклуном.

Мені пощастило побувати на дитячому святі у чернігівській бібліотеці імені Олександра Довженка, де гості весело й захоплено спілкувалися з четвертокласниками місцевої школи № 10. Причому ці діти слухали письменників на диво уважно, не галділи, не відволікалися на власні балачки. Ще б пак! Їм було по-справжньому цікаво! Бо дядечки Андрусяк і Чаклун бесідували з ними, немов із давніми друзями, розповідали дотепні історії й водночас самі розпитували малечу про все на світі. «Хто з вас уміє плавати?» – раптом поцікавився добродій Іван, а коли у залі одразу ж піднявся «ліс» дитячих рук, щиро здивувався: «Ух, ти! Які ж ви молодці! А я й досі не навчився…».

«А ви хочете побачити зараз чупакабру? Хочете? А вам не страшно? Ні?! Ось, бачите, це – чарівна книжка, й тут є про чупакабру, – довірливо підморгує малечі Андрусяк і показує кольорову ілюстрацію. – Дивіться, як ви гадаєте, це – вона, чупакабра?». «Ні-і!» – задоволено відповідає дружний хор дитячих голосів. «Авжеж, це – не чупакабра…» – добродушно погоджується пан Іван. – А це? Вона? Мммм…Чупакабра?!». Так дядечко Іван представляв свою вельми оригінальну книжку: на одному боці (для слухняних діток) – «Усе солодкий сад», а на звороті (для бешкетників) – «Чупакабра та інші зайчики».    

Дізнавшись, що дехто з дітлахів пише вірші, гості тут же попросили юних поетів почитати свої творіння, і ті із задоволенням відгукнулися. Й усе вийшло просто чудово! Експромтом, ненав’язливо. У дітей від такого щирого спілкування буквально очі сяяли.

Мимоволі подумав, що багатьом нашим письменникам слід повчитися у Андрусяка, як потрібно розмовляти з дітьми. Адже за увесь час свята він жодного разу не підвищив голос. Говорив тихо, але напрочуд проникливо. Й малечі це дуже сподобалося!

Звісно, було й немало жартів. Та й презентація розпочалася з того, що до Чернігова приїхав… фонтан казок. «А ви купалися у фонтані? Ні? Ніколи не купалися? – неймовірно здивувався дядечко Іван. – А хотіли б?.. Не лише влітку, а й узимку?.. Ага? Скупатися взимку у фонтані й зовсім, аніскілечки не змерзнути?! Гадаєте, це – неможливо? Гм… А якщо ми зараз покажемо вам справжній, чарівний фонтан?!».

Після цього гості заходилися жваво розповідати про нові книжки. Пан Іван уже видав продовження зворушливих пригод свого зайчика («Зайчикове Різдво»), а ще – збірочку Оксани Куценко, нашої землячки, яка зараз мешкає в Києві. Книжка називається «Печені яблука», і ця історія сталася в рідному для Оксани Чернігові. Ще один шедевр для малечі – гарненька, дотепна  книжечка Юрія Бедрика, також нашого земляка, – «Снюсь». Представляючи цю збірку, Іван Андрусяк із задоволенням декламував вірші свого колеги на пам'ять. Прокоментував: це – одна з моїх улюблених книжок!

Далі книжка Василя Карп’юка: з одного боку – «За руку з черепахою», з іншого – «Івасик, Ісусик і Марічка». І раптом – чергове запитаннячко пана Івана: «А ви динозаврів любите?». «Лю-юбимо!» – дружно озвався дитячий хор. «Тоді, друзі, це для вас – ось, книжка Сергія Пантюка «Вінчі й Едісон», – заходився гортати новеньку дивовижу Андрусяк. – Жив-був такий хлопчик – Яромир, який вигадав, що буде в 2045 році. Він уявив, що в нього – двоє синів, названих на честь знаменитих винахідників, – Вінчі та Едісон. І от тато одного разу прийшов із роботи стомленим і вклався спати, залишивши ключ у часольоті. А хлопчики, котрим хотілося похвалитися перед подружкою Софійкою, вирішили скористатися нагодою, сміливо завели машину часу й потрапили в далеке минуле – на 65 мільйонів років назад! Звідти вони взяли яйце, з якого вилупилося мале… динозавренятко. Ця дивовижна істота увесь час хотіла їстоньки і хутко росла: ось вона вже – немов кумедне лошатко, невдовзі – як вгодований бичок, а потім – завбільшки зі слона! І це – лише початок захоплюючої історії».

Олег Чаклун розповідав про свої чудернацькі книжки «Банка варення», «Калюжа», «Швейцарські казки», «Коротунчик», «Іскра»… Тут і маленька Принцеса, яка потрапила на бал у Хом’ячине королівство (дуже колоритний персонаж – король Хом’як). І Хлопчик, котрий подружився з Промінчиком. А коли кремезний дядько Хмара раптом затулив сонце й Промінчик згас, хлопчаки хоробро полізла на високе дерево, щоб трохи посунути Хмару і допомогти своєму приятелю Промінчику. Бо друзів не можна лишати в біді!

Що буде, як з’їсти цілу банку варення? Таке утнула маленька дівчинка, яка зовсім нічого не зоставила своєму рідному братикові. І що трапилося з цією жаднюгою? Вона так зменшилася в розмірах, що опинилася… в банці!

На запитання, в стільки років він навчився читати й скільки книжок уже написав, Іван Андрусяк відповів, що читати почав дуже рано, писати вже в школі навчився, а от добре рахувати не вміє досі – тільки до десяти… А коли хтось поцікавився, що тепер пише дядечко Іван, цей добродій чесно зізнався: «Я колись, відповідаючи на таке ж питання, трохи переказав сюжет майбутньої книжки. І потім мені стало зовсім не цікаво її створювати. Досі так і не дописав…».

Сергій ДЗЮБА