Жінка-УКРАЇНКА

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з мамою-чарівницею Наталею Уваровою. Наталя – драматург, вона пише кіносценарії та п'єси, вистави за якими ми з вами і наші дітки дивимося в театрі. Крім того, Наташа встигає займатися домашніми питаннями і виховувати двох синочків – Борислава 11,5 років і Олексія 5,5 років

Давайте знайомитися ближче!

Натале, Ви успішний драматург. Як встигаєте і сім'єю займатися, і побутом, і при цьому працювати?

Я ще й вчуся на заочному відділенні в університеті, і веду сайт з драматургії :) Плюс моєї роботи – відносно вільний графік і можливість працювати вдома. І здавалося б – вдома працюєш, значить повинна все встигати. Все має бути вилизано-вичищено, діти вимиті, нагодовані, уроки зроблені. А не завжди виходить, адже окрім якихось сімейних справ, треба ще й про роботу не забувати. Тому все встигати, звичайно, складно і не завжди виходить, і якщо є вибір – відпочити або, наприклад, пропилососити в квартирі, то я виберу відпочинок. Дітям потрібна спокійна і відпочила мама, а не нервова, засмикана і втомлена.

Хтось допомагає?

Так, чоловік. Намагаємося виручати і підстраховувати один одного. Без його допомоги було б складно. Ще старший син допомагає потроху.

З чоловіком і дітьми

Ваша професія допомагає Вам у вихованні?

Чесно кажучи, ніколи про це не замислювалася. Але, мабуть, так. Іноді, щоб зайняти дітей, доводиться вигадувати нові ігри, давати їм якісь цікаві завдання.

Напевно, ваші сини слухають найцікавіші казки?

Я сподіваюся на це. У нас є традиційна казка на ніч: діти вибирають героя, а я придумую казку. Або починаю читати казку, але неправильно. Або додавати у вже знайому казку якісь нові деталі або героїв. І дітям цікаво. Але вони не тільки слухають, але і самі придумують казки, пісеньки, ігри. Старший син пробує свої сили у написанні казок, а молодший придумує різні пісні, історії і любить їх розповідати.

Як Ви придумуєте сюжети Ваших п'єс?

Сюжети приходять самі. Треба просто уважно дивитися, слухати, помічати. Навколо нас дуже цікаве життя і постійно щось відбувається. Іноді з випадково кинутої в розмові фрази або побаченої картини, вуличної сцени, та просто людини, на якій зупинився погляд, – може з'явитися п'єса. Ось, наприклад, сюжет п'єси «Шахрайки» з'явився в розмові з подругою. Просто гуляли, просто розмовляли, просто сміялися і придумували всяке-різне «А що, якщо …». Зараз п'єса йде в Києві і в Словаччині. Люблять цю п'єсу і аматорські колективи.

А у водевілю «Сватання монтера» історія появи розтягнулася років на шістнадцять. Я вчилася тоді в училищі культури, і у нас було завдання зі сценарної майстерності – написати інсценізацію. Це середина дев'яностих, інтернету в Україні немає, є бібліотеки. Особливо часу вибирати не було. Порившись в домашній бібліотеці, я знайшла книгу гумористичних оповідань письменників 1920–1930-х. І вибрала оповідання Зощенка. Написала інсценізацію і благополучно забула про неї. Трохи пізніше купила собі книжку оповідань Зощенка і якось, пару років тому, перечитуючи її в сто п'ятдесятий раз, просто спіткнулася об це оповідання. Виявилося, це дуже сучасна історія. І так з'явився водевіль. Працювати з текстами Зощенка складно і цікаво, його мова – неймовірна, побудова фраз настільки специфічна, що не зберегти це було б гріхом. Саме оповідання у Зощенка займає три сторінки, діалогів там – два або три. А водевіль вийшов у двох актах, і судячи з відгуків критиків і глядачів, зберегти стилістику Зощенка мені вдалося.

Журі дитячого театрального фестивалю «Чудосія»: креативний продюсер «1 + 1″ Олександр Сивацький, Віталій Кіно – художній керівник Центру мистецтв «Новий український Театр» і театру для дітей «Сонечко», Наталя Уварова, Марія Аглоткова, юна актриса, Ельвіра Загурська – театральний критик, кандидат мистецтвознавства та Віктор Цекало – актор і гуморист

 

Яка Ваша улюблена п'єса?

Складно сказати. Вони всі улюблені, адже я пишу про те, що мені цікаво. Я дуже люблю дитячі п'єси. Писати для дітей складно – халтура не пройде, все повинно бути цікаве, швидке і прості. І займаюче.

Яким досягненням на сьогоднішній момент пишаєтеся найбільше?

Чомусь це питання нагадав фільм «Одного разу двадцять років потому». Якраз фільм про маму. Чим я пишаюсь? Молодший син, Льоша, почав вимовляти звук «р», старший, Боря, грає у дворовій футбольній команді. У нас поруч стадіон, і діти вечорами грають у футбол. Один з татів зібрав команду і з весни до осені практично кожен день грає з дітьми в футбол. І це здорово. А в професійному плані – кожною постановкою. Якщо люди знаходять твої п'єси, ставлять їх, і на ці п'єси приходять глядачі (а вони приходять) – цим, мабуть, можна і треба пишатися.

З Річардом Креволіним і з Богданом Жолдаком

Які головні принципи виховання у Вашій родині?

Повага до старших, право вибору, свобода творчості, фантазія, ініціатива. З недавнього – поки мама на кухні, молодший влаштував красу в кімнаті. Він намалював картинки і пластиліном приліпив їх на стінку. А на стіні – світло-бежеві шпалери. Але дитина горда – виставку собі зробив. Пояснили, що виставка – це чудово, малюнки – краса, а ось пластилін на стіни ліпити не варто. Пластилін ми замінили, а малюнки залишили.

Що найголовніше, що можуть дати батьки своїм дітям?

Міцні нерви :) А якщо серйозно – здоров'я. Здорова дитина – активна, допитлива, спокійна. І ще любов – дитина повинна знати, що її люблять, це додає їй впевненості в собі і в майбутньому.

Про що мрієте?

Коли мені було стільки ж років, скільки зараз моєму старшому синові, мені до рук потрапила книга української письменниці Ірини Вільде «Повнолітні діти». Книга була російською мовою, але враження справила сильне. Через пару років я побачила у хрещеної зібрання творів Ірини Вильде українською. Я попросила почитати, а хрещена мені його подарувала. Ці книги з тих пір подорожують зі мною всюди. І ось з тих самих пір я мрію побувати на батьківщині Вільде. Здається, що це просто – купуєш квиток на потяг і їдеш, а там вже автобусом – і ти на місці. Але то часу немає, то час є, але скажімо так, невчасно він є. Ось так поки все мрію.

Як Ви бачите образ МамиWOW?

МамаWOW – це, перш за все, любляча мама. Не зациклена на дітях, або на своїй зовнішності, або на ідеально-операційній чистоті в будинку. Це така «золота середина», вона вміє знаходити час для всіх і всього, розставляючи пріоритети. І неважливо, що, наприклад, зранку тричі не вимита підлога або стіл на Новий Рік не ломиться від їжі, а діти – не лускають від зайвої ваги, зате сьогодні всією сім'єю вийшли на пікнік або екскурсію. І всі замурзані, втомлені, але щасливі.

Джерело: http://mamawow.com.ua/…