Жінка-УКРАЇНКА

На все є час / Марія Тимчук ; передмова Василь Бойчук. — Київ : Парламентське видавництво, 2015. — 120 с. ISBN 978-966-611-

У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу.

Для широкого загалу читачів.

© Тимчук М. І., 2015

Марія Тимчук — поетеса, котра відчуває свою причетність до всього, що відбувається на рідній землі

У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу...

Є велика спокуса цитувати її твори. В них багато особистого, але такого, що виходить на загал і заставляє вже власні думки вимальовувати нові образи, проживати заново й минуле, й нинішнє, а головне, що від цих її творів, поетичних знахідок стає тепло на душі й серці, і хочеться те тепло передавати іншим, і мріяти, і прагнути лише до доброго і щасливого майбутнього. Хіба не так, коли читаєш:

Ну що за родину рідніше на світі?
щасливу родину за дружним столом,
Як ласкою щирою всі обігріті,
І повниться хата родинним теплом...

Поетеса щиро і відверто зізнається:

...о спогади, я розлучатися з вами
не хочу, не можу, бо сили нема...

забути стежину, зарошену в школу,
і рідної річки в піску береги,
і сонця усмішку — таку ясночолу,
а взимку, як гори, сніги...

...я буду те диво завжди пам’ятати,
як гарно кружляли кульбаби в танку...

Марія Тимчук не стоїть осторонь викликів сьогодення:

Нехай в двадцять першім столітті
лиш мирний звучить діалог,
хай правда не ходить в лахмітті,
поменшає кількість тривог.

Вона відверто ганьбить тих, котрі «...своїм набундюченим «я» цураються правди святої...», «...живуть без усякої правди...»

Можна ще довго цитувати молоду поетесу, але що тоді залишиться робити читачеві? Полишивши його з творами Марії Тимчук наодинці та з вірою, що вони принесуть йому насолоду й натхнення до роздумів, хочу зазначити: читач, принаймні, у поезії Марії Тимчук не розчарується! Бо в тій молодій поезії нуртує потужна думка до самовдосконалення кожного! Орнамент почуттів і образів авторки — різнобарвний, насичений, хвилюючий, по-своєму — особливий. У неї оригінальний підхід до висвітлення будь-якої теми, вона її переживає в собі глибоко, а відтак уже лягає на білий аркуш паперу досконалий твір, мистецьки народжений, часто афористичний, а головне — не пустоцвіт. Скажімо, чуття і висвітлення краси і змісту ріднокраю у неї водночас реалістичне і поетично-образне, з широкою палітрою романтизму, що в поєднанні створює справжню палітру довкілля.

У більшості поезій Марії Тимчук — свіжість
поетичної думки, оригінальний підхід до побу-
дови твору, до його змістовного насичення, тон-
ке власне бачення, відчуття і розуміння процесів
і явищ та чітке їх осмислення у гарній художній
формі.

Її вірші — це вже поезія, яка заставляє хвилюватися й думати! Відчувається що творчий потенціал авторки лише на початку зростання, а попереду (хоч і нелегка) довга дорога до нових вершин, здійсненна щаслива місія поета, без сумніву, яка принесе їй славу. Вона вірна своїм поетичним уподобанням — і це похвально! Вона
сама формує себе правдою життя, запалена молодечим духом, — і зміцнить її ще більшою жагою бути співцем громадянського суспільства!

Нинішня поетична добірка — вже відчувається — цілісний витвір, витканий із деталей, які досконало художньо поєднані. Важливо, що тут є новизна і традиції, є думка і почуття... А ще важливо, що поетеса пише образно, але просто, без надуманої вишуканості, модерних оздоб. Імпонує її щира заглибленість у рідний край, у навколишній світ, вона вболіває за день нинішній і день завтрашній.

Марія Тимчук, упевнений, знайде свого читача. Тому їй і надалі треба дружити з поезією, ставлячи до себе все більші вимоги. Те, що вона вже поет (хоч і молодий), свідчать її титули переможця у Всеукраїнських поетичних конкурсах: радіопрограми «Школяда» (2005 р.); «Поетична зима» (2011 р.); дипломанта Всеукраїнського конкурсу молодіжної поезії пам’яті Леоніда Кисельова (2012 р.), а також публікації в літературному альманасі «Каштановий дім», газетах «Верховинські вісті», «Буковинське віче», «День», «Українська правда».

Побажання молодій поетесі — працювати над художнім словом, як учив Іван Франко, до сьомого поту і відчувати від цього не втому, а насолоду! То ж правда, що поет пише своє, власне, але трудиться для читача. І його мистецька майстерня повинна видавати на-гора витвори лише досконалі, зразкові, доступні всім.

Віриться, що працюючи над собою, вибившись уже скоро-скоро з молодих поетів у «дорослі», Марія Тимчук писатиме таку поезію, де в кожній житимуть не лише її душа і серце, але й читача.

Успіхів у дивному і складному світі поезії!

Василь Бойчук,
заслужений журналіст України,
 член Спілки журналістів України

Матусю

Матусю, рідненька, благаю — простіть,
що сильно так кличе мене білий світ;
за ваше терпіння, чекання і втому,
за те, що частіше не їду додому.

Рідненька моя, забувайте про біль.
Ви знаєте — вам я несу звідусіль
своєї усмішки щасливої промінь
і радісних днів незгасаючий гомін.

І в світі живу, як ви вчили мене,
щоб серце лиш ваше не було сумне,
щоб ви були ласкою щедро зігріті,
матусю моя, найрідніша у світі.

Родина

Ну що за родину рідніше у світі,
щасливу родину за дружнім столом,
як ласкою щирою всі обігріті,
і повниться хата родинним теплом.
На першому місці родина в людини,
бо хто без родини на світі вона?
Ми всі починали з малої стежини,
де рідна назавжди в житті сторона,
де наша родина у дружньому колі,
і скромної радості щирий заряд,
і щирі пісні, як колись колискові,
де квітне родинний нев’янучий сад.

Мирний діалог

Нехай в двадцять першім столітті
лиш мирний звучить діалог,
хай правда не бродить в лахмітті,
поменшає кількість тривог.
Найперше воєнних ганебних
не ллється кривава ріка,
і всіх мародерів нахабних
зупинить каральна рука.
Керманичам вернеться розум,
а ні — хай вони пропадуть
й своїм очевидним психозом
у злидні людей не ведуть.

Життя іде в редакції одній

Життя іде в редакції одній,
без змін, без виправлень, доповнень,
минає наш нескінчений двобій,
минають всі періоди захоплень.

Що хтось не встиг, не зважився, не зміг,
то часу байдуже у поспіху життєвім,
що збився хтось в перетині доріг,
в тумані загубився біло-сивім.

Щоби жила світанків яснота,
щоб не котились днів пустих колеса,
а в кожнім кроці бачилась мета
і дійсно для душі служилась меса.

Щоб додавали мужності слова,
безсонні ночі з сил не вибивали,
і не були порожніми жнива,
і не були фатальними провали.

А з розумом писати сторінки,
бо як напишеш — так і збережеться,
бо що вкладаєш у свої думки —
то те назад і тулиться до серця.

Дитинство

Завжди повертаюсь в дитинство думками,
блукаю стежками гірського села,
о, спогади, я розлучатися з вами
не хочу, не можу, бо сили нема

забути стежину, зарошену в школу,
і рідної річки в піску береги,
і сонця усмішку — таку ясночолу,
а взимку високі, як гори, сніги.

І запах меліси у нас біля хати,
і молодість мами квітучу таку,
я буду те диво завжди пам’ятати,
як гарно кружляли кульбаби в танку.

І батька тоді не посріблені скроні,
і час, що повільно ішов, як у сні,
і мамині теплі надійні долоні,
що ніжно тримали долоньки мої.

Та вже із дорослого плавання нині
завжди завертаю на той острівець,
де квітне дитинство в далекій долині,
де мальва цвіте і духмяний чебрець.

У кожного правда своя

У кожного правда своя,
тому не буває одної.
Своїм набундюченим «я»
цураються правди святої

нікчемні опудала кляті,
що часто приходять до влади,
на вічнім ганебнім святі
живуть без усякої правди.

А люди прості — це герої,
та зовсім не трублять про це:
до бою, сердешні, без зброї
ідуть, не ховають лице...

Свобода цвістиме завжди в Україні

Свобода цвістиме завжди в Україні,
свобода для нас — найдорожча в житті,
ми будемо жити в правдивій країні
і вірити світлій і щирій меті.

Бо ми в боротьбі за свої ідеали
до краю підемо, не вмрем у бою,
щоб нас поважали народи і знали,
як сильно ми любим країну свою!

Ми будемо сильні, ми будем завзяті,
ми знаємо: доля у наших руках,
тому, наче птахи: і вільні, й крилаті,
долаємо цей нелегкий часом шлях.

Бо духом свободи ми завжди горіли,
і духом свободи тут кожен живе,
ніколи в житті ми здаватись не вміли,
тому що нас віра і правда зове!

Моє село

Моє село над річкою,
ріднесеньке моє —
то світиться зерничкою,
то сонцем виграє.

Моє село заквітчане
купається в росі,
і піснею обвінчані
у ньому люди всі.

А травами духмяними
так пахне сінокіс,
з надіями весняними
тут всяк родився й зріс.

Хризантеми

Цвітуть між снігами мої хризантеми,
в грудневі морози невпинно цвітуть,
мені нагадають про молодість мами,
дорогу в дитинство назад простелють.

Колись, пам’ятаю, я так дивувалась,
коли на них падав розпушений сніг.
І як хризантеми під ним зігрівались —
ніхто розгадати для мене не міг.

І зараз квітують мої хризантеми,
їм холод і сніг не страшні взагалі,
а я заворожено скажу до мами:
погляньте на диво у нашім дворі!

Якщо ти добрий — то не будь слабким

Добро і зло: така крихка межа —
не завжди знаєш, як не перетнути,
бо не одна вже праведна душа
таки до злого втрапила у пута.

Чому так часто добрі у біді
й погані переважно мають владу?
Не знаєм ми, що в кого на меті
і хто насправді нам готує зраду.

Зневіра часто в добрих настає,
а злі добром завзято спекулюють.
Отак насправді і життя твоє —
його, крім тебе, інші теж малюють.

Поганий з добрим дійсно є чужим.
Якщо вже добрий стане злу служити,
то все одно залишиться ні з чим,
хоч буде всім старатись дорожити.

Бо в дві ріки водночас не зайдеш,
не треба захист бачити у злому,
його ніколи там ти не знайдеш,
так, як і щастя в злитку золотому.

І плакати розгублено на злих,
добро не вміти вперто захистити —
це значить лиш надіятись на тих,
які без справ уміють говорити.

Якщо ти добрий — то не будь слабким
і запал свій прибережи для справи,
а словом правди, інколи терпким,
немов мечем воюй із ворогами.

Минає все, як в червні черешні

Минає все, як в червні черешні:
червоні й жовті, спілі й соковиті.
І часто так сумується мені,
що всі роки неначе сон прожиті...

Червневі довгі, сонця повні дні,
в короткі ночі переходять плавно.
В одну із них згадається мені
все те, що наче ще було недавно.

Літає хтось в напівблакитнім сні,
хтось так майстерно розсипає зорі.
Минає все, як в червні черешні,
й зникає десь у тиші неозорій.

Летить додолу листя

Летить додолу листя,
зірвавшись від дощу.
Сади у ніч імлисту
сумують досхочу,
що літні теплі ночі —
хіба лише у снах,
й пташки кудись співочі
поділися в дощах.
А полем вже осіннім
поникла геть трава,
нема тому спасіння,
що літа вже нема.
Самотні хмари в’ються,
немов старий мотив,
осінніми ще звуться —
а линуть до зими.

Нехай ніхто нікого не осудить

Нехай ніхто нікого не осудить
і на чужі не вказує гріхи,
нехай в собі свою жагу розбудить
і на свої вичікує птахи.
Та так чомусь тривожиться
                             й не спиться,
завжди тобі знайдеться мудрагель —
хай каже: краще у руці синиця,
а я кажу, що в небі журавель.

Мелодія б у серці перестала

Мелодія б у серці перестала, 
в’язницею би стали ваші дні,
якби нещадна доля прикувала
вас до одного місця на землі.
І всього сенсу змучені октави,
немов суцільні звуку міражі,
без жалю душу вашу би терзали,
немов до блиску гострені ножі.
Та ланцюги на вас не надягали,
і не торкались кайданами рук,
і не ховали від вас п’єдестали,
тож ваша воля більша всяких мук.

Так хочеться щастя

Так хочеться щастя, так віриться в долю,
так серце тріпоче, зашкалює пульс,
я знаю, життя не прожити без болю,
і тихо до Бога за все помолюсь.

Так хочеться казки, так віриться в диво,
душа завмирає в блаженстві весни,
і кожному хочеться бути щасливим,
так віримо в краще разом усі ми.

Так віриться в те, що не все випадково,
незмінно існує в складному просте,
буває, що досить сказати лиш слово,
а ми дуже часто говорим не те.

Так хочеться з вірою жити живою,
і віриться в кращий для кожного час,
бажаймо же людям тепла і спокою —
чого їм бажаєм, те прийде й до нас.

За днями дні

За днями дні, неначе навіжені,
несуться вдаль прийдешності років.
І серед них лиш спогади весняні
на мить повернуть юності мотив.

В сувору далеч кличуть оті роки,
ти наче з кимось та, по суті, сам,
а очі неба — мудрі, ясноокі
розкажуть тихо: все лише обман.

Не встигаю на жоден із рейсів

Не встигаю на жоден із рейсів,
поїзди всі давно вже в путі,
не приймаю вже жодну із версій,
не малюю ілюзій в житті.
Не терплю лицемірів проклятих,
не кажу, що черговий тупик,
крил своїх не покажу обтятих,
не відкрию старий записник.
Не люблю лиш словами нікого,
не молюсь на високі чини,
я за все відповім перед Богом
й не шукаю чужої вини.

Зимове надвечір’я

Коли зорить зимове надвечір’я,
горять яскраво дрова у печі,
а за вікном сніжинок біле пір’я
засипле знов подвір’я уночі,

тихенько примощуся я у хаті —
і за рядком покотяться рядки,
мої думки — розлогі і крилаті,
немов життя маленькі сторінки.

Фіалки

Про що фіалки думають у полі,
коли колосся тихо шелестить,
немов шепоче про забуті долі,
немов черпає сонячну блакить?

Про що фіалки думають у житі,
як замовкає денний передзвін,
купаючись у срібнім оксамиті,
милуючись вечірнім часом змін?

Про що фіалки думають у полі?
Невже про те одвічне і святе,
що краще вітер з холодом на волі
аніж неволі сонце золоте?

Усміхнися

Усміхнися, прошу, мій знайомий,
подаруй теплоту у словах,
якщо можеш — віддай щось голодним,
і побачиш надію в очах.
Від тривог передчасно на скроні
упаде сивина й посріблить,
але ти усміхнись і в долоні
чиюсь руку затримай на мить.

Я болю не боюсь...

Я болю не боюсь —
мені страшна зневіра,
тож тихо помолюсь,
щоб віра не міліла.
І силам злим на сміх
не видалась офіра,
коли зневіра гріх
посіяти зуміла.

Я не боюся слів —
мені страшне мовчання,
що вийшло через гнів,
що згубить і кохання.
Й до правди не веде,
лиш звужує світогляд,
пригнічує людей
й не оживляє погляд.

Я ночі не боюсь —
мені страшна облуда,
молитвою кріплюсь,
щоб очі, як полуда,
не закривали вдень
облудні фальші сірі,
не знищили натхнень
й не вбили поклик віри.

Людина в пориві добра

Як весни загадкова пора
і як цвіт запашної лаванди,
так людина в пориві добра
в цілім світі єдина назавжди.

Ще єдина у Бога, в життя,
в незбагненності вищої суті,
спопеляється день в забуття,
починання ж його не забуті.

Безкінечна очей глибина
і натхненне уміння любити
у людині, як вічна весна,
неможливо без неї прожити.

Ми володарі вічних скарбів,
і єдині для світу навічно,
серед тихої плинності днів
так багато речей символічних.

Благородства людського скрижаль,
щоб помітною стала у справах,
й вечорова зарошена даль
милувала у снах золотавих.

Щоб незрима якась пустота
не ховала заквітчані перли,
а по-справжньому варта мета
надихала творити шедеври.

Не кожен уміє радіти

Не кожен щиро радуватись вміє:
радіти вміти — то великий дар.
І даром цим не кожен володіє,
без ліку в світі злодіїв і скнар,

яким завжди всього в житті замало.
Вони самі придумали цей плач,
що навіть сонця, навіть часу мало.
Їм завжди мало джипів, яхт і дач.

Собі зробили лиця геть понурі,
в багатстві бідно все-таки живуть...
Вовками ходять у овечій шкурі
і люд простий до нитки обкрадуть.

І що не рік — тривають дні коротше,
ми не цінуєм дні короткі ці,
за будь-чим в світі гнатися солодше,
а ніж тримати себе у руці.

Тому із радістю за благами женіться
й не нарікайте: «Скнари вкрали все».
Якщо спіткнетесь — знову підніміться:
щастить тому, хто сам себе везе.

Зима у горах

Спокійно сплять засніжені долини,
у білі шати вбралися ялини,
і річка, скута кригою, теж спить,
а іній все довкола лиш сріблить.
Зима, зима, забілені простори,
неначе біле, сніжно-біле, море,
Зима мене постійно кличе в гори,
бо тут найкращі спогади мої.

Кольорові сюжети

В іншому вимірі інших життів
по-іншому сходяться дивно планети,
а ти серед нашого виміру днів
малюєш свої кольорові сюжети.
І знаєш, що добре би все осягнути,
дізнатись нарешті про виміри ті,
які не дають передчасно забути,
про те, що колись ти ще мав на меті.

Себе не дай збивати з курсу й крапка,
малюй, малюй на всі свої манери!
Яка красива іноді мовчанка,
які вона породжує шедеври!

Запрошуємо ознайомитися з усією книгою «На все є час».