Жінка-УКРАЇНКА

Поетичні роздуми  

Пишу про все. Не можу не писати,
Бо небо шепче теми для віршів.
Трава шукає лагідніших слів,
А сонце душу просить заспівати.
Вона співає соловейком в гаї,
І жайворонком лине в височінь,
Дзвенить,а кришталева далечінь,
Мелодію над степом розсипає.
Звучить вона тривожно й урочисто
І ніби в морі човник виграє,
А потім,мов сніжинка осідає
На аркушик паперу чистий ….

2000 р.

Мати-імігрантка

Мати в тяжких трудах на чужині будує майбутнє,
Для дочки чи сина очей уночі не змикає,
Але страшно подумать,коли вдома її не чекають,
А чекають на блага ,які швидко у клубах зникають.
Мати їхала долю щасливу для них будувати
І не знала,що доля це є не машина й не хата …
Це молитва щоденна,це бентежні цілунки дитячі,
Долю треба у Бога,а не в рабстві дітям заробляти.
Ті безцінні хвилини,коли треба маля захистити,
Мати в рабстві працює,а дитину вчить вулиця жити.
Я звертаюсь до Вас , матері,які ще не згубили
Своїх діток і їх не лишили на бабусь і на тіток.
Вони Ваше тепло не замінять ніколи,
Вони з трепетом їх не зустрінуть зі школи.
Навіть фауна своїх дітей не лиша без опіки,
Тож згадайте ,що ми подорожні в тутешньому світі.
Пошукайте духовні скарби для дитяти,
Щоб не соромно потім перед Богом стояти.
Не лишайте дітей ні малих,ані юних,
Бо не вернеш назад днів минулих.

Лелеча легенда

Вертались лелеки до рідного краю,
У стомлених крильцях надія цвіла.
Зустріла їх матінка рідна із жалем,
Бо ворог її на куски розривав.
Не знає пташина,чи вити гніздечко,
Чи знову летіти у теплі краї…
Шептала берізка : «Не треба тікати,
Ніхто так не гріє,як стіни свої .
Не треба від долі тікати лихої ,
Бо доля щаслива згасає за мить.
Що Богом дається ,на все Його воля ,
Потрібно з смиренням усе те терпіть.»
У розпачі стали лелеки та й годі ,
Вожак їх розкрив свої крила старі,
Не лишимо рідну матусю в негоді,
І дзьобом премудрі слова торохтів .
Берізка від радості віття схиляла
За мудрі і світлі слова вожака.
Бо хто у біді не залишить Вітчизну ,
Того не забуде і рідна Земля.

Батько і мати

Батько і мати ,як ангельські крила
В потрібну хвилину зупинять біду.
Коли вони поряд, чи сніг , а чи злива,
Я з ними упевнено світом іду.
Та знаю ,що втома приходить зненацька.
І може зламати те рідне крило,
Та друге крило всі труди бере хвацько,
Щоби не страждало дитятко його.
Завжди пам’ятайте про батька і матір,
Бо станете також чиїмись крильми,
І щоб не потрібно їх вчасно ламати,
Шануйте батьків,ними ж станете й ви.

«Не вбивай мене ,мамо!»

 Скільки душ мерехтять у небеснім просторі,
Та мільярди волають невблаганним криком:
Нащо вбила мене рідна мамочка моя,
Я ж її насолода й потіха.
Скільки ще в небі зорями стануть,
Тих солодких плодів кохання,
Скільки скажуть : «Не вбивай мене , мамо,
Дай земному життю пізнання».
Жаль ,що крик той в утробі не чутний ,
Але у вічності він не змовка:
Не вбивай мене, рідна матусю….»
Децибели усі перевершить,гука.

Не залишайте в старості батьків.

Не залишайте в старості батьків,
А ні за долари ,ані за євро,
Бо буде потім вічний Божий гнів,
Коли життя ми пройдемо даремно.
Як сива птаха, мати вигляда
Своє дитя з далекої дороги ,
І павутинням заросло гніздо,
І вже не мають сили бистрі ноги.
А батько наче дідух під вікном
Вдивляється у далечінь стежини,
І серце б’ється наче в клітці птах,
Чекаючи на дочку чи на сина.
Дітей забрала в вирій суєта,
Про джерело у клопотах забули,
Та пізно буде вже , коли згада,
Струмочки два в зимовім сні заснули.
Тоді у камінь згорнеться душа,
Слова не зможуть виправдать нікого,
Тож поки батько й мати ще живі,
Не кидайте в самотності надовго.

Гімн Україні

Україна не вмре ,не загине ,
І не здасться в полон ворогам.
Її серце – червона калина,
Небо синє – простора душа.

Приспів:

Її воля гартована цинком,
Воскресала не раз у боях,
І не стане вона на коліна,
Її гідність не знівечить страх.
Україна не вмре, не загине,
Бо живе в ній незламний народ,
Її голодом не заморили,
Не поклали колодку на рот.

Приспів:

В боротьбі її доля довіку,
У труді буде квітнуть земля,
Хай колосяться ниви, мов ріки,
Хай цвіте Україна моя.

Я кожну мить в сльозах купаю серце

Я кожну мить в сльозах купаю серце:
Кривава хроніка гірких військових днів.
Найкращі соколи вмирають,бачить світ це,
За Матір рідну ,Боже , їх благословіть.
Відкрите небо, у свої обійми
Все пригортає дочок і синів,
Та скільки можна , люди , грати в війни,
Хто відповість,що вже не вернеш їх?
Було колись у ті буремні роки,
За Батьківщину пліч – о- пліч стояли,
Та Перемоги лаври і уроки,
В свою історію «брати» вписали.
Чомусь перекликаються століття,
Старі події оживляються все нині,
І твориться історія новітня
На крові і залізі в Україні.
І ті,котрі колись братами звались,
Руйнують наші душі та оселі,
Немов шуліки у життя ввірвались.
Відкрий їм, Боже,очі осліплені.
Подай їм крихту розуму і совість
В них запали ,якщо у Твоїй волі.
І світло миру нам пошли натомість,
 Щоб Україна вже не знала болю.

Пишу листа солдатам я на фронт…

Лягли слова опалим листопадом…
Пишу листа солдатам я на фронт…
Та де ж слова,лиш сльози ринуть градом…
З душі моєї залишивсь експромт…
Що Вам сказати,юні й сивочолі?
Тримайтеся ,і так , з останніх сил,
Словами материнської любові.
Так хочеться зігріти Вас усіх.
За Вашу мужність,силу і відвагу
Поклін доземний нині я складаю,
Щоб Ви живі додому повернулись,
Вже у домівках рідні зачекались.
Спасибі за безсонні дні і ночі,
Спасибі ,що голодні не зомліли.
Життя на п’єдестал своє охоче
Поклали Ви для неньки – України.
 Спасибі Вам ,та це як крапля в морі,
Того,що варті подвиги Героїв.
Подяку в небесах карбує доля…
Так хочу Ваші рани всі загоїть…
Пишу листа …слова відносить вітром…
Приборкую своє розбите серце …
Чекаєм Вас із Перемоги світлом ,
Хай Ангели всіх бережуть від смерті.

Хто зганьбить Батьківщину – загине

Незалежність у нас одна ,
Україна у нас єдина.
Та за це платимо сповна,
Кожен день діти наші гинуть.
Вже річниця страшній війні,
Спершу духом ,а нині силою.
Знаю, Боже ,по нашій вині
Випробування заслужили.
Але ласка Твоя без меж,
І народ протирає очі.
Скільки треба ще владі жертв?
Мов глухі,чути плач не хочуть.
Чом від крові так тепло вам
Царство тьми з вами торжествує.
Недоумки ганьблять Майдан,
Від війни можновладці жирують.
Та завжди був з народом Бог
Вірю Він нас і нині не кинув.
Ходить Смерть і Життя удвох.
Хто зганьбить Батьківщину – загине.

Війна,війна. ..

Війна,війна. ..так важко вимовляти
Це слово вовче,хто його родив?
Не хоче людство Бога пізнавати
І світом править демон – поводир.
Війна,війна.. . від крові згіркли води
На українській недоораній ріллі.
Здійми на небо очі,мій народе!
Збагни ,що ти лиш крихта від Землі.
Війна ,війна …під звуки канонади,
Під крики відчаю відходять дні святі.
Із смертю наодин стоїш солдате…
Хтось долю твою пише у теплі.
Вже з материнських сліз ріка святая
Розлилася,виходить з берегів.
Сини стоять за правду та немає,
Тієї правди серед ворогів…
Війна ,війна…її я проклинаю,
Хоч і на це нездатна,бо слабка.
Нехай Йорданські води позмивають
Отого людожера – хробака.

Монолог солдата

Вернусь до тебе мамо , я з весною,
У пісні солов’я мене впізнай,
У шелесті дібров розмову мою
Почуй матусю,лиш мене не лай.
Як зацвіте калина біля хати,
В барвінок спогади свої вплети.
До тебе завжди буду прилітати
І розжену самотності мости.
На долю випав козир цей кривавий,
Та не залай дорогу в небеса .
Ще прадіди вмирали за державу,
Тепер для нас прийшла гірка пора.
Не жаль за правду помирати ,мамо,
Та де ж вона,пішла десь по світах,
Шукаючи її,нас смерть зібрала,
Хоч і маскується,та все таки – війна.
Та бачить Бог , за що сини вмирають.
Ти знаєш мамо,з висоти видніш,
Знайдеться правда,розцвіте держава
І виймуть з серця той «братерський» ніж.
Додав тобі на душу трішки болю,
Матусю, ти пробач і відпусти…
Повір,здобуде Україна волю,
А значить, недарма лягли сини!

Ніхто не знищить правду

За правду – смерть,за світло – тьма,
Коли ж ви , хробаки , уп’єтесь крові?
Стоїть засмучена,поранена весна,
І знову до небес летять герої…
Уже , мабуть, стомилася земля
І люди скаженіють від гоніння,
А де жевріє правдоньки Зоря,
Там сіють нелюди своє насіння.
Ніхто не знищить правду,хоч би як
Із нею він боровся,чим завгодно,
Бо правда – це Господь,брехня – черв’як.
Воскресне правда,стане над народом.
Не розстріляти правду, не зломить,
Не можна правду закувать в кайдани.
Ти чуєш,Звіре,правда буде жить,
Господня Правда завжди поміж нами.
 

Всім загиблим,внаслідок політичних репресій (1937 – 1941 рр.)

Тіла в репресіях понівечені були,
Та душі чисті світять нам донині,
Розкидані по тюрмах у тортурах,
За те,що віддано любили Україну.
Сини і дочки молодість згубили,
Бо прославляли палко Батьківщину,
Та свої душі не занапастили ,
Хоч їх заслали до далекого Сибіру.
За рідне слово,пісню ,вишиванку,
Що комунякам не здались і не скорились,
Слізьми і потом умивались зранку
В чужинськім краї й до останку бились.
Хто мав від Бога щастя пережити
Те «виховання» духу патріота,
Своїм нащадкам вміли залишити
Історії неписані полотна.
На жаль , чомусь,неначе бумерангом,
Вертаються подібні дні розправи,
Комусь уже в заваді вишиванка,
Паплюжать мову і Героїв славу.
І знов за Матір полягли Герої,
І у сльозах купається калина,
Так хочеться ,щоб вже жила в спокої
Морена голодом й тортурами Вкраїна.
Так хочеться,щоб слава всіх Героїв,
Уже не знала ніяких репресій,
Молімось задля пам’яті святої ,
Щоб душі їхні не тужили в піднебессі.