Жінка-УКРАЇНКА

Нещодавно надійшла сумна звістка – у Києві відійшов у вічність наш земляк, відомий письменник і науковець, талановита й шляхетна Людина – Володимир Ільїн. Поет народився  у 1939 році в Чернігові. Закінчив хіміко-технологічний факультет Київського політехнічного інституту. Працював в Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського НАН України (зав. відділу, доктор хімічних наук, професор), ліквідатор аварії на ЧАЕС. 

Автор збірок лірики «Подстрочники» (2000), «Альтернативы» (2001),  «Мне бы видеть себя Твоими глазами» (2003), «Пуща прекраснодушная» (2005), «Нерозв’язані звуки» (2008), «Пошукові роботи» (2008), «Книга семи расстиший» (2010), «Окремини душі» (2012), «Епідемія самотності» (2012), «Homo Karadagus» (2013), «На майдані Землі» (2014); співавтор перекладів: книжки поезії Папи Івана Павла ІІ «Римський триптих» (з Е. Андрєєвою, 2011) та збірки Ігоря Римарука «Доброе время твоё» (з Н. Бельченко, 2011). 

Вірші, проза, переклади публікувалися в журналах «Радуга», «Всесвіт», «Неман», у періодичній пресі, альманахах, антологіях. Упорядник збірників поезії «Ukr.Ru.etc» (2006, 2010). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2014 р.). Був членом НСПУ та Міжнародної літературно-мистецької Академії України. 

***

Щось виникло, 
не полишає — 
слухаю, пишу…

* * * 

Спочатку була тиша,
у тиші народилось слово,
зрештою — ми всі, все інше… 

ЧАС — ПРОВОДИР 

Минає час?
Це я минаю,
час далі плине… 

Виміри часу — 
все, що роблю,
життя моє, спомин…

Час — проводир
всім  на землі,
всім поза землею… 

ОСІНЬ — КРАЇНА МОЯ 

Закрили небо — 
опустили завісу
і написали: «Осінь»… 

Весняного хисту осінь — 
я наче у двох світах,
але, як завжди, із Вами… 

Я — Ваша пам’ять, Осінь,
а Ви, сподіваюсь, — моя? 
Чи Ви впізнаєте мене?! 

Вересень — осінь, 
осінь — відлуння,
осінь — країна моя… 

РІМЕЙК 

Людина поза любов’ю —
хіба ж то людина?!
Немає і Бога в ній!.. 

* * * 

Така в мене роля — 
любити тебе,
роля і доля, тобто єство…

Звичайне осіннє горіння — 
до попелу жовтого і до білизни — 
на тишу перетворення людини…

ЩЕ НЕ КАЗАВ

Ще не казав, ще навіть не почав — 
бо ще народжується тиша,
ще сором — слово… 

* * * 
   

Ліні Костенко 

Як тиша, мовчазні 
дахи лежать на будинках.
Та час за них іще тихіший…

От напишу — тихо-тихо,
а потім ще тихше, тихше,
а згодом, можливо, — як Ви… 

Поезія Володимира ІЛЬЇНА