Жінка-УКРАЇНКА

Література здавна була живлючим ковтком джерельної води, тим чистим повітрям, яке допомагає мислити, вселяє надію. Завдяки літературі в Україні запалювалися серця, виростали люди чесні, розумні, сповнені високими ідеями.

От і нині, незважаючи на всі катаклізми, негаразди, сумніви, триває літературний процес – одвічний і невмирущий. Виходять нові книги, радують несподівані зустрічі з письменницькими іменами.

Вірші і проза... Не одне століття ці два крила літератури дають людині емоції, можливість злетіти до небачених висот духу. Щось їх зближує, а щось і віддаляє. Якщо у прозі автор переважно пише про те, що знає, то у поезії він фіксує те, що чує. Втім, цей феномен, помічений Оксаною Забужко, утверджує непересічну думку: кожній небайдужій людині потрібні для інтелектуального та емоційного зростання вічно молоді поезія і проза. Еліксир вічної молодості винайшов герой п’єси Карела Чапека алхімік Макропулос. Отож, виносячи в заголовок це ім’я, Ольга Рєпіна прагнула ще раз нагадати: твори будь-якого жанру, позначені відміткою справжності, себто художності, завжди актуальні, корисні, цікаві, несуть у собі квінтесенцію думки...

Пригадується, що в недалекому минулому при обласній письменницькій організації плідно діяла секція критики. З-поміж інших особливо вирізнялися блискучі знавці літератури, інтелектуали Клавдія Фролова та Семен Широков. Запам’яталася і дискусія між ними на сторінках газети «Літературна Україна», яка привернула увагу літературної громадськості. У кожного з цих двох критиків була власна точка зору щодо творчого процесу 70 – 80 рр. минулого століття. На жаль, обоє вже пішли у захмарні обшири.

Останнім часом все частіше міркуєш про таке: в Україні і, зокрема, на Дніпропетровщині не досить активно працює критичний цех. Знавців літератури вистачає, однак далеко не кожен виявляє бажання чи сміливість говорити про творчі здобутки або ж прорахунки письменників. Декому не вистачає кваліфікації, дехто не бажає займатися справою, яка не несе матеріальних вигод.

Поза всяким сумнівом, послідовна і плідна праця по створенню цієї книги заслуговує на повагу. Більше двох десятків імен з усієї України, чимало творів, які осягнула своїм художницьким зором Ольга Рєпіна, – це неоціненний внесок у розвиток критичної думки. Авторка книги «Наш засіб Макропулоса» раз по раз входить у світ того чи іншого поета чи прозаїка, відшукує найсуттєвіше, те, що визначає творчу індивідуальність. Отож знову і нову переконуєшся: така критика відіграє не лише оцінюючу чи узагальнюючу роль, вона є силою, яка несе інформацію, рухає літературний процес, а ще – спонукає письменників до самовдосконалення, допомагає долати хаос в естетиці, плекає гарні смаки у читачів.

Анатолій Шкляр,
член Національної спілки письменників України