Жінка-УКРАЇНКА

Наприкінці 2015 року вийшов друком третій номер альманаха «Горлиця». У виданні опубліковано твори учасників та друзів літературної студії «Горлиця».

Пропонуємо до уваги читачів твори Валерії ЧЕРНЯЄВОЇ які увійшли до альманаха.

Валерія ЧЕРНЯЄВА – студентка 4 курсу Університету «Україна», спеціальність «Журналістика».

ПРО НІЧ

На добраніч, ніч…
Анна Ахматова

Ніч…  Це  друга  частина  нашого  життя,  та  частина,  яка є найпотаємнішою.  Коли  пітьма  приходить  до  нас,  ми  не  можемо ніде сховатися, це вона нас ховає. Але від чого? 

Людина  живе  своїми  думками,  і  ці  думки  можуть  мати різний  характер,  але  саме  в  темряві  ми  починаємо  згадувати все  сумне,  що  траплялося  в  житті.  У  темряві  ти  залишаєшся сам із собою, ніхто тебе не турбує, не відволікає… У темряві можна знайти спокій, сховатися від усього, тому що там тебе не може знайти ніхто.

Коли настає ніч − зникає світло, ти дивишся в небо і можеш побачити  зорі  та  місяць,  але  навіть  вони  не  можуть  дати стільки світла, щоб перевершити Сонце. А інколи зірок немає, і небо здається таким темним і навіть пробуджує страх. Страх перед невідомим, таємний і здається – порожнім.

Можливо, саме через ці переживання ми думаємо в цей час про погане та сумне? Адже коли темрява втопила тебе у безодні ночі,  важко  знайти  промінчик  світла  та  надію.  Тому  ми  чекаємо на світанок, який принесе світу сяйво та новий день.

Але  ніч  не  перестає  існувати.  Вона − невід’ємна  частина нашого життя. Захід сонця зачаровує нас грою кольорів, а світанок дарує почуття спокою та нового початку. Удень ми живемо важливими  справами,  а  вночі  поринаємо  у  свій  темний  світ думок та переживань.

Ми ділимося на два світи, де наше життя наче живе своїм життям, а ми тільки його гості та перехожі.

МОНОЛОГ ДУШІ

Я  люблю  дивитися  на  зорі,  особливо  тоді,  коли  мені самотньо  на  душі.  І  сьогодні  вони  такі  яскраві,  як  мій  біль. Я дивлюся на небо і хочу побачити свій шлях, свою стежину, де  зможу  знайти  щастя  та  нову  надію.  Хочу  забути  своє «щасливе» минуле і без теперішнього потрапити у майбутнє.

Не можу зараз уявити, як пережити хвилини болю та страждання,  як  вранці  прокинутися  і  радісно  сказати «Доброго ранку», коли мій голос тремтить й очі зараз заповняться солоною водою. Як усміхатися людям, коли так хочеться заховати своє обличчя під подушкою і заснути, щоб скоротити години мук.

Нічого  не  можна  розповісти  рідним,  не  зможу  бачити,  як і вони  страждатимуть.  Хай  думають,  що  у  мене  все  добре і я найщасливіша  дівчина  у  цілому  світі.  Хай  дивляться  на мене  зі  спокоєм  у  серці.  Тоді  і  мені  буде  спокійно  за  них. А друзі будуть мріяти про нашу подорож наступного літа, коли ми  всі  разом  поїдемо  на  море  та  будемо  шукати  пригоди  на наші голови. А мій любий… він нічого не повинен помітити, нічого не повинен запідозрити. Хай ні про що не здогадується, поки  не  настане  та  хвилина,  коли  обірветься  наше  кохання і тоді,  мені  доведеться  його  відпустити…  але  як  це  зробити, аби не завдати болю… Коли це станеться, я не зможу покинути його,  навіть,  якщо  світло  тягнутиме  мене  довіку,  не  зможу залишити родину та друзів. Хто, крім мене, їздитиме з батьком на  риболовлю,  хто  буде  допомагати  матері  з  її  улюбленими домашніми  квітами  та  підтримуватиме  сестричку − молоду маму.  Як  мені  їх  покинути  та  залишити  самих?  Я  не  в  змозі противитися долі, я не в змозі виграти бій за майбутнє! 

Я доживаю своє життя, свої години та хвилини. Із кожним подихом їх все менше, а смерть все ближче. І я маю зустріти цю гостю сама, тому що саме до мене вона йде. Я втрачу всіх

рідних  та  близьких  людей,  я  залишу  їх,  але  не  за  моїм бажанням. Залишу, тому що така доля, таке життя. Натомість, вони втратять мене. Я втрачу так багато людей, а вони тільки мене  одну.  Для  них  це  не  буде  так  помітно,  для  мене  ж  це  і буде все життя.

Я  не  боюся  того,  що  на  мене  чекає,  я  боюся  бути  втраченою…

                                                                                                                                         * * *

Я чую голоси вітрів                                                                                       Ти бачиш ті золотисті поля,

Та як пташки співають.                                                                                 Бачиш, яка вода блакитна.

Дивна сила чарів твоїх –                                                                              У серці кожного живе воля,

Кордонів щастя не знаю,                                                                                У серці кожного є Україна.

Дивлячись просто у небо,                                                                                 І сонце наше сяє усюди,

Я бачу образ твій,                                                                                    Чорні хмари не дійдуть до нас.

І цей райський змій                                                                                 З тобою, країно, я завжди буду

Каже: «Не жити без тебе!»                                                                                  І не кину у лихий час.

Я не боюся вогню,                                                                                        Ти поруч, моя ненько рідна,

Не боюся холодної води                                                                                     Я з тобою буду до кінця,

І уві сні до тебе прийду                                                                          Ніхто не казатиме, що ти бідна,

Ти тільки на мене жди!                                                                                            

Тому що з тобою буду завжди я!

* * *                                                                                                         

Ти чиста душа на землі                                                                                 Кожну хвилину свого життя

Біля тебе завжди тепло                                                                                       Я хочу подарувати тобі.

Ти радість дарована мені                                                                               Тільки тоді наше існування

Що з тобою, мені не все одно.                                                                       Стане прекрасне, як уві сні.

Твій поцілунок зі смаком шоколаду                                                                           І не буде більше зла

Ти − мій улюблений джем                                                                                      У цьому світі нашому,

На щоці залишиться моя помада                                                                            Де не вистачає добра

Її не змити навіть дощем.                                                                                     І затишку домашнього.

Ти − моє сонце за вікном                                                                                         Я хочу з тобою бути,

Ти − мій котик теплий, ніжний.                                                                           Хочу писати тобі вірші,

А келих з червоним вином                                                                                Твої поцілунки не забути

Даруватиме терпкий присмак.                                                                            Твоя любов у серці моїм.