Жінка-УКРАЇНКА

Не пафосний, а зворушливий і теплий вечір «Шевченко в моєму житті» провели в музеї М. Коцюбинського. Боєць «Азова» Олексій розповідав, що раніше, звісно, читав поезії Тараса Шевченка, але глибоко не замислювався над ними. Однак зараз, у гіркі часи воєнного лихоліття, він по-справжньому відкрив для себе Поета, який так вболівав за Україну і долю нашого народу. І про щоб не писав Шевченко, це – не лукаві, а щирі й дуже проникливі, щемкі  рядки, сповнені любові та болю, ніжності і гідності, тепла й світла, співчуття до простих людей. Тому такі вірші хочеться читати і слухати, й прикладати їх до серця, немов подорожники. І тепер багато українських воїнів, захисників Вітчизни, мають «Кобзар», причому ця книжка – вже настільки зачитана, бо вона – дійсно необхідна на війні, як духовні ліки від зневіри та розпачу. Тож Олексій дивовижно продекламував напам’ять Шевченків «Холодний Яр».

Відверто розповідала про свій непростий шлях до Тараса і викладач Чернігівського технологічного університету Людмила Зіневич. У її родині був культ книжок і «Кобзар» стояв на чільному місті. Дівчинку спочатку привабили кольорові ілюстрації, й вона почала малювати, і була щасливою, коли отримала в подарунок дванадцять кольорових олівців. У чотири роки Людмилка почала читати, й щоразу її бабуся розчулено плакала, слухаючи про сумну долю покритки Катерини. Дівчинка так захопилася цією поемою, що вивчила її напам’ять і потім часто декламувала враженим гостям. А далі, замість затишного та рідного вишневого садочка, до якого так звикла, були лиш безкраї степи й терикони, навчання в Донецькому університеті, незвична мова… Український Донбас все-таки був, але такі люди, справжні патріоти,  сприймалися там, як «білі ворони». Надзвичайно сильне враження на пані Людмилу справили пісні українського рок-гурту «Кому вниз», створені на вірші Тараса Шевченка. Тож прозвучали вони й на цьому неформальному вечорі.

Про свого Батька Тараса проникливо говорили письменник, головний редактор газети «Гарт», Шевченківський лауреат Дмитро Іванов, директор музею М. Коцюбинського, правнук класика Ігор Коцюбинський, котрий рік служив в українському війську, був на цій війні, захищаючи Батьківщину від окупантів. Запам’ятався й виступ голови обласної організації Національної спілки письменників України Олени Конечної. Я теж нерідко буваю в Каневі, на Чернечій горі, на могилі генія, й щоразу хвилююся, ловлю себе на думці, що приходжу до Шевченка, як на прощу. Чудово вів вечір вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського Дмитро Мельниченко, котрий, до речі, нещодавно цікаво дебютував, як поет, на шпальтах нашої газети.

На цій зустрічі зі Словом вшанували й незабутніх літературознавців та громадських діячів – Михайлину і Юлія Коцюбинських. Заступник головного редактора газети «Деснянська правда», письменник Сергій Дзюба повідомив про нагородження посмертно Михайлини Хомівни та Юлія Романовича за їхню визначну подвижницьку працю Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф». Нагороди урочисто отримали їхні близькі – педагог Антоніна Коцюбинська, дружина Юлія Коцюбинського, та його син Ігор.

Сергій КВІТНИЦЬКИЙ