Жінка-УКРАЇНКА

 В чеканні 

Я знов тебе чекатиму з доріг,
Де наше поєднання – не важливе…
А краплі з ринви мірно об поріг
Відлічують миттєвості до зливи…

До зливи сліз, яких не бачиш ти,
Моїх страждань збагнути знов в знемозі,
Знущань липкої тиші пустоти,
Відірваність від губ твоїх… В дорозі

Хоч іноді… хоч мимохіть – згадай…
Почую – із солодкого полону…
А краще – теплим словом загойдай
Мої тривоги марні – з телефону.

Такий спекотний день

Застигла тиша пОвагом пливе.
У спеку вітер гІлля не колише.
Розлуки сонце палить все живе,
А змушене мовчання – греблю рве,
Де ти мене безжалісно залишив.

Хоч вистачає неба навкруги,
Хмаринок тіні іноді цілують
Без слів твоїх – обпечені думки…
Обіймів любих аромат п’янкий
І губ дурман – душа моя малює…

Якщо в тобі мій поклик – не здригнеться,
Згорю одна, земні залишу мЕжі…
Нехай же голос твій з небес проллється,
Бо спалить сонце ту частину серця
Що лиш тобі, коханий мій, належить…

Співають в терні солов'ї

Співають в терні солов’ї…
Чому я плачу? Знову плачу…
Що відцвітають дні мої,
А я тебе в уривках бачу

Моїх не пройдених шляхів…
Гірчить черемхова розпука…
Сколола пальці об гріхи,
Кров цебенить, та ти не слухай

По краплі вилите життя…
Багряним пломенем – тернина
Вже світиться. Без вороття
До тебе спраглим серцем лину…

Твоє відлуння лиш ловлю…
Твій голос – трепетно-глибинний…
Уклін мій, доле, що люблю…
Останній подих лебединий…

Кохання на барикадах

Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Безлика доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?

Де чорний попіл на сивини ліг,
Де полум’яно очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Не там нам доля зустріч дарувала…

Не ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. Берізкою на ґратах…

Троянди квітом - холод барикад
І споришем – стежкИ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.

Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…

…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбОрні?...

Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?

Сновида

Величезна тарілка місяця
Жовто світиться – диво з див…
І чорніє там неба китиця,
Ніби хто його надкусив…

В цьому світлі усе примарне…
Був принадливим чужакОм…
Та іду на твої я чари
Срібно-місячним моріжком…

Всі стирає сліди планида,
Та на щастя, чи на біду
Я - на поклик твій, мов сновИда,
Відчуттями душі іду…

Промені гідності над майданом

Сотні прощальний слід –
Промені.
Сльози біжать мої –
Спомини.
Біль, що як жар пече –
Витіка́…
Вірне твоє плече –
І рука.
Лави у бій ідуть,
Душить дим.
Хтось у останню путь –
Молодим…
Не відмолить синів
Матері…
Господи, заспокой
Снайперів!
Тихо пливе кача,
Струменить
Болю людей свіча
У мені…
Плач Україно, плач
Над дітьми…
Не відверне палач
Променів.
В небі, дивись, клубить
Хмарами
Чорний туман убивць
Чарами.
Світло осяйне йде
Напролом!
Сотня ізнов веде
Битву зі злом.

20.02.15