Жінка-УКРАЇНКА

(Лонг-рецензія студентів Університету «Україна». Дисципліна «Літературний стиль». Викладач Ніна Головченко)

«Твір «Саперна лопатка» розповідає про життя наших солдатів у зоні бойових дій, які вже протягом 2-х років обороняють нашу країну. Автором твору є Борис Гуменюк, він же ‒ учасник цих бойових дій, боєць добровольчого батальйону «ОУН», який написав збірку «Вірші з війни».

Аби почути, як б’ється серце сучасного фронтового вірша, варто прочитати поезії Бориса Гуменюка. Їх стишений ритм (щоб добре чулося), безпунктуаційність (щоб не відволікатися), неримованість (щоб не прицінюватися), допомагають зосередитися на головному – змістові. А ще – сприйняти найсуттєвіше – правду. І відчути найзначиміше – ціну, яку платимо за свободу. Свою. І всієї країни.

Головною темою твору є філософське узагальнення образу саперної лопатки. Автор описує цю «лопатку» не як звичайний, буденний інструмент будь-якого солдата, а як частину життя солдата, адже вона є одним цілим з ним. Автор описує етапи народження «лопатки», скільки душі вкладено в її створення.

Сюжет твору побудований навколо саперної лопатки. Початок твору розповідає про саперну лопатку, а саме, чим вона є для солдата – смертоносною зброєю. «Вона не така шляхетна, як меч, не така проста, як сокира, не така швидка, як штик-ніж. Вона ‒ триєдина». Вона придатна для будь чого… Нею можна копати окопи, чи могилу для загиблих товаришів, чи яму для убитих ворогів. Нею можна користуватися як зброєю, один удар – і ворог мертвий…

Розвитком дії є створення лопатки. «Майстер добув Вогонь шляхом тертя, прадідівським способом, як вчив його батько – бо в такій справі Вогонь має бути чистим – як це робили чоловіки в їхньому роду Майстрів від початку віків». Як загартовували метал, як відшуковували деревину, яка спочатку призначалося для скрипки, але настали тяжкі часи, і вирішили зробити держак для саперної лопатки: «Він порушив заповіт діда і зробив із неї держак для саперної лопатки, а не скрипку, бо настали нині такі часи, що краще мати одну саперну лопатку, аніж дві скрипки».

Кульмінація твору наступає зі слів: «І от – вона твоя». Коли лопатка вже створена Майстром, і вона у твоїх руках. Ти відчуваєш її, наскільки вона гостра, як слово, як хірургічний ніж. Вона водночас є твоїм дзеркалом і бритвою у хвилини дозвілля, і вона чекає на ближній бій…

Розв’язкою є зустріч цієї лопатки з ворогом. І наступає мить, коли все буденне відходить на задній план. Мить, коли все завмирає, коли ворог розуміє, що вже ніяк не зможе ухилитися від цієї фатальної зустрічі, і тільки встигає побачити, як у дзеркалі, своє відображення, поглядом уже з того світу: «…він ще наче у цьому світі, і вже ні».

І ось твоя перемога. Твій ворог – мертвий. А ти – живий.

У даному творі присутні різні образи-символи. Для звичайної людини саперна лопатка є не більше, ніж інструмент, але автор твору відкриває її з іншого боку. Він бачить в ній не тільки інструмент чи зброю, це головне її призначення… Автор же бачить в ній дзеркало, яке відображає травневе небо на світанні. Вона може довго лежати без діла, неначе Біблія, але її нічим не замінити, вона є невід’ємною частиною для солдата, саме тому її Б. Гуменюк так порівнює, адже як і Біблія, так і саперна лопатка є вірою і надією для солдата.

«Ідеальна, наче жіноче тіло». Автор порівнює лопатку з жіночим тілом, жінки, яка чекає вдома на свого солдата, яка є найдорожчою для нього, так і лопатка, з якою солдат нізащо не розстанеться. «Невловима, як поезія Верлена. Твій меч, твоя катана, твоя кохана, твій хрест, твій Новий Заповіт». Скільки образів автор вкладає у звичайний, як на перший погляд, інструмент. Вона гостра, як катана ‒ ніщо в світі не може бути гострішим; вона твоя кохана – ніщо в світі не може бути любимішим; твій хрест – як у моменти радості, так і в моменти печалі; саме нею ти копатимеш могилу для свого товариша, і хто зна, можливо і свою також…» (Дмитро Буряк)

…Про війну і душу сьогодні можна писати тільки так, як пише Борис Гуменюк. Cаме за збірку «Вірші з війни» автор отримав літературну премію ім. В. Свідзінського від Ліги українських меценатів. І саме таким поетам віриш, адже Борис Гуменюк вважає своїм кредо «життя як творчість і творчість як життя», – найкращий тому доказ те, що більшість віршів цієї збірки написані під свист ворожої артилерії в селі Піски, де Борис тримає лінію оборони у складі добровольчого батальйону ОУН. (Джерело: http://nashformat.ua/catalog/knygy/knyga_virshi_z_vijny_borys_gumenyuk_1/)

Один із творів ‒ «Саперна лопатка», що ввійшов до збірки Гуменюка, має філософсько-узагальнену, морально-етичну тему, що перегукується з високодуховною громадянською лірикою та має характер притчі. За сюжет автор бере стан душі солдата, який проходить той же ритуал підготовки до бою, до кривавої війни, як і сама лопатка. Вірш у прозі, який супроводжується елементами верлібрового рядка, з фабульно-відкритою композицією передає нам журливу буденність. Через символічно-об'єктивний і в той же час реалістичний спосіб зображення, через розвиток головного образу, автор передає образ людини в стані саперної лопатки, яка заточена в умовах війни, яка готова, за потреби, і собі могилу копати, і безжально вбивати свого супротивника. Людину, у якої головною цінністю стала не кохана жінка, не діти, батьківство та сім'я, а лиш холодна зброя.

Бо не кожного дня робиш те, що одному – продовжить життя, іншому – життя забере.Бо не кожного дня робиш те, що одному – продовжить життя, іншому – життя забере.Бо не кожного дня робиш те, що одному – продовжить життя, іншому – життя забере.Бо не кожного дня робиш те, що одному – продовжить життя, іншому – життя забере.Борис Гуменюк ‒ сучасний автор, який вчить нас цінувати час, справжніх чоловіків, цінувати те, що ми можемо втримати в руках – любов, жагу до життя, товаришів, близьких людей…» (Дарина СОВЕНКО)

«…Хто ти, скрипка чи лопатка?.. Виріши для себе, на чиєму ти боці. Адже тут не можна залишитися збоку, рано чи пізно до тебе теж прийде війна, і буде добре, якщо ти все-таки матимеш ту саперну лопатку…» (Катя ЖДАНОВСЬКА)

«Борис Гуменюк – український поет, прозаїк та військовик. Борис був серед тих, хто зібралися на Михайлівській площі в Києві у листопаді 2013 року. «Весь Майдан пропустив через себе. 30 листопада був серед тих, хто зібралися на Михайлівській площі. Наступного дня серед перших дістав від «Беркута» в Будинку письменників. І 19 січня на Грушевського, і 18 лютого. Не було жодного разу, коли не зустрів там когось із письменників, акторів, режисерів. Вони там, як усі, дерли й кидали бруківку, коктейлі Молотова. Мені не потрібен статус учасника бойових дій, зарплата і добавки до пенсії. Я їду за покликом, власним коштом, своїм авто, на повному самозабезпеченні. Доведеться купляти автомат – куплю, зможу придбати танк – куплю собі танк. Років 20 нікого не боюся. Хочу прислужитися своїй країні», ‒ каже сам Борис Гуменюк. 

У червні 2014 року Борис приєднався до спецбатальйону «Азов» та відправився в зону бойових дій на схід України. Саме у той період він написав твір «Саперна лопатка».

Майже с перших рядків зрозуміло, що тема твору воєнна. Ідеться про зброю, про вбивства, про могили: «Не така шляхетна, як меч, не така проста, як сокира, не така швидка, як штик-ніж. Вона триєдина», «Нею можна копати землю», «Зрештою – якщо копати, то окоп. Чи могилу для загиблих товарищів. Чи яму для убитих ворогів». Могила для товарищів, яма для ворогів – ці слова дають змогу нам зрозуміти глибину почуттів, емоцій, глибину ненависті до ворога.

Саперна лопатка відіграє роль найближчого товариша в бою. Автор порівнює її з найдорожчим і найважливішим у житті, але в той же момент розумієш, що вона вбиває: «…наче Біблія, наче ключова дощечка Велесової книги. Ідеальна, наче жіноче тіло».

Борис Гуменюк зображає усе так, як воно є, – реально. Не завуальовано. Саме це показує весь трагізм подій, адже відчувається, як слова ллються з самої душі автора, ніби тихенько, але в той же час вже боляче від крику. Ніби спокійно, але емоції не вщухають.

На мою думку, автор висвітлює проблему людей. Усіх людей. Саперна лопатка може виступати в ролі метафори. Метафора полягає у тому, що людина може словами руйнувати життя, вчинками калічити себе та інших, людина може силою вбити, як фізично, так і морально. «У ближньому бою саперна лопатка летить угору, наче відпущена на волю птаха, а, побачивши здобич, коршуном падає додолу. І от вже голова ворога котиться у траву, немов якась буденна річ».

Це неймовірний твір. Він не залишить буйдужою жодну людину. Кожен українець знайде там свою мораль, свою проблему, переживе свої почуття, відчує іншу тему, але найголовніше назавжди залишиться між рядками – людина нічим не краща за саперну лопатку, кожна по-своєму, але не краща. І нехай кожен знайде у цьому свою правду». (Поліна САВЕНКОВА)

«Борис Гуменюк – український поет і прозаїк. Брав активну участь у Євромайдані 2013-2014 років, а влітку 2014 приєднався до спецбатальйону МВС України «Азов» та відправився в зону бойових дій на схід України. Тому, читаючи його твори, ми можемо з упевненістю сказати: все, що говорить поет, справжнє, адже описує події людина, яка безпосередньо брала в них участь.

«Саперна лопатка» – це один із прозових творів  Бориса Гуменюка. Історія про лопатку, про те, як вона була виготовлена, мандрує в далеке минуле, автор згадує пращурів майстра. Вони сподівалися, що війн уже не буде, що після їхньої війни буде спокійно, що дерево, нині використане для держака саперної лопатки, послужить для скрипки, бо настане час поетів. Однак, ми бачимо, що ніякого часу поетів бути не може, бо знову війна, і дерева на горищі вже нема, з нього зроблено держак. Зараз, скрипка, на жаль, нам ні до чого, зараз, як ніколи, потрібна саперна лопатка.

На початку твору автор твердить про важливість саперної лопатки. Хоча це й просто лопатка, читачеві вона здається не тільки вкрай необхідною, її образ видається неймовірно важливим, адже комусь вона несе смерть, а комусь рятує життя. А наприкінці твору, коли в лопатці відображається небо, вона ніби й сама оживає, однак, у той же момент і помирає, залита кров'ю супротивника.

І хоча головна ідея твору не промовляється прямо жодного разу, особисто мені образ лопатки нагадав образ людини, людини, у якої відібрали можливість стати скрипкою і заточили для зовсім інших цілей, яку кинули в зону бойових дій, де тепер у неї зовсім інше призначення.

Вірш у прозі Бориса Гуменюка піднімає проблему життя та смерті, того, як міняються цінності на війні. Як ота лопатка стає усим... « (Аня ТКАЛІЧ)

«…Тема твору «Саперна лопатка»: воєнно-філософська тема.

У цьому творі розповідається історія створення саперної лопатки, на перший погляд, простого, неважливого предмету, але ця річ може врятувати не одне солдатське життя. Лопатка, яку створив Майстер із Сихова, є унікальною, вона створена за допомогою живого вогню та живої води, а держак для неї виготовлений зі сторічного клена. Це дерево було зрізане для виготовлення скрипки, але «настали нині такі часи, що краще мати одну саперну лопатку, аніж дві скрипки. Лихі часи настали. Нині – час воїнів. Ще не настали часи поетів. Та й нема нині тих поетів. Вони ще настануть. Колись». І така лопатка рятує твоє життя, забираючи життя ворога. «У ближньому бою саперна лопатка летить угору, наче відпущена на волю птаха, а, побачивши здобич, коршуном падає додолу. І от вже голова ворога котиться у траву, немов якась буденна річ».

У своєму творі Борис Гуменюк використовує багато порівнянь та образів, наприклад, так він описує саперну лопатку: «І от – вона твоя. Відточена до синього саперна лопатка, як травневе небо на світанні. Гостра, як слово, як хірургічний ніж. Твоє дзеркало і твоя бритва в хвилину дозвілля. Може рік лежати без діла у твоєму наплічнику, наче Біблія, наче ключова дощечка Велесової книги. Ідеальна, наче жіноче тіло. Невловима, як поезія Верлена. Твій меч, твоя катана, твоя кохана, твій хрест, твій Новий Заповіт. Чекає на ближній бій».

Автор використовує об’єктивний спосіб зображення військових буднів.

Ідея твору полягає в тому, що те, що на перший погляд видається дрібницею, насправді є важливим, особливо на війні. На прикладі лопатки показується, що «проста лопата» в бою є найближчим побратимом воїна, що рятує життя. І дуже важливо, ким та з чого вона виготовлена. Якщо майстер робить її з найкращих матеріалів, з душею та розумінням, для кого і для яких потреб виготовляється лопатка, то вона допоможе своєму власнику. Але якщо виготовляти абияк, то, на жаль, нічим ця лопатка не допоможе...

У творі «Саперна лопатка» немає зайвого і непотрібного в таких випадках пафосу. Іде розповідь про життя на війні, а на війні не потрібно прикрашати історії та факти. І якщо для спасіння свого життя або життя бойових побратимів треба вбити ворога, який прийшов на твою Батьківщину вбивати, то ворог, окупант буде вбитий, і не треба нічого прикрашати. Усе потрібно називати своїми словами. І Борис Борисович Гуменюк саме це і пише, простою мовою, щоб могли зрозуміти всі.

Головна функція твору  «Саперна лопатка» ‒ розповісти всьому світу, насамперед усім українцям, що у нас в країні йде війна. Важка, жорстока, кривава, але не ми її розпочали, та ми її закінчимо. Та на жаль, у нас в країні багато людей, які цього не розуміють і думають, що поки хтось десь воює, вони можуть спокійно розважатися, «жирувати» і «бухати».

Але якби не Українські Воїни та їхні «лопатки», то не було б спокою в інших областях!..

Слава Україні! Героям Слава!»  (Андрій ВИРВА)

«…Настає момент, читаючи про який, затамовуєш подих, ‒ лопатка здійснює головний задум її створення ‒ вона рятує життя свого власника, одночасно позбавляючи життя супротивника. Охрестити лопатку «знаряддям убивства» однозначно не можна, назвати «рятівницею» також. Нехай людина будь-що приміняє на війні, маючи намір убити, уб'є навіть квіткою. Усе підкоряється людині: вона є причиною розв'язання війни, вона ж у змозі її зупинити.  Саме тому Борис Гуменюк наголошує, що справжній солдат не втрачає гуманності, не позбувається людяності навіть у бою.

Українські  воїни у творах письменника не втрачають гідності за жодних обставин». (Таня САХНО)