Фотовиставка «Чорнобиль + 30: Це наша земля - ми тут живемо»

Ф_DSC7955Відкриття фотовиставки «Чорнобиль + 30: Це наша земля - ми тут живемо»

Вівторок, 19 квітня, о 18:00

Виставкова зала офісу Програми імені Фулбрайта

вул. Еспланадна, 20, кімн. 904, М «Палац Спорту»

Програма імені Фулбрайта в Україні запрошує на відкриття фотовиставки Сергія Марченка «Чорнобиль + 30: Це наша земля - ми тут живемо», що відбудеться у вівторок, 19 квітня 2016 року, о 18:00, у виставковій залі офісу Програми імені Фулбрайта (вул. Еспланадна, 20, кімн. 904, М «Палац Спорту»).

Виставка працюватиме з 19.04.2016 до 13.05.2016, щодня з 10:00 до 17:00, окрім вихідних та святкових днів.

Виставка «Чорнобиль + 30: Це наша земля - ми тут живемо»

Пропонована фотовиставка є результатом участі авторів проекту  – українського кінорежисера Сергія Марченка та американського історика Мирона Стахіва у двох експедиціях до Зони відчудження у серпні та листопаді 2004 року.

У 2006 році до 20-річчя Чорнобильської трагедії було сформовано два експозиційні блоки виставки, що майже одночасно виставлялися в Українському музеї Нью-Йорка – 12 березня та у Музеї Івана Гончара – 7 квітня. Згодом виставка експонувалася у Харківській академії дизайну, у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Перта Могили, у Музеї ідей у Львові.  Минуло 10 років, й виставка знову повертається: тепер її можна буде побачити у музеї Гончара; частину   - експозиції - в офісі Програми імені Фулбрайта в Україні.

Чорнобиль ‑ одне лише це слово викликає глибокі переживання. Воно  асоціюється з горем та руйнуванням, з втратою здоров’я та погіршенням екологічного стану планети, з культурними втратами -  від прадідівських хат до зникнення правічного способу існування, характерного лише для цього краю. А ще воно, це слово, асоціюється зі зрадою високих урядовців та чиновників, які побоюючись за можливу втрату своїх посад, брехали своєму народові, намагалися применшити або й замовчати правдиві масштаби аварії; не забезпечили постраждалих найнеобхіднішими ліками, елементарною інформацією й підтримкою. Чорнобиль - це і попередження для майбутнього, й застереження щодо здоров'я нащадків; це й ностальгія за простішим способом існування людини на планеті, ще недавно вільній від ядерної енергетики. Виставка «Чорнобиль + 30: Це наша земля - ми тут живемо» досліджує ці почування та плин життя мешканців Полісся через тридцять років після аварії.

В ранніх годинах 26 квітня 1986 року 4-й блок ЧАЕС ім. В.І. Леніна було зруйновано вибухом, еквівалентним 30-40 тонам тринітротолуолу (ТІМТ). Останні дослідження визначили, що катастрофа сталася через людський фактор - помилку оператора, під час по-злочинному бездарно спланованого експерименту. Графітовий вогонь, що почав палати услід за вибухом, розтопив ядерне паливо, випромінювання якого перевищувало силу декількох бомб Хіросіми. Процес горіння палива тривав упродовж десяти днів. Оцінено, що за цей час з енергоблоку вивільнилося від 50 до 200 мільйонів кюрі випромінювання, близько 75% відсотків якого розсіялося по Європейській частині Радянського Союзу; сягнуло багатьох країни Європи, перенеслося вітром через океан.

Радіоактивні речовини, що потрапили на фунт, забруднили понад 163,100 км2 (62,974 кв. миль), де мешкало в 1986 році близько п'яти мільйонів людей. За розпорядженням влади навколо реактора було створено 30-кілометрову зону відчуження, площею 1,838 квадратних миль. До 1991 р. число виселених сіл та містечок в самі Україні сягало близько 200. Понад 163,000 людей у примусовому порядку мусили покидати рідні домівки; тисячі людей з менш забруднених радіацією територій залишали їх добровільно.

Сьогодні понад один мільйон українців все ще проживає на забруднених територіях Полісся. Оцінки часу, коли радіоактивність зменшиться до безпечного рівня, становить близько 300 років; але у 30-кілометровій зоні відчуження цей час сягає астрономічних вимірів -  майже 250,000 років.

Величезні втрати сталися й на ниві культурної спадщини. З-поміж інших регіонів Полісся вважається найархаїчнішим. Тут, як ніде, збереглася традиційна культура, віра, ритуали, народні звичаї. Дослідники вважають Полісся колискою слов'ян. Чорнобильське лихо спричинило на цій культурній ниві істотні втрати. Переселяючи поліщуків з віками обжитих місць на інші землі, було зруйновано сам механізм безперервності передачі культурної спадщини від старшого покоління до молодшого. Традиційно передача знань та вірувань відбувається через спільну участь у святах та ритуалах, через запам'ятовування дітьми напучувань старших, казок, пісень, повчальних розповідей, щоденно необхідних навиків. Старші люди - бабусі та дідусі - споконвіку були хранителями традицій і завжди передавали свої знання онукам. Чорнобильський атом розчепив зв'язок між поколіннями, родинами, односельцями, між тутешньою людиною та її природою.

На початку 90-х років Уряд України, випереджаючи у цьому питанні уряди інших держав, почав підтримувати зусилля вчених щодо «культурного порятунку» Полісся. Сотні українських науковців упродовж останніх десяти років брали участь у щорічних експедиціях як до забруднених радіацією територій, так і до поліщуків-переселенців, щоб зібрати й зберегти духовну й матеріальну культуру Полісся, донести її до нащадків засобами магнітофонного запису співу та розповідей, фотографування та фільмування.

Сергій МАРЧЕНКО, ук­ра­їн­ський ре­жи­сер, сце­на­рист, фо­то­ху­дож­ник, кі­но­зна­вець, ви­кла­дач  Київського національного університету імені  Карпенка Карого. Пра­цю­вав фо­то­ко­рес­пон­дентом ча­со­пи­сів «Но­ви­ни кі­но­ек­ра­на», «Ук­раї­на», «Куль­ту­ра і жит­тя». Створив  філь­ми «Ма­льов­ни­ча Ук­раї­на» , «Кам­чат­ка», «Іван Коз­лов­ський», «Жни­ва», «Осінь ве­сіль­на», «Ой на Іва­на, та й на Ку­па­ла», «Вір­ський. Дух Ук­раї­ни» ( у співавт.), «Від­го­мін за­бу­то­го не­ба» (авт. сцен.), «Лист без кон­вер­та», «По­лі­ські об­раз­ки» та ін­ші. Режисер стрічки «Лист без конверта. Фільм 91» в документальному циклі «Невідома Україна. Нариси нашої історії».