Жінка-УКРАЇНКА

Друзі!

Допоможіть не допустити інтеграцію, що веде до знищення європейського літературного світогляду наших дітей!!! Ми - вчителі, науковці, учнів, батьки - проти знищення предмету "Зарубіжна література"!!! 

Ми «за» те , щоб в українській школі у взаємозв’язках викладалися окремо такі навчальні предмети: українська мова, українська література, зарубіжна література.

Відкритий лист Міністру освіти та науки України Л.М. Гриневич

Шановна Ліліє Михайлівно!

Ми, учителі зарубіжної літератури м. Чернігова, звертаємось до Вас із проханням переглянути позицію щодо вилучення предмета «Зарубіжна література» із навчального плану профільної школи 10-12 класів.

Предмет, який веде історію з 1992 року, є унікальним, тому що викладається виключно в школах України і не має аналогів ні в Західній, ні в Східній Європі. 

До розробки і вдосконалення програм долучились найкращі вчені-літературознавці, методисти, практикуючі вчителі. Сьогодні «Зарубіжна література» посідає чільне місце серед гуманітарних (навчальних) дисциплін, а за результатами опитувань учнів є одним із найулюбленіших за своїм змістом та духовним наповненням. 

Окрім того, шкільний предмет «Зарубіжна література» відіграє неоціненну роль у розв’язанні проблеми формування креативної особистості з інноваційним мисленням, готової до нестандартних рішень у будь-якій соціально значимій сфері людської діяльності, до більш швидкої адаптації у сучасному мінливому світу, особистості, яка використовує культурні здобутки людства та спирається на вічні людські цінності.

Важливими аргументами на захист предмету є й такі: залучаючи всіх старшокласників до вивчення ЗЛ - духовної скарбниці людства - ми надаємо змогу учням пізнавати способи мислення інших націй і народів світу (адже курс інтегрує мистецтво, філософію, історію, етику, естетику, художню культуру, психологію тощо), основи демократичних цінностей, категорій добра і зла, свободи, війни і миру, морального вибору, засвоювати уроки історії, допомагаємо орієнтуватись у культурно-історичному та мистецькому просторах, розвивати емоційно-чуттєву сферу та готовність до різнопланової самореалізації.

Свого часу відомий український філософ С.Б. Кримський писав: «Мудрець Сократ висунув новий принцип духовності: не проголошувати мудрість, як настанову учням, а вилучати її зі співрозмовників через діалог. У такому розумінні тема мудрості є актуальною і сьогодні. Вона є тим поєднанням розуму і совісті, тією ідеєю морального інтелекту, яка має протистояти цинізму наукового знання, що нехтує людськими цінностями й навіть імперативом життя... Саме тому потрібні гуманізація, чи етизація знання, знання, настояні на совісті, що будуть протистояти абсолютному злу та похідних від нього демонічних сил тоталітаризму та технобісся.

Як залишитись порядною і моральною людиною в сучасних умовах нехтування мораллю, переваги сили грошей над людяністю і порядністю? Заради чого і як жити? Не можна диктувати під запис закони моралі, а дізнаватись і формувати їх через кращі твори літератури про вчинки героїв та їхні наслідки - це найкращий метод викладання саме етики і моралі».

Вважаємо стратегічною помилкою позбавлення можливості вивчати ЗЛ у старших класах профільної школи цілісно й системно ще її з огляду на євроінтеграційні процеси, які відбуваються в Україні. Адже шлях до Європи, проголошений Україною, -це не тільки шлях до економічного зростання й розбудови демократичних інституцій, а й формування спільного з Європою та цивілізованим світом культурного простору, в якому українська молода людина, за якою майбутнє країни, буде сприймати себе рівноправним членом європейської спільноти і позбавиться почуття меншовартості. Але нам не потрібно копіювати європейську систему гуманітарної освіти.

Ми знайшли свій шлях!

Безумовно, українська школа майбутнього повинна будуватись на принципах європейської освіти, але, водночас, не відмовлятись і від національних досягнень в літературній освіті.

Надаючи великого значення українській літературі в духовному розвитку особистості, не варто забувати, що її вивчення може бути успішним тільки тоді, коли вона розглядається не ізольовано (як замкнена художня система), а в тісних взаємозв’язках із літературами інших народів, в контексті світового літературного процесу. А тому, крім української літератури, у школах усіх типів учні повинні вивчати курс ЗЛ. Тільки в контексті ЗЛ можуть бути реально осмислені твори національних письменників.

Саме в старшій школі (у 10-12 класах) відбувається формування основних світоглядних позицій, учні саме цієї вікової категорії здатні аналітично сприймати, самостійно й вільно (не для ЗНО) висловлювати свої думки у ході дискусій, розглядати проблеми морального вибору в «межовій» ситуації, адекватно оцінювати духовний досвід людства, віддзеркалений у кращих творах зарубіжної літератури ХІХ-ХХІ століть, який залишиться непізнаним і не засвоєним тими, хто мав би врахувати уроки найскладнішого періоду розвитку людства задля прогресу і миру, особливо в трагічний для сучасної України час.

Із надією на розуміння й позитивне розв’язання проблеми навчання зарубіжної літератури в профільній школі учителі зарубіжної літератури м. Чернігова.

25.08.2016 р.

ЕСЕЙ 
ПРО ІНТЕГРАЦІЮ ШКІЛЬНИХ КУРСІВ
УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Будь-яка революція  – це завжди  зміни і нові можливості, очікування і відкриття, але, на жаль, ще й втрати  і розчарування…

Зовнішня агресія – це період, коли всі мають об’єднатися навколо ідеї захисту своєї країни, бути консолідованими і впевненими у своїй перемозі.

Війна – це біль і втрати, трагедії і смерті, але ще й неймовірне захоплення силою духу, відвагою і мужністю тих, хто тебе захищає… 

Гібридна війна – це коли чітко не знаєш, де на тебе очікує пастка, де твій справжній друг, а де той, хто тільки видає себе за нього, коли ти безпосередньо на собі починаєш відчувати відомий вислів «благими намірами…», коли не знаєш точно, кому довіряти і де правда…

А ще… коли раптово починаєш замислюватися, чи можуть бути запропоновані   реформи  складовою  гібридної війни?  Кому це вигідно? І хто стоїть за цим?

І врешті-решт, чи допоможе це вирішити ті проблеми, які стоять на часі?

Саме такі роздуми викликала у мене пропозиція інтегрувати навчальні шкільні дисципліни української і зарубіжної літератури, а ще, можливо, й української мови.

Дивно, незрозуміло, сумно… І відразу  з’явилися запитання: хто у цьому зацікавлений і  хто від цього постраждає? Яка мета такої інтеграції?

Але геть емоції, тільки логіка…

Чи потрібно розвантажувати сучасну школу? Звичайно, без сумніву. Чи є інтеграція предметів таким шляхом, що допоможе розвантаженню? Можливо…

Але чи можна під час війни, гібридної війни, яка, на жаль, ще продовжується, коли йде битва,  насамперед, за  голови нації, інтегрувати (а значить, у будь-якому випадку, скорочувати) україноцентричні предмети, ті, які безпосередньо формують світогляд людини,  прищеплюють їй патріотичні почуття, дають відповідь на важливі питання: «Хто я? Де мій дім? Кого я люблю?» 

Багато чого можна висловити на користь того, що ці шкільні дисципліни мають вивчатися повноцінно…

І те, що рідна українська література, як і історія України, в своїй державі, яка продовжує боротися за свою незалежність,  не потребує ніяких додаткових  курсів, з якими вона має об’єднуватися.  І, справді, хіба ми вже так добре знаємо свою рідну літературу і історію, що можемо інтегрувати, а значить, хочемо чи не хочемо, дещо розчинити їх в всесвітній літературі чи історії? І знову приходить думка, що це АНТИДЕРЖАВНИЦЬКА ПОЗИЦІЯ, що вигідно це тільки нашим ворогам…

Можна переконувати у тому, що  шкільний курс зарубіжної літератури, справді, є унікальним, єдиним на всьому пострадянському просторі, який невипадково з’явився у роки, коли Україна здобула свою  НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, який сприяє формуванню полікультурної особистості, яка живе в цьому мультикультурному світі і має  бути не просто толерантною  до чужої культури, а і навчитися її  поважати.

Можна переконувати у тому, що цей курс не тільки розширює  обрії володіння рідної мови завдяки чудовим художнім перекладам творів, які в ньому запропоновані, але і дає можливість через «інше» («чужу культуру») краще пізнати «своє» («рідну культуру»),  побачити її світовий контекст, відчути зв’язки з усім цивілізованим світом, усвідомити власний внесок в його розбудову.... І знову приходить думка про те, кому це вигідно, для чого це робиться? Хто зацікавлений у тому, щоб майбутнє покоління відчувало себе відособлено від усього світу?

Скепсису додає і той факт, що робиться це не відкрито, без широкого обговорення проблеми. Ще й досі невідомо, хто і за яким принципом обраний вирішити долю  величезної кількості українців (учителів, науковців, методистів і врешті-решт школярів і їхніх батьків).

І відповідь приходить, на жаль, тільки одна: це вигідно тим, хто веде проти нас війну, тим, хто так  хоче, щоб Україна так і не стала повноправним партнером  цивілізованих країн.

Роздуми, роздуми, роздуми…

Олена Ісаєва, доктор педагогічних наук, професор

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь...

Нещодавно розгорілась дискусія з приводу сумно відомих думок про інтеграцію гуманітарних предметів. Переконана, що злиття в один курс обох літератур, а тим паче ще й мови, зовсім не на часі. Фактично це є нищенням національної системи мовно-літературної освіти. Українська література для багатьох рідна, для інших (етнічно не українців, але справжніх громадян України) вона теж стала рідною і дорогою, як література, що репрезентує українство. Так само і безмежно дорогою є українська мова. Навіщо їх зливати в один предмет та ще й вкупі з другим літературним курсом? Твердження типу того, що в жодній країні світу немає шкільного предмета "Зарубіжна література", аж ніяк не можу вважати аргументом. Такі псевдоаргументи ми вже чули в 2004-2005 рр., коли на захист курсу ЗЛ встали не лише освітяни, а й діячі культури, батьки, широка громадськість. Це зовсім ненауковий підхід. Адже можна говорити, що в інших країнах світу багато чого не було і немає. Не було, наприклад, такого жахливого нищення цвіту рідної культури, як у нас. Не було заборони перекладати рідною мовою, не було поняття "невольничий переклад", коли численні тлумачі працювали над перекладами у в’язницях і на засланнях, коли навіть наявність в ув’язненого чужомовного художнього тексту кваліфікували як тяжкий злочин. І взагалі десь там перекладна література не була таким солодким ковтком свободи, способом опору диктатурі і тоталітаризму, способом боротьби за національну ідентичність і державну незалежність. А у нас була і продовжує бути! І врешті-решт у тих інших країнах, слава Богу, немає війни, ані у формі бойових дій, ані у формі потужних інформаційних атак, спрямованих на деморалізацію населення. Чи про це все вже забули великі "реформатори"? Саме тому, що в нас є свої пріоритети і свої проблеми, переконана, що нашій школі конче необхідні окремі повноцінні і повнокровні курси української мови, української літератури і зарубіжної літератури, які будуть спрямовані, по-перше, на побудову міцної Української Духовної Стіни, а, по-друге, на розвиток планетарного мислення особистості. Якщо ж проводити реформи, то першим має бути запитання: "Навіщо? З якою метою?" Розвантажити учнів – так. Розвантажуймо програми, думаймо насамперед про фізичне і духовне здоров’я тих, хто за ними навчатиметься. Але запропонована формула (2+2+1) свідчить, що загальні години не зменшать. І це якраз добре. Тоді навіщо ж інтегрувати такі ідеологічно важливі предмети? Адже інтеграція не може виключати структуризацію матеріалу. Інтеграція – це не просто злиття предметів, а інтегрування навчального матеріалу в голові особистості. Отже, навіщо тоді зараз зливати ці два могутні, або ж навіть три предмети, кардинально важливі для збереження і розвитку в нових умовах культурної самобутності українців? Навіщо таким об’єднанням фактично знищувати курс зарубіжної літератури, який, крім цінностей українства, увиразнює й інші, теж важливі для життя в сучасному світі, орієнтири? Зокрема цей предмет сприяє формуванню культури спілкування різних етносів у межах нашої держави, вихованню особистості, обізнаної з культурою народів світу, миролюбно налаштованої до всіх етносів і націй. Навіщо тоді це об’єднання? Щоб деструктуризувати мислення учнів, які повинні чітко усвідомлювати цінності, що несуть українська мова, українська оригінальна література і українська перекладна література? Складається враження, що замість того, щоб спрямувати зусилля на зміцнення цих трьох китів, на яких стоїть національна мовно-літературна освіта, хтось хоче явно їх ослабити. Треба не зливати предмети, а бережно плекати гуманітарну освіту, яка має бути надійним фундаментом національної безпеки України і водночас отим "золотим мостом зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми", про який так натхненно писав Іван Франко, наголошуючи на ролі перекладної літератури в житті українського суспільства.

Клименко Жанна,

доктор пед. наук,професор кафедри методики

викладання світової літератури НПУ ім. М.П. Драгоманова

Відкритий лист до учасників дискусії "Література для читання VS шкільна програма з літератури" у рамках тематичного Форуму "Освіта" Форму книговидавців у Львові

Шановні посадовці МОН, науковці,письменники, батьки, представники громадськості!

Я, Мегедь І.В, вчитель-методист, викладач зарубіжної літератури Технічного ліцею м. Києва, підтримуючи  реформи і необхідність оновлення  української системи освіти, виступаю за збереження окремихкурсів української та зарубіжної літератури в середній школі. Ідея інтеграції цих предметів, яка видається    перспективною освітньою новацію з опорою на досвід європейської (зокрема, польської) школи, на  мою думку, є кроком до погіршення якості літературної освіти  і зменшення  не тільки літературно-освітньої, але й  цілої низки життєвих компетенцій учнів.

  Прошу зважити на те, що польська школа, яку обрано моделлю для наслідування,  і яка  дійсно має досвід інтеграції рідної мови і літератури (з включенням окремих зарубіжних авторів) в один  предмет , не може похвалитися високим рівнем  читання. За даними звітів Національної бібліотеки Польщі 2014 і 2015 років (звіти є в відкритому доступі) , 10 млн поляків не мають вдома книжок,  6,2 млн  не прочитали   жодної книжки, 63% поляків(проти 42% українців за даними експертної компанії pro.mova) не читають, 37 % (проти 83% українців) читають хоча б 1 книжку на рік ; в школі тільки 26 % відсотків учнів читають всі книжки, і 46% -окремі за програмою , у 29%  відсотків  респондентів були вчителі,які заохочували до читання, і 50%   учнів вказали на байдужість вчителів до процесу учнівського читання("не заохочували і не знеохочували"). Щоб змінити ситуацію на краще, польське суспільство  шукає засобів, шляхів  і  можливостей  долучити до вирішення проблеми читання  якнайширше коло людей ,  а  в українській школі інтеграція української і зарубіжної літератур, навпаки,  таке коло вочевидь звужує  (мінімально - на 17 тисяч  осіб, дотичних до  дитячого читання, з розрахунку один вчитель–зарубіжник на школу), як звужує і світогляд  дитини, і поле для її роздумів, і вміння толерантно сприймати вияви іншої культури,  що видається алогічним з огляду на необхідність( відповідно до концепції "Нової української школи") виховання цілісної, усебічно розвиненої особистості, яка вміє критично мислити  і  спілкуватись в багатокультурному середовищі .

 Я категорично заперечую закиди, що  предмет "Зарубіжна література"- штучний та чужий українському ґрунту, непотрібний українській школі  і   наголошую  на тому, що курс  "Зарубіжна література" був створений не вчителями (яких часто-густо звинувачують в ретроградстві, "предметному шовінізмі", відстоюванні власних "шкурних" інтересів), а  видатними науковцями, громадянами і патріотами  задля  виховання по-справжньому вільної, гармонійної особистості,  без почуття меншовартості, відкритої світу  і здатної любити свою  незалежну Батьківщину свідомо, маючи матеріал для порівняння і співставлення,слідкуючи за розвитком української думки, українського красного слова в світовому контексті.

  Особливо важливим   для мене є  той факт, що  урок зарубіжної літератури  через  художній текст часто відповідає на ті  болючі особистісні питання, з якими молодь  залишається  на самоті і те, що аналіз тексту  на уроці зарубіжної літератури  дає можливість  по-новому поглянути на звичні постаті українських  письменників і поетів, змістити "точку збирання"  поглядів на власну культуру, щоб розкрити її багатство  через майстерність української перекладацької школи.

 Мені б хотілося  звернути  Вашу увагу на те, що жодні прагматичні  сьогоденні міркування на кшталт того, що наша держава  не має  грошей утримувати освіту, не можуть бути виправданням  для  звуження  світогляду молоді, яка будуватиме наше спільне майбутнє. Якщо конче необхідно щось скорочувати, то варто почати із скорочення    чиновницьких столів і кількості  паперів, а не з  резекції шкільних парт і  юнацьких думок. Прикрі наслідки світоглядної  однобокості маємо  у вигляді агресії сусідньої держави, молодь якої демонструє   невміння думати,  небажання брати активну участь у суспільному житті і відкрито бравує своєю ненавистю до усього світу, який сприймає не через суголосся думок і культур, явлених в рідному і зарубіжному слові, а через  лінзу телевізора. Чи таких громадян  для своєї держави ми хочемо виховати ? 

 З повагою , Ірина Мегедь.

ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ І ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗА ПОЛЬСЬКОЮ МОДЕЛЛЮ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Тож прощавайте, Данте і Гомер!
На перехресті, що трима дороги світу,
Там, де в руках дитячих- хрест Тарасів з "Заповітом",
Для вас, блукальці, nie ma місць тепер.

Рембо й Бодлер! Зберіть своє манаття,
Нам повід рве nerwowy ваш Пегас,
На всі чотири йдіть, мандрівники крилаті,
Бо українське небо – не для вас .

Зась зірку, Оскаре,бридке й гидке хлопчисько!
Ми знаєм хто і звідки ви, Шекспір!
Стріляйте,Кіплінг,- бандерлоги близько:
Ви od teraz - поганський "руський мір"!

Марону – землю!Хай капусту тиче…
І Гоголю -під Миргородом сад!
А решті волоцюг дамо bilet lotniczy-
За Сент- Екзюпері нехай летять!

Нехай летять, нехай собі курличуть,
У них якась чужа,від'ємна кров
Із консервантами - її не точить вічність,
Й до зорніх стель веде не та любов.

У нас є власний грунт для Греїв і Журденів,
Де солов'ям так солодко ридать…
А тих,хто зарубіжно витребенить -
Перенавчить ! Чи в пекло відправлять?..

Мовчать, Міцкевич!Не часи для Криму!
І,Рільке, вибач - не до правди і пісень…
Грядеши камо, ніжна Україно,
Якому сонцю дякуєш за день?

Бувайте,Хем! Луна не струсить тиші-
В нас не ячатимуть чужі скрипки живі!
Час підійде -і все про нас напише
Зів'ялим листям, листям на траві...

Irina Meged 17 вересня о 12:39 

«ЩОДО РОЛІ КУРСУ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. Пропоную всім небайдужим звернути увагу на таке. 
«Зарубіжна література» як самостійний шкільний курс існує в школах України з 1992 р. За час існування кілька разів змінювалася назва (часто з політичних причин), але не предмет вивчення – УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ, що репрезентують найвищі досягнення як світової літературної думки, так і української перекладацької школи. Незмінною була і мова викладання – УКРАЇНСЬКА. Разом із курсом української оригінальної літератури, який викладається паралельно, він працював як "СИСТЕМА ДВОХ ДЗЕРКАЛ", спрямована на вирішення проблеми ІДЕНТИФІКАЦІЇ українців та підвищення їх національної самооцінки й демократичних спрямувань. Там, де був цей унікальний курс, СПАЛАХУ СЕПАРАТИЗМУ НЕ БУЛО, а там, де такий курс був відсутнім, «маємо те, що маємо» - окупацію українських земель військами ворога. Тому надважливе завдання сьогодні - не лише зберегти вищезазначену систему літературної освіти, але й ЗАПРОВАДИТИ ЇЇ НА ВСІХ ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ. Навіть у школах з іншою мовою навчання треба негайно запроваджувати паралельний до української оригінальної літератури курс УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕКЛАДНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. А між цими двома надважливими ідеологічними й світоглядними курсами вибудувати чіткі МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ. Можливо, поки що не всі вчителі української та зарубіжної літератур готові до такої взаємодії. Тож варто замислитися про ґрунтовну ПІДГОТОВКУ ВЧИТЕЛІВ, а не знищувати цю природну ДИХОТОМІЮ якісної літературної освіти, здатної ефективно вирішувати виклики, що стоять сьогодні перед українським суспільством.
Долучаймося до популяризації цієї ідеї!!!"

Юлія Холодна, к.п.н, доцент НПУ ім..М.П.Драгоманова:

"Кожного вересня я вхожу до класу і говорю учням, щоб вони пишалися своєю країною, унікальною і неповторною, яка поряд з українською спадщиною долучається до гуманістичних цінностей всього людства на уроках зарубіжної літератури, стаючи від того мислителями планетарного масштабу, проганяючи через своє серце, душу розум біль і радості, щастя і долання випробувань заради вічної ЛЮБОВІ досвід кількатисячолітньої спадщини людства...
І кожного разу бачу, як радіють їхні очі, яке Світло народжується в них, яке бажання визріває РОЗУМІТИ І ЛЮБИТИ ВСІХ!!!
Ця реформа відбирає ЖИТТЯ у ПРЕДМЕТА, ЩО НАДИХАЄ НА ДОБРО І ЛЮБОВ!!!"

Олександр Козинець, кандидат педагогічних наук, доцент, автор кількох літературно-мистецьких проектів, поет, музикант:

"Знання мови й літератури, як своєї, так і зарубіжної,  - показник розвитку особистості духовної, вихованої. Одним зі способів збіднення нації є обмеження її знань і начитаності. Це шлях в нікуди, шлях в минуле. Разом ми можемо зберегти мости духовності нашого молодого покоління. А для цього ми повинні казати про це кожному, а не мовчати!" Вірю, що спільно ми маємо шанс бути почутими!"