Жінка-УКРАЇНКА

21 жовтня, у п’ятницю, о 18.00 у приміщенні Благодійного фонду «Смолоскип» (м. Київ, вул. Межигірська, 21) відбудеться вечір пам'яті поета і прозаїка Юрія Ноги. Про нього і про книгу говоримо з модератором заходу – письменником і видавцем Сергієм Пантюком.

- Розкажіть про автора книги, яка побачила світ вже далеко після його смерті?

- Про Юрка можна розповідати дуже багато. Це була людина, про яких кажуть «трохи не від світу цього». Але в позитивному значенні. Юрко не був дивним чи дивакуватим, а був ніби постійно здивованим, зачудованим довколишнім світом. Небагатослівний і повільний у рухах, він був неймовірно діяльним і продуктивним, володів неабиякими організаторськими здібностями. Справжній, надійний, ненав’язливий. Неймовірно добрий і чуйний. Трохи комплексував зі свого високого зросту, і щоб не дивитися на людей зверху, трохи схиляв голову набік. Натомість у принципових питаннях був твердим і послідовним.

До своєї творчості ставився трохи відсторонено, віршів своїх не популяризував, не «просував» у друк, дуже рідко читав на публіку. Про те, що він пише ще й філософську прозу, взагалі ніхто і не здогадувався. Коли друзі запитували, коли ж нарешті вийде поетична збірка, лише махав рукою: мовляв, якось потім і загадково усміхався. Ми всі, на той час уже члени Спілки «зі стажем», навіть пропонували такий флешмоб: а нумо напишемо Юркові максимальну кількість рекомендацій до вступу в НСПУ, хай спробують відмовити «поетові без книжки». Але все те залишалося жартами, хоча Юркова половинка – поетка Марина Брацило була членкинею Спілки письменників, нас навіть разом приймали за одним «гранословівським» призовом на початку 1997 року.

- Сергію, Ви активно пропагуєте творчість Юрія Ноги і його дружини Марини Брацило. Ким були особисто для Вас ці люди?

- Друзями, побратимами, колегами – талановитими письменниками. Світоглядно й енергетично близькими людьми. Тому й хочеться, щоб максимальна кількість українців знала їхню творчість. Також вони були відомими громадськими активістами.

З Юрком і Мариною ми приятелювали і в діяльності, й у відпочинку. До прикладу, майже щоліта їздили в мій Сокілець, неодмінно на Купала. Там рибалили і збирали гриби, просто блукали околицями села. В Києві часто зустрічалися родинами і просто тісним колом друзів, будували плани, мріяли. Попри все – всі мистецькі заходи, які відбувалися під нашою егідою, майже завжди ставали до певної міри знаковими.

- Творче подружжя завжди у своїй творчості та громадській діяльності виступало за Україну. Чи Україна достатньо пам’ятає, на Вашу думку, нині про цих людей?

- На жаль, недостатньо. Але є речі, які мають осмислюватися і переосмислюватися з певної часової відстані. Юрко і Марина були активними у громадському житті. За Януковича зазнали переслідувань від влади, їх незаконно затримували, допитували, вилучили комп’ютер, телефони, рукописи, особисті речі. Звинувачували у причетності до пошкодження бюсту Сталіна в Запоріжжі. Досі ми не можемо достеменно відповісти: чи випадковою є раптова смерть обох письменників? Це запитання, знаю, мучить і батьків Юрка й Марини.

На сьогодні ми маємо тільки пам’ятники на могилах. Але встановлені вони за кошти рідних. Юрко, до речі, був відомим журналістом, публіцистом і аналітиком, публікувався в багатьох виданнях, зокрема, і в газетах рідного Борисполя. Думаю, варто порушити питання стосовно встановлення меморіальної дошки на будинку, де мешкало письменницьке подружжя. Готовий виступити промоутером цього процесу.

- Юрій Нога був довгі роки натхненником фестивалю «Молоде вино». Яка доля цього фестивалю після смерті митця?

- Так, Юрко і Марина завжди сприймалися у прив’язці до фестивалю поезії «Молоде вино». Але сам цей бренд, якщо так можна сказати, належить Творчій асоціації «500», засновниками якої є відомі українські письменники Андрій Кокотюха, Сергій Руденко та Максим Розумний. Отже, доля проекту в їхніх руках. Можливо, хлопці знайдуть когось – молодого і завзятого, хто б із запалом підхопив цю нелегку ношу, і вже найближчим часом фестиваль відродиться. Принаймні, на думку директора видавництва «Смолоскип» Ростислава Семківа, закриття і забуття цей фестиваль не заслуговує. Лише потребує лідера і невеликої фінансової підтримки…

- Сама книга, чим вона сьогодні може захопити чи вразити сучасного читача?

- Коли письменник переходить на інший бік Всесвіту, його твори починають звучати по-іншому. Те, що писав Юрко просто для себе, тепер опинилося в літературному просторі. У Юрка своє, особливе бачення життя. Його проза нагадує сакральні тексти, там багато знаків і символів, багато згущеної енергетики, яка викликає найнесподіваніші емоції. І якщо його «Рядки з сигаретної пачки» – то справді фрагменти складного духовного тривання, то у прозі читач знайде розлогі картини зі створеного автором світу, доторкнеться до таємниць його душі.

Публіцистика Юрка – екскурс в минуле, про яке не варто забувати. З його аналітичних статей постає образ глибокого інтелектуала і безкомпромісного патріота, для якого не існує обмежень і табу.

- Книга вийшла у «Видавництві Сергія Пантюка». Якщо не таємниця, хто спонсорував її видання і хто працював над її створенням?

- Всі матеріали ретельно зібрала Юркова мати – пані Марія. Це було дуже складно, але вона зуміла подвигнути цю роботу. Готував книжку до друку особисто я. Друзі писали спогади. Тому принагідно хочу щиро подякувати Олені Степаненко, Сергієві Жадану, Павлові Бондаренку (Правому) та згадуваному вже Ростиславу Семківу за допомогу. Окрему подяку хочу висловити Владиславі Кравченко.

Видання це не комерційне, а хутчій меморіальне. Первинні кошти також дала пані Марія Нога. Далі діятимемо відповідно до потреб читачів.

- У книги цікава назва «Я завжди знаходжу світло»? Звідки вона? Яке світло встиг відшукати за життя сам Юрій Нога?

- Назва книжки – цитата з Юркового твору «Чисті сторінки книги одкровень». Юрко не тільки знаходив, а й завжди випромінював м’яке і лагідне світло. Не зникло воно й зараз. І тепер усі ми можемо відчути на собі відблиски того світла – через книжку, яка, впевнений, посяде гідне місце в нашій літературі.

Розмовляла Тетяна Череп-Пероганич

Марія Нога. Кілька слів про сина.

В пору золотої осені, сонячного дня 22 жовтня 1973 року в місті Борисполі на Київщині народився Юра Нога, улюблений син, внук, племінник. Хлопчик із розумними карими очима, серйозний, допитливий. В 1981 році пішов в перший клас школи номер один міста Борисполя. Юрочка всебічно розвинута дитина – ходить в групу танців при будинку культури, спортивний клас по боксу, студії малювання.

Перше своє оповідання «Червона гвоздика» він написав у другому класі. В третьому класі був прийнятий в піонери. Але того ж року вчителька математики зняла з Юри піонерський галстук – тільки за те, що він пробіг по коридору школи. На цьому етапі закінчилась його радянська «кар’єра». Юра був дуже відповідальною дитиною і дуже засмутився з цього приводу. Та рідні і близькі підтримали його. Це був перший урок на стійкість.

У четвертому класі Юрочка починає ретельно вивчати історію України, її політичне становище. Щопонеділка він проводить політінформації в класі, робить це з великим задоволенням. Завуч школи, помітивши бажання учня знати більше історію і політику нашої країни, бере його з собою до Києва – слухати лекції в Будинок учителя. Завуч сам того не відаючи, сформував Юру як особистість, хлопця, який має щодо всього власну думку, свої погляди і може їх відстояти.

1989 року Юра вступає до Київського механіко-металургійного технікуму. Саме тоді в Україні формуються нові партії, молодіжні організації. Юра стає на шлях боротьби за незалежність України – як один з організаторів славнозвісної Спілки незалежної української молоді (СНУМ). Співпрацює з Бориспільською організацією Народного руху України. Дехто натякає, що така його діяльність може зашкодити навчанню в технікумі. Та настає 1991 рік, і викладачі вітають мого сина з перемогою.

В 1993 році Юра стає студентом Харківського інституту міжнародних відносин. У Харкові він знайомиться з молодими та відомими письменниками і художниками, стає членом Творчої асоціації «500»... Проте вищу освіту здобуває вже в Академії легкої промисловості міста Києва. За фахом він тепер – економіст, проте душа і серце його спрямовані на об'єднання творчої української молоді. Юра відшукує по Україні літературно обдаровану молодь, згуртовує її і дає путівку в подальше творче життя.

Яким зайнятим не був би мій син, але я весь час відчувала його чуйність, підтримку, повагу та любов.

На семінарі творчої молоді в Ірпені Юра знайомиться з молодою поетесою від Бога Мариною Брацило. У 2000 році Мариночка і Юра одружуються. Це молода інтелігентна сім'я завжди разом – у відрядженнях, на презентаціях, святах, у нелегкий час випробовувань. Юра знайшов свою половину, а для мене дочку.

Я була найщасливішою мамою! Я пишалася і пишаюся своїми дітьми. Не стало дітей – світло згасло для мене назавжди. Залишилися любов і пам’ять…