Жінка-УКРАЇНКА

Ярина Мавка

***

Коли качелі річок
Опускаються на коліна
Цей тендітний листопад
Виймає ноти й скрипічні ключі
Грає відгомін дзвонів 
На органі …..

***

Я віддам свій барвінок
Тобі 
Натщесерце 
Назовсім
Барвінок сніжинок
Обплете твоє тіло
….зранку

***

Гори цілющі, 
Як мед,
Вкидаєш до чаю на травах: 
Клубок у горлі тане.
І твоя туга - 
Лиш один камінець
На дні потічка прозорого.  

***

Цей вірус 
Проникає тактильно 
І шепотом  
Не торкайся,  
Бо відчуєш річку під шкірою
І чутимеш танго-вітер 
У потягах й протягах 
Твої ноги скоро
Знатимуть ноти
Миттєвої близькості 
Двері у серце
Уже не зачиняться

***

Співали у два голоси,
Ніби вчора вона 
Готувала йому борщ із грибами,
А він смажив яєчню 
Та обіймав її за спину
На кухні із бежевим кахлем.
Передавали гітару одне одному
Немов пляшку вина на двох,
І грали по черзі.
Він захлинався у волоссі її струн
Обіймав її гітару, ніби стегна її
Вона ставала тоншою секунди
А він забув усіх любасок
Щоб торкнутися Неї, Невидимої. 

***

Тримайся за небо, чуваче…
Ми ходимо по землі, як по даху скошеному,
Часом по його краю, часом по линві,
Дно здається широким і рівним,
І ніби там м’якше і легше,
Ніж  ходити  дахом.
Твоя тінь ковзає дном,
Коли падає світло зверху.
А ти ходи по линві
І тримайся крильми за небо. 

***

Цей світ 
Вміщається у мильній бульбашці, 
Що відчепилась від мильної галактики Чумацького шляху
А веселка навколо – весна і люди,
Лиш стіни бульбашки.
Любиш веселку і квіти,
А лиш дмухни – розтане,
Лиш очі закрий, 
І прокинешся у повітряній кульці високо

***

Цвітень веде весну до літа
А ти просто дихай 
Зеленій і відпускай 
Бруньки на волю 

***

Боженька
Забудь мене 
Тут, в Хорватії
У Спліті 
Чи Тагорі
Як мушлю забуває море
І я буду до тебе найближчою 
В тихій бухті,
Де море знизу,
А хмари, мов камінці
Я зверну в одну з вуличок, 
Де дві огрядні пані не розминуться,
А я розминусь з дорогою назад.

***

Ти теплий, як моря, 
Якими ти мандруєш,
Хочу мандрувати тобою
Як морем
Без берегів
Затопи мене собою,
Щоб не було берега чи острова
Я буду рибкою в тобі,
Добре?

 

***

Самотньо 
На березі літнього неба
Із зорями, що так прозоро
Гойдаються водою долонь
І тільки вірші вночі
Ходять навшпиньки
Краєчком теплого безсоння 

***

Новий дім
Проростає соняхом 
Крізь порізані вени
Він проростає крізь
Старе лушпиння і торішнє листя
Вбирає сонце 
В твоє серце
Ти ще не бачиш нових стін
А крізь стелю видно 
Небо і хмари.
Новий дім 
Має коріння в животі
А очі твої, як у соняха
Вже сонячні 

***

Загорнуся у тебе,
Як в ковдру
І питиму каву на вітрі
Триматиму горнятко 
Твого серця 
Тендітно в долонях

***

Твоя свобода
Така залежна від моєї 
Присутності
Я приватна власність
Твоїх губ
Ти кажеш…
Я витвір  Бога
І поза законом
Бо неможливо повірити,
Що п’ять  континентів 
На трьох слонах
в одній голові 

***

Ця запізніла любов
Знає все про морську сіль - 
Глибока.
І пробачає, коли зимно
Ця запізніла любов знає до міліметра
Твою руку 
І відпускає далеко.
Ця запізніла любов не будує мостів, 
Які можна палити,
А відкриває прямі чартерні рейси
На Маямі та Балі. 

***

Осіння дорога до школи
Де колись дерева були високими
Небо безмежним
Ця золота сонячна дорога
Коли все лише починається
Я знову на тій дорозі
Де знову усе починається 

***

Іноді доторк
До осінньої бруківки
Щось розколисує
В тобі справжнього
Помічаєш нові плями
На шклі своїх окулярів у світ
Ти та ж сама,
Тільки більше гілок і думок
І пустила коріння
По усьому світу, 
Де була

***

Я така неминуча
І настільки тобою не пройдена,
Немов місячна стежка,
Де води вище шиї.
А ти вчися ходити водою
Дійдеш до краю…
І серце моє босоноге зігрієш. 

***

Ти знаєш усіх моїх 
Коханців по імені
Ти знаєш усі ерогенні 
Зони моєї душі

Пам’ятаєш мене у 
Найкоротшому платтячку

Двадцять років ти був близько 
Та не заходив назавжди
Лиш довгі розмови 
І чай  між нами ще теплиться

Через двадцять років 
Я знайшла тебе в собі
І залишила