На Майдані поруч з чоловіками — жінки, дівчата і дівчатка… Ті, кому виховувати, ростити своїх дітей, онуків і ті, кому ще народжувати.
Сьогодні вони не думають про те, що по закінченні мітингів, проведених у холоді, під дощами, снігом, до них може завітати новий ворог — хвороба. Сьогодні їм не до цього. Адже всі думки про те, як досягнути правди, мети, захистити своє майбутнє, державу від того, що діється навколо.
Чому ж держава не думає про нас, змушуючи виходити на майдани, б'ючи по головах гумовими кийками… І коли настане цьому кінець? Коли у нас буде влада, якою зможе пишатися народ?
Боляче. Сумно. Тривожно.