Жінка-УКРАЇНКА

 На фасаді церкви в моїм ріднім селі біля Чернігова урочисто відкрили меморіальну дошку з таким написом: «Карпинський Костянтин Тимофійович

(1867–1947), настоятель Георгіївської церкви с. Рудка (1901–1908), історик-краєзнавець, бібліограф, археолог». Хто ж він такий?

Уперше ім’я цього дослідника мені відкрилося в «Черниговских епархиальных известиях» чверть століття тому. Звичайний сільський священик, він став членом губернською вченою комісії, яка об’єднала багатьох не байдужих до рідної минувшини інтелігентів. Досить сказати, що упродовж двадцяти років діяльності її членами у різний час були М. Коцюбинський, М. Могилянський, І. Шраг, І. Рашевський, А. Верзилов, В. Модзалевський, в роботі комісії брали участь відомі українські історики й археологи О. Лазаревський, Д. Багалій, В. Ляскоронський, письменники Б. Грінченко, статистик і етнограф О. Русов, фольклорист М. Сумцов та інші.

Отця Карпинського членом архівної комісії було обрано 15 листопада 1904 року. Саме на той припадають і перші публікації. У «Черниговских епархиальньїх известиях» з’являється розвідка «Из архива Георгиевской церкви села Рудки... Десятоначальство Рудчанское». Роком пізніше це ж видання у дев’яти номерах публікує працю «Георгиевская церковь села Рудки и Рудчанский приход».

Як один із не багатьох людей духовного сану в архівній комісії, про що посвідчують звіти її засідань, отець Костянтин основну увагу зосереджує передовсім на висвітленні історії церковного життя Чернігівщини. У цьому плані найбільш помітним є укладений ним «Указатель статей по археологии, истории и этнографии в «Черниговских епархиальных известиях» за 1861-1905 годы», видрукований у «Трудах Черниговской губернской архивной комиссии», яким і досі послуговуються вчені і краєзнавці. Упродовж 1907 року у вже названих «Черниговских епархиальньїх известиях» публікується його праця про Редьківську чудотворну ікону Божої Матері та її відому копію у Мохнатинській Покровській церкві.

В іншому томі «Трудов...» до 1000-ліття літописного Чернігова, що відзначалося у 1907 році, опубліковано «Краткий очерк истории Северской земли до 907 года». Збереглася стенограма обговорення цього нарису на засіданні архівної комісії, на якому отець Костянтин ґрунтовно відстоював своє бачення найдавнішої історії нашого краю. Зокрема, автор полемізує із професором Д. Самоквасовим щодо ототожнення літописного Сновська і сучасного Седнева, висловлюючи думку, що це місто, судячи з археологічних досліджень на території Седнева, давніше Чернігова, що саме у Сновську була перша резиденція сіверянських князів, перенесена потім до Чернігова.

Про отця Костянтина Карпинського, про історію мого села, дослідженого ним, я розповідав тоді читачам газет «Деснянської правди» і «Наш край», журналу «Сіверянський літопис», у моїй книжці «Призабуті стежки сіверянської Кліо». Але ні місце його народження, ні подальшу його долю я не знайшов.

І ось позаторік звістка із Білорусі, від професора, доктора мистецтвознавства Ольги Лобачевської і краєзнавця Олександра Ільїна. Останній, узагальнивши мої матеріали, написав розлогу статтю про Карпинського.

Родом він із села Клинці Дмітріївского повіту Курської губернії, закінчив два класи духовної семінарії, працював учителем, потім висвячений на священика. Крім вказаних праць є автором книжечки про Святителя Феодосія Углицького, архієпископа Чернігівського. Листувався з відомим археологам Дмитром Самоквасовим — відомі два листи, один з яких написаних з Рудки.

У 1908 він переїхав в село Дружиловичі Кобринського повіту Гродненської губернії, теж священиком. 1915 року, рятуючись від наступу німецьких військ, Карпинський з родиною евакуювався у місто Щигри Курської губернії, а через рік пішов служити військовим священиком 10-го окремого дивізіону важкої артилерії. Після громадянської війни повернувся в Дружиловичі, де кінця життя був настоятелем місцевої церкви. Ще в 1926 році його возвели у сан протоїєрея.

У священика було два сина, один з яких народився у Рудці, і одна дочка. Його нащадки живуть у Сант-Петербурзі, вони часто приїздять у Дружиловичі на могили отця Карпинського і його дружини. Зберігся будинок, де мешкав священик, є парк, який звуть його іменем.

Володимир САПОН