Поезія Богдани Бартецької

Ювелір

Не лякайся, що я така різна.
То сумна, то занадто весела.
Я про тебе так мріяла слізно,
Бо без тебе земля − це пустеля.

Ти для мене, як сонце, як кисень,
Ти єдиний − усе, що я маю.
Я змальовую образ твій, риси,
Що колись у тобі я зломаю.

І гординю твою я здолаю,
Переможу, як лютого звіра.
Дивну силу в собі відчуваю,
Твоє серце в руках ювеліра.

 

***

Думки таємні місяць осяває.
В душі моїй вселилась дивна туга.
Ночами різнобарвним водограєм
Посилилась у голові напруга.

Та що робити, як на світі жити,
Якщо нема ні правди, ні ідеї,
Як сіяти добра та миру квіти,
Як досягти нарешті апогею?

Питань є безліч, відповідь знайдеться,
Але не кожен зможе відшукати.
І тільки тому правда відізветься,
Хто серцем вміє чути й відчувати.

 

***

Du kannst nicht sagen, was Du denkst,
Versteckst vor mir die Augen.
Nur kurze Blicke selten schenkst,
Ich kann Dir kaum glauben.

Sei offenherzig, kannst Du nicht? –
Du darfst nicht, ohne Zweifel.
Die Seele wird krank ohne Dich,
Ich schrieb schon viele Seiten…

Den Schlüssel such' ich jeden Tag,
Was passt zu Deinem Herzen?
Ich will nicht fliehen, aber sag,
Beenden sich die Schmerzen?

Ich weiss nicht, was noch morgen kommt,
Ich würde gerne wissen.
Die Liebe, die im Herzen wohnt –
Sie zwingt Dich zu vermissen!

 

***

Промайнуло літо як хвилина,
Як коротка незабутня мить.
Час крокує далі так невпинно
І ніхто не в силах зупинить.

Що було, що є і що ще буде
Не розкажуть лінії руки.
Коли сам ти твориш своє чудо
Не страшні тобі всі злі думки.

Та ніщо не буде випадковим
На шляху до здійснення мети.
Щоб було твоє життя казковим
Без страху ти впевненно іди.

 

***

Не прагни стати доброю для всіх,
Не кожен спроби ці твої оцінить.
А щось доводити комусь – це сміх,
Ці доводи тебе саму не змінять.

Не виправляй за інших помилки,
Бо вдячності не варто і чекати,
До десяти рахуй ти подумки,
Коли когось захочеться повчати.

Живи своїм життям, а не чужим,
І проживи, щоб було що згадати.
Щоб не здавалося життя нудним,
Навчись радіти, замість сумувати.

 

***

Кожен грає свою роль в суспільстві,
Віртуозно чи ні – справа часу.
Справжнім станеш лише наодинці,
Знявши маску, мов срібну прикрасу.

А за нею печалі та смуток,
А за нею невтішні прогнози.
Не приніс ти нікому здобуток,
Чув лише вихваляння й погрози.

Не знайшли в них ні правди, ні кривди,
Хтось собі забирав найцінніше.
Переможцем із довгої битви
Вийде той, хто вдаряє сильніше.

Виграє лише той, хто не знає
Ні вагань, ні турбот, ні тривоги.
Все на нуль в одну мить виставляє
Й не боїться нової дороги!

 

Understand all my grieves

Understand all my grieves that my heart feels,
Cause you know that I can't live without you.
When insomnia steals all my dreams
Drive away all my enemy thoughts too.

But they want to encore me, they're killing.
They are waiting till I will be broken,
In my heart I have a sparkling feeling,
I'm afraid of this flame that was frozen.

And you know that I trust you, my lover,
I can't live here without your existence.
Everyday I just wait for your letter,
I can't stand this invisible distance.

I'll conceal all my suffering, pain
And my kiss is so sweet and so gentle.
Without you I'm afraid of the snow, rain,
When you're here I am a flaring candle.

You still know you're a Universe for me,
And I'll give everything for your living.
I don't know how it really must be,
I'd forgive every bad thing you're doing.

 

***

А може то дерева, може вітер,
А може хмари, може це пісні.
То стукають від вітру довгі віти
І в шибки б'є осінній дощ рясний.

Пожовкле листя і осінні квіти,
Зірвав їх вітер і поніс кудись.
Терпка пора, яскравий світе!
Ти різнобарвний, прошу, не журись!

Красива осінь, але трохи сумно,
Що ще пів року будуть холоди.
І час летить, як вітер – так бездумно,
Лишаючи на скронях в нас сліди.

 

***

Прости мене за те, що зовсім
Не вмію я тримати таємниці.
Ти дав мені безцінний досвід,
Тобі не смію глянути в зіниці.

Я зрадниця і я брехуха,
З тобою чиню низько та жорстоко.
Для мене неймовірна мука,
Мені так важко, складно, одиноко.

У горлі давить смуток. Гірко.
Цей гіркий присмак від моїх таблеток.
Недавно плакала я дзвінко,
Я з мармуру одна із статуеток.

Така бліда, сумна, невтішна.
Я так змарніла через всі нещастя.
Не взнаєш, що я також грішна,
Ще б’ється пульс, відчуєш на зап’ясті.

Ти не промовиш ані слова,
Ти більше не візьмеш мене за руку.
Німою буде ця розмова,
Нас видадуть шалені серця стуки.

Ми можемо стояти мовчки,
Лиш серце не примусиш замовчати.
Я змерзла, вдягну рукавички.
Мені вже час, нема тобі що дати.

Тепер я знов пуста, порожня.
Все віддала, що мала, до краплини.
Я відрікаюся безбожно
І йду. Не витрачаю ні хвилини.

Я вже пішла. Розбита, сонна.
Ти не зупиниш, я не обернуся.
Забудь мій номер телефону,
Й мене не згадуй. Я тобі приснюся.

 

***

А що, якби не було завтра?
Не було більше мрій, думок?
Кому потрібна моя правда
І рим безглуздий цей танок?

Ніхто насправді не оцінить
Безсонний біль твоїх ночей.
Сльозам наш Київ не повірить,
Вони – вода, яка тече.

Все швидкоплинне і мінливе,
Нічому віри вже не ймеш.
Не раз тобі в душі боліло,
Не вперше біль передаєш.

І стане легше. І всміхнеться
Осіннє сонце серед хмар.
Лише відважний не здається,
Бо серце спопеляє жар!

 

Зірка

Я сяду в потяг і поїду в місто,
В якому досі не вдалося побувати.
На небі місяць й зоряне намисто,
Яке вночі люблю я розглядати.

Мене цікавить, де ж моя там зірка?
Мене тривожить, чи вона горить.
Я згадую про неї тільки зрідка,
А раптом згасне, що мені робить?

У небі смуток, там моя свобода,
Там є мій простір, там є почуття.
Там думка є, що з розуму так зводить,
Там є мій сенс - безмірне мріяття.

Бо мрії й думи - це моя стихія.
Бо ніч - це муза, а зірки - вірші,
Вже почалася ера Водолія,
А це час технологій, не душі.

Нам Інтернет зміняє спілкування,
Куплети заміняють нам вірші.
Ми занедбали наше існування,
І ми не маєм часу для душі.

 

Розмова з долею

Не хочу я ні квітів, ні дарунків,
Не хочу ні пісень я, ні віршів,
А хочу щирі, ніжні поцілунки,
Щоб ватру в моїм серці розпалив.

Не хочу ні признань, ні обіцянок,
А хочу вірності на все життя.
І зустрічати радісно світанок,
І вірити у світле майбуття.

Не хочу ні побачень, ні розлучень,
А хочу бути все життя з одним,
Який притупить в серці біль тягучий,
Який ніхто здолати не зумів.

Не хочу ні кохання, ні розлуки,
А просто хочу щире почуття,
Щоб лагідно він взяв мене за руку
І крокували впевненно в життя.

Невже багато хочу я, о доле!
Прошу тебе, нарешті схаменись!
Не хочу ні полону я, ні волі,
Щасливим поглядом на мене подивись!