Жінка-УКРАЇНКА

Ювілеї у житті людини - це певний підсумок пережитого, це коротка зупинка на усвідомлення себе у цьому світі, це старт на ще важчу і відповідальнішу дистанцію, ніж була рік тому, це перепочинок і  монолог із собою вчорашнім, це легкий аналіз досягнутого, пережитого.

Ювілей наздогнав письменницю із Срібнянщини Ніну Кочубей у Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти. У грудні із 65-річним ювілеєм та народженням нової книги  «Земні миттєвості» Ніну Миколаївну вітали прилучани, шанувальники її художнього слова, колеги по письменницькому цеху і колеги із педагогічного минулого.   Не дивлячись на те, що Ніна Миколаївна ніяк не хоче визнавати себе письменницею,  всі присутні щедро дякували ювілярці саме за добірне художнє слово.

Ніна Кочубей народилась у Сокиринцях, куди і повернулась та проживає зараз, але створила сім’ю у Прилуках і віддавала свої професійні здібності, як вчителя англійської мови, саме у Прилуцькій гімназії №5 ім. В. Затолокіна.

«Земні миттєвості» - це друга книга Ніни Кочубей.  Перша -«Замальовки з натури» - побачила світ у 2011 році.

Їх об’єднує форма викладення – мала проза (оповідання, есе), невигадані герої та історії, стиль класичної художньої літератури і постійна емоційна експресія – від сліз радості за героїв, які порозумілись чи осмислили свої вчинки (« Вони зайшли до кавярні») до щирої посмішки із тих кумедних ситуацій, в які вони потрапляють («Привіт сірому вовчику»).  Авторка не випробовує якісь кітчеві варіанти у мовній стилістиці, тому її проза нагадує хрестоматійні твори, обов’язково із глибоким повчальним підтекстом.

Дуже коротке, малесеньке, мабуть, найкоротше у книзі оповідання «Скупі рядки» і, справді, скупе на слова. Бо слова авторкою підібрані так, ніби подозово надана інгаляція милосердя і співчуття. Жінка збирала гроші доньці на лікування і стояла з простягнутою рукою на вулиці. Таких багато, серед яких бувають і шахрайки. Але  «скорбно стиснуті вуста і… Очі! Виразні, великі, бездонні». Читаєш і нервуєш разом  із цими двома - хто просить, і хто дає. І наче сам ідеш і давишся сльозами  розпачу і горя разом із героями оповіді. Можливо, це і є та майстерність автора, про яку пишуть літературні критики, коли вживаєшся із героями твору і проживаєш їх життя до найчеснішої емоції.

У соцмережах, де більшість зараз просто байдикує, безліч  життєстверджуючих девізів життя, моральних повчань, розумних цитат і т. д., які фотографічно прочитуєш і  на завтра не можеш згадати.  У оповіданнях Ніни Кочубей свої «рецепти», які запам’ятовуються надовго, як не на все життя. Наприклад, щастя (у розумінні авторки) – це радіти з того, що хлопчик йде у школу і співає уже зранку («Щасливий»), щедрість - це обдаровування квітами всіх, хто посміхнувся тобі сьогодні («Конвалії»), кохання – коли у посадженій берізці бачиш образ дорогої людини («Ти мене чуєш»).

Окремі оповідання майже  щоденникові, але  думки авторки доходять до читача, як певні застороги. У буднях не встигаємо долюбити, доцінувати, доберегти людей, які послані нам Богом.

Нариси «Боюся весни» та «Ти мене чуєш» присвячені пам’яті чоловіка Миколі Михайловичу Кочубею, відомому в місті  художнику, члену Спілки художників України. Зображення його картини «Волошки» письменниця використала для оформлення обкладинки книги. Їх творчий тандем був визначений надсвідомими силами  уже давно. У той час, коли юна дівчина Ніна спробувала малювати, у неї  були дешевенькі фарби. Молоді художники-практиканти, які приїхали малювати садибу Галаганів, це запримітили. І через деякий час дорогі професійні фарби привіз саме Микола. Так і поєднались  долі двох обдарованих молодих людей – майбутнього художника і майбутньої письменниці.

Хоча, варто зазначити, що творча гілка у родині Ніни Миколаївни проростала із давна. Її дід, Горбенко Василь Дмитрович, був із сім'ї кріпосного лікаря, якого Галаган (не доведено котрий із роду) виміняв у ічнянського поміщика за собаку.  Григорій Павлович Галаган дав вільну родині Горбенків ще до скасування кріпосного права.  Так ось,  талант саме діда Ніни Миколаївни, Василя Дмитровича, помітив Григорій Галаган. Чоловік умів гарно малювати і мав славу художника-самоучки. Якась маленька гілочка із великого творчого талановитого роду, який, до речі, вивчає письменниця, проросла в Ніні Миколаївні  хистом до літератури.

Ніну Кочубей, як творчу особистість, характеризує іще один непримітний факт. На багатьох фото, які з’являються на її сторінках у соцмережах, вона у кадрі зі своїми домашніми улюбленцями, або ж  самі «жителі господарського двору» величні і мудрі, як володарі всього Всесвіту. Так, Ніна Миколаївна гарно фотографує і має вишуканий естетичний смак та відчуття  вдалого ракурсу.  Із цих фото легко впізнаються герої оповідань «Марся, Рекс та всі інші».  Ці оповіді можна називати легендами, міфами чи сказаннями про братів наших менших, та  в «Земних миттєвостях», мабуть, це справжній роман-епопея, де розкрито весь шлях становлення героя (Рекса) як господаря подвіря. І кіт Мишко, і півень Петро, і манюня Марся – це все проблемний світ, у якому прийшлося вижити Рексу.

Сьогодні літературний процес став динамічніший.

З’являються нові автори із своїм стилем, ніби власним обличчям. Читачам є з чого вибирати. Коротка проза увірвалась у сучасне життя новими іменами. Твори Ніни Кочубей запитують нарівні із творами Валентини Мастерової, Михася Ткача, Ганни Арсенич-Баран. Це найбільший успіх письменника. Можливо, Ніна Кочубей не така «розкручена» і розрекламована (скромність імпонує її натурі), але літературна Чернігівщина збагатилась іще одним виданням для душі, для серця, для глибокої думки, яку хочеться  рекомендувати почитати зимовими вечорами.

Ніна Горбань, головний бібліотекар
Прилуцької міської бібліотеки імені Любові Забашти

Про Ніну Кочубей:

Ніна Ткаченко,
член Національної спілки письменників України

Якось Ніна Миколаївна принесла кілька своїх роздрукованих розповідей і попросила написати на них рецензію-відгук для видавництва. Зацитую деякі тодішні враження: «Я не відаю, як називатиметься ця книга, в якій авторка зібрала докупи розгойдану печаль і незагоєну любов, уламки то щасливого, а то пекучо-солоного життя, світло сльози і дитинного спогаду. Вона водночас рятує в собі минуле і вчить нас творити майбутнє. Серце вибухає криком, стогоном, сміхом. Ти жахаєшся і радієш, плачеш і мучишся, але обов’язково ростеш душею…».

Літературні ескізи  «Боюся весни», «Ти мене чуєш» - це внутрішні монологи, це те, чого я особисто вперто шукала і боялася знайти. «Іде дощ… Пахне літо. Я розмовляю з тобою. Ти мене чуєш. І я  це знаю…»  Подібні зразки психологічної прози присутні і в інших жанрах новоявленої збірки. То ж нині маємо явище колоритне і небуденне, хоча майже всі сюжети вихоплені із наших похмурих і безрадісних буднів. Авторка тішить простотою слова, світлістю думки, чистотою почуття. І навіть якщо це дитячі спогади – то скільки в них українськості і самої України!

Валентина Скрипченко,
вчитель-методист укр. мови і літератури
гімназії №5 ім. В. Затолокіна

З Ніною Миколаївною мене поєднувала робота у Прилуцькій гімназії №5 імені В.А. Затолокіна.  Це добра, чуйна жінка, прекрасний педагог, тонкий психолог, ерудований, цікавий співрозмовник, всебічно розвинена особистість, гарний організатор і в той же час занадто скромна людина. 

Не стало дивиною, що невдовзі  Ніна Миколаївна почала писати.  Живучи серед мальовничої природи Сокиринець, маючи славний родовід, чоловіка – майстра пензля, талановитого художника, НінаМиколаївна не могла не творити, бо і сама є здібна, творча натура,  майстер слова, тонкий психолог людських душ. Її творчість -  родзинка малої прози Прилуччини. Пише цікаво, просто, доступно, толерантно. Авторські роздуми та діалоги персонажів дають привід для роздумів про поведінку та вчинки дітей, дорослих, про морально-етичні людські норми. Твори є актуальні у цей тривожний час.

Бажаю Ніні Миколаївні міцного здоров’я, нових творчих ідей, більше добрих людей поряд, гармонії у всьому.

Валентина Грибенко, прилуцька поетеса,
лауреатка місцевої літературної премії Ім. Л. Забашти

Письменниці Ніні Кочубей

Серед сокиринських принад
Десь є і затишна ротонда,
Палац з усмішкою Джоконди,
Метафоричний диво-сад.

І проза в профіль, та анфас,
І спалахи душі чужої.
Знайомі і близькі герої,
Змальований майстерно час.

Бандури звуки у траві,
І світ самого Вересая.
Тут кожна квітка надихає.
І сам Господь - твій візаві.

О незбагненний дар оцей:
Зібрати монологи м'яти,
Проміння спів запам'ятати
І словом обігріть людей!

І кожен порух відтворить.
Наповнить змістом кожну фразу.
Рубіни відділить від стразів,
Вселити радість в кожну мить.

І не сполохать ельфів, фей,
Струснувши музику із гілки,
І записати настрій бджілки-
Все вміє Ніна Кочубей!