Жінка-УКРАЇНКА

Коли Любов Гонтарук робила перші спроби в літературі, її примітили Олесь Гончар і Петро Перебийніс. Підтримка і висока атестація таких авторитетних людей, безперечно допомогла їй у професійному ставленні, посилила вимогливість до себе.

Є книжки, читати які без внутрішнього хвилювання неможливо, сторінки ніби обпікають пальці. Потім ти знову повертаєшся в суєту буднів, клопочешся звичними справами, але враження від прочитаного ще довго хвилює!

Саме такий глибокий і непроминальний світ залишає поезія Любові Гонтарук. Це справді світла сповідь чутливої жіночої душі, що поривається жо краси та добра і ностальгійно тужить за Батьківщиною.

Поезія Любові Гонтарук завжди щира, задушевна, відчувається, що вона ллється з глибини серця – незмінно відкритого для краси і добра. Все це йде від надміру почуттів, йде по тонкій межі, ніби по лезу бритви, балансуючи, але їй віриш, бо якимось незбагненним дивом їй вдається зберегти незрадливий тон і довірчу тональність.

До поетичного слова автор підходить з особливою вимогливістю, і справжнім хвилюванням. Її тропи вибагливі і часто несподівані, вона боїться повторити те, що було уже сказано до неї.

Через усю творчість поетеси  проходить кілька архетипів – струни, дороги, сльози, моря, любові, -- які автор намагається поповнити особливим змістом, домогтися їх незвичного і цілком оригінального звучання. А ще поетеса вміло послуговується звукописом і алітерацією, її поезії винятково мелодійні і музикальні. Щодо  технічного боку, то поетеса йде шляхом фольклоризації і водночас новаторського освоєння вічної традиційної форми.

І це викликає повагу і розуміння, адже найільш самобутнім можна бути саме у традиційних формах, бо вони універсальні, вічні, як сама поезія.

Вірші Любові Гонтарук народжені не з гри, не з бажання утвердити себе чи вивищити у цьому світі, а з гострої потреби висповідатися перед Богом, світом і людьми. Кожен вірш  Л. Гонтарук – це своєрідна сповідь сльозою, бо тільки вона може сказати всю правду про душу, вона єдина не злукавить і не одурить.

Прикметно, що в своїх творах Л. Гонтарук не тільки оспівує красу землі й людської душі, силу любові й ніжності, вона багато роздумує над тим, що таке людина, навіщо вона приходить в життя і чому стільки випробувань посилає їй Господь.

Якоїсь конкретної універсальної відповіді вона не дає, та й чи може бути така відповідь!? Зате поетеса закликає нас, своїх читачів, бути добрими й чесними людьми, йти світлою дорогою а не манівцями. Бо тільки так можна утвердити на землі справедливість, звідати щастя любові і очистити душу для вічного й світлого життя.

Лірична героїня Любові Гонтарук служить для нас яскравим і живим прикладом того, як необхідно боротися за свою незалежність, як треба плекати її й цінувати.

Окремі вірші поетеси звучать як молитва, як умиротворююча сповідь душі, що тягнеться до непізнаного, але доброго і милосердного Творця. Свого життя поетеса не уявляє без глибокої і щирої віри, жертовної відданості людям і коханому.

Варто сказати, що Любов Гонтарук невтомно працює над собою, ніколи не спиняється на досягнутому, поглиблено вивчає німецьку мову, розмовляє англійською, перекладає грецькою, читає польською, вивчає французьку.

А ще пише нові поезії і романи!

                                                                                                                                                         Петро Сорока