Жінка-УКРАЇНКА

Оксана Бондаренко

Володимир Даниленко. Клуб «Старий Пегас».  – Л.: Піраміда, 2019. – 252 с.

У романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас»  є три наскрізні сюжетні лінії, одна з яких розповідає про імітацію творчого життя в літературному клубі «Старий Пегас», друга – про будні Міжнародного  університету культури і  третя – любовна лінія, про яку я, власне, і хочу викласти свої міркування.  

Головний герой роману – директор літературного клубу «Старий Пегас» Юлій Солодчук – підпрацьовує викладачем в Міжнародному університеті культури і там знайомиться з викладачкою Ганною Жебрій. Це ексцентрична особа, яка цікавиться східними практиками, вона вегетаріанка і любить багато подорожувати.  На початку знайомства молода жінка захоплюється екзотичним, як для свого провінційного і викладацького середовища, Юлієм Солодчуком, і як тільки в них розпочинається бурхливий роман, вона до нього холоне й захоплюється фотографом Жорою Колісником, якого не змогла втримати, бо він шукав заможну й активну жінку, що  зможе вирішити його проблеми. Ганна Жебрій живе у Ворзелі, і не любить щодня вставати о шостій ранку і їхати в переповненій електричці до Києва, бо не звикла напружуватись. Тож при першій нагоді, конфлікті в університеті, кидає роботу й живе з того, що через соціальні мережі шукає чоловіків для подорожей. Під час однієї з таких поїздок в Індію вона тікає від чоловіка, який фінансував її мандрівку, й прибивається до індійського ашраму.

У свої сорок років Ганна Жебрій не була заміжня й не збирається обтяжувати себе сім’єю з дітьми. Вона не може нікого полюбити і, як зізнається Юлію Солодчуку, не розуміє, що жінки знаходять в інтимних стосунках. Для неї це вимушена плата жінки за послуги, які їй робить чоловік. Жебрій  має певні здібності, захистила дисертацію і, щоб втерти носа однокласницям і знайомим,  написала роман у стилі фентезі, який їй видав Солодчук. Однак вона не хоче робити ні наукову, ні творчу кар’єру. Її стихія – флірт і легке життя. Жебрій мріє знайти заможного чоловіка, який зможе давати їй достатньо коштів для подорожей і нічого від неї не вимагати. Чи не правда, знайомий образ сучасної жінки, яка начиталася глянцевих журналів і хоче жити в гламурному  світі? Жебрій не любить постійності й  ніде довго не затримується. Тож, очевидно,  в ашрамі вона теж довго не пробуде, повернеться додому і продовжить свій безконечний флірт, доки одного разу її зненацька не застануть самотність, злидні і старість. Жебрій дивакувата, мила, істерична, непостійна, поверхова, лінива. Живе одним днем. З її щиросердого зізнання, вона не знає, що таке любов, бо ніколи не любила, закохувалася, але не надовго. Як бачите, доволі поширений тип сучасної жінки, яка мріє бути королевою, але до кінця життя так і не знаходить свого короля, залишаючись ворзельською Попелюшкою, яка на своїй сторінці фейсбуку пише, що живе в Гонолулу.

Після зникнення Ганни Жебрій через деякий  час у житті Юлія Солодчука з’являється Божена Івко – цілковита протилежність Ганни Жебрій. Це яскрава, владна, темпераментна жінка, в якої вже було чотири офіційні шлюби. Якщо Жебрій одержує  задоволення від того, що маніпулює чоловіками і використовує їх для своїх примх, то Божена шукає успішного чоловіка для створення сім’ї. Але всі чоловіки чомусь від неї тікають. І Юлій Солодчук теж. Божена – тип деспотичної жінки, яка хоче  керувати чоловіком. У рецензії «Архетипи жінок у романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас»  Євгенія Кононенко  пише, що Божена – «вимираючий тип жінки», бо вимирають і чоловіки, які погоджуються на союз із такими». Такі жінки були поширені в радянську епоху. За допомогою таких, як Божена,  в Радянському Союзі чоловіки робили кар’єру. Однак за незалежності в суспільстві відбулися зміни.  З’явився тип чоловіка, що робить кар’єру без особливих зв’язків і жінок. Такому чоловіку жінка з характером Божени не потрібна. Він може без неї обійтися. Вона йому буде тільки заважати.

Отже, в  романі «Клуб «Старий Пегас» Володимир Даниленко показав два типи жінки: гламурну жінку, яка сформувалася за незалежності. Жінки такого типу паразитують на успішних і грошовитих чоловіках, бо не звикли себе нічим обтяжувати. І тип жінки, популяція якої стрімко скорочується, оскільки за незалежності на авансцену української історії вийшов  сильний чоловік:  бізнесмен, воїн, політик і представник кримінального світу.

І Ганна Жебрій, і Божена Івко – трагікомічні образи наших сучасниць.  Тип гармонійної жінки, а він в Україні є, у романі В. Даниленка не показано. Це жінка, котра, на відміну від холодної Жебрій із завищеною  самооцінкою, здатна бути джерелом любові, любити чоловіка, дітей, робити наукову, творчу або іншу кар’єру. І водночас вона не намагається узурпувати чоловіка, як Божена Івко.

Є в романі й образи жінок доволі поважного віку. Це поетеси Зоя Стрикало й Орися Кука.  У свої сімдесят років Стрикало пише відверту інтимну лірику й чіпляється до молодших чоловіків, а Кука – запекла стололазка, яка не пропускає жодного фуршету. Але ці образи фактично є проекціями Жебрій через тридцять років, коли вона залишиться без сім’ї, кар’єри і буде доживати віку в самотності, імітуючи творчу й громадську активність.

«Клуб «Старий Пегас» наскрізь іронічний. Це роман, що показує як застійні явища, котрі лишилися в Україні з радянських часів, так і вже нові,  теж мало приємні, які з’явилися в незалежній Україні. Його можна назвати романом-симулякром, де сатирично зображені імітація творчості, науки, культури і почуттів. Це відверта пародія  на світ, у якому немає нічого справжнього. Та  якщо комічна стихія набуває сатиричного забарвлення в сюжетних лініях, які  стосуються літературного клубу й університетського життя, то в розділах, де розвивається любовний  сюжет, вона переходить у легку іронію з присмаком гіркоти, що контрастує й водночас доповнює сатиричний пафос. І про це  можна було б ще багато сказати, але це вже тема іншої розмови.