Жінка-УКРАЇНКА

Ніна Головченко, фото Ірини Голобородько

Від липня 2023 року у Центральній районній бібліотеці Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» розпочав свою діяльність клуб документального кіно «Docudays Svichado».

Нещодавно учасників клубу запросили на чергову зустріч, на перегляд документального фільму режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного «Казка про коника». У стрічці йдеться про волонтера Анатолія Лютюка. Український художник, монах у миру, що від 1975 р. мешкає в Талліні, з початком російської агресії 2014 р. намагається допомогти Україні вистояти у цій борні. Анатолій Лютюк збирає кошти та продуктові набори для мешканців Донбасу, особисто доставляє їх у прифронтові школи, села, лікарні, шпиталі. Попри поважний вік (художник 1947 р.н.), далеку дорогу, складні умови перебування у прифронтовій зоні, емоційні збурення, Анатолій Лютюк на екрані – спокійний і доброзичливий. Більше того, він постійно з іграшкою – дерев’яним коником, який спільно зі своїм господарем збирає посеред сум’яття і болю війни… добрі історії про природу і людей.

Окрім добрих історій про коника / песика / пташку / кішку/ корову, Анатолій збирає артефакти Донбасу: оголошення, плакати, дошки, дитячі малюнки, знимки волонтерів, що загинули на Донбасі, виконуючи свою місію, а також одяг із камуфляжу – символа української долі на початку 21 ст. І згодом, у майстерні, в Талліні, виготовляє із цих «трофеїв» черпаний папір, а з нього укладає книгу ручної роботи. Текст у книзі – про Донбас і його добрі історії під час війни – художник пише каліграфічно-вишукано. Додає власні малюнки. А обкладинку книги робить із дошки, яку виловив у річці в Донецькій обл…

Фільм – свого роду таки казка. Казка про вперту віру людини в те, що якщо кожен із нас за будь-яких обставин прагнутиме робити добро – воно таки переможе. Адже примноження добра у світі – один зі шляхів подолання агресії зла. Саме про це йдеться у фільмі «Казка про коника».

Після перегляду кінофільму глядачі мали змогу онлайн поспілкуватися з його режисерами ‒ Уляною Осовською та Денисом Страшним. Творці фільму розповіли про свій шлях у документалістиці, що розпочався з подій Революції Гідності. Усі їхні спільні фільми [(«Майже 10.000 виборців», 2017; «Довірена особа» (Альманах «Ukrainian voices 2»)] зосереджуються на соціально значущих темах громадянського активізму чи навіть політики. У фільмі ж «Казка про Коника» митці створюють передовсім портрет людини. Анатолій Лютюк — сучасник та активний учасник переломних подій в історії його Батьківщини – України: як волонтер він підтримує і постраждалих від війни з московитами цивільних громадян і дітей, а також допомагає пораненим воїнам. Водночас він і спостерігач, який прагне зберегти свій особистий погляд на світ та принести в нього добро. Також Анатолій – митець: книгу про війну на Донбасі та добрі історії він пише як майстер каліграфії, ілюстрації створює як художник-графік та майстер колажу, черпаний папір для книги, як мольфар, «варить» у чані, використовуючи традиційні технології, але додаючи артефакти сучасного підвоєнного Донбасу; а обкладинку для книги майструє з дошок та металевих защіпок від речей, які після обстрілів населених пунктів Донеччини опинилися у воді, в очереті…

Про діяльність клубу «Docudays Svichado» в ЦРБ ЦБС «Свічадо» у Святошині розповіла його модераторка, завідувачка сектору інформаційних технологій ЦРБ «Свічадо» Дар'я Приходська.

Як давно триває робота «Docudays Svichado» в ЦРБ ЦБС «Свічадо» і як вона організовується?

«Docudays Svichado» в ЦРБ ЦБС «Свічадо» розпочав свою роботу 27 липня 2023 р. з показу фільму «Мова» (2015-2016 р.) режисера Сергія Лисенка. На перегляд фільму та презентацію проєкту «Docudays Svichado» у Святошині ми запросили користувачів і працівників бібліотеки. Анонси про роботу клубу документального кіно, а покази відбуваються щомісяця, ми розміщуємо в бібліотеці, у соціальних мережах, на сайті Святошинської РДА. Також після перших показів запрацювало й «сарафанне радіо», тобто люди рекомендують відвідувати наш кіноклуб одне одному. У зв'язку із воєнним станом, ми, звичайно, не проводимо зібрання під час повітряних тривог. Окремі перегляди і дискусії проводимо в режимі онлайн. Але більшість фільмів ми переглядаємо в нашому кінозалі на 40 місць, на великому екрані. Бібліотека має усі технічні умови для такого проєкту. У вступному слові я розповідаю глядачам про фільм і його творців. Після перегляду ми спільно з глядачами обговорюємо те, що побачили, ділимося враженнями, емоціями, роздумами, а також дискутуємо. Іноді ми пропонуємо глядачам певні інтерактивні заняття до теми. Наприклад, після перегляду фільму «Південний кордон» (2015 р.) режисера Сергія Лисенка я запропонувала глядачам укласти слогани на підтримку  волонтерів.

Скільки фільмів уже переглянули?

У нас уже відбулося сім кінопоказів. Окрім уже названих («Казка про коника», «Мова», «Південний кордон»), ми переглядали фільми «Крим SOS» (2014-2019 р.) режисера Сергія Лисенка, «Нескорений Херсон» (2023 р.), режисера Устина Данчука. Це новий фільм з колекції Докудейз. Після перегляду й обговорення стрічки ми пригощалися херсонським кавуном… З нагоди десятої річниці Дня Гідности та Свободи на перегляд фільму «Євромайдан SOS» (2016 р.) режисера Сергія Лисенка ми запросили учнів 11-А та 11-Б класів середньої загальноосвітньої школи №222. У грудні, до Дня прав людини, на черговий кінопоказ ми також плануємо запросити школярів і переглянути з ними фільм «Мова» ще раз.

Чи вдалося Вам зібрати зацікавлену аудиторію? Як реагують глядачі на фільми?

Так, на перегляди фільмів приходять переважно дорослі користувачі бібліотеки. Часто серед них є внутрішньо переміщені особи з Криму, Донеччини чи Херсона. Їхні емоції, спогади, враження дуже глибокі й болісні, тому ми обов'язково обговорюємо фільми. Люди діляться думками, чують роздуми інших глядачів і таке спілкування має й певний терапевтичний ефект.

Ось, наприклад, пані Наталя, вихователька дитячого садочка «Довіра», поділилася такими враженнями:

«Документально-анімаційний фільм «Казка про коника» режисерів Уляни Осовської та Дениса Страшного ‒ розповідь про неймовірну, світлу, добру людину – наповнив мене позитивними емоціями. Дивлячись на таких, як Анатолій Лютюк, утверджуєшся в думці: і один у полі воїн! Фільм спонукає робити добро, шукати можливість у кожному дні та проживати його з найбільшою користю для людей. Особисто для мене образ Доброго Діда, як його називають режисери, асоціюється з образом Святого Миколая, завдяки якому віриш у перемогу справедливості, силу допомоги, магію добра. «Казка про коника» – це правда про діяльність людини що надихне українських (і не тільки) волонтерів зараз і у майбутньому».

Пані Ірина, користувачка бібліотеки «Свічадо», про фільм «Південний кордон»:

«Для мене, волонтерство зараз – це стати причетним до нашої майбутньої спільної перемоги й особисто наближати її. Оскільки під час війни, багато чого залежить від нас, від кожного українця. Фільм «Південний кордон» показує, як зароджувався волонтерський рух в 2015 році і було б дуже цікаво подивитись, як змінилась ситуація в 2023 р.»

Пані Юля, користувачка бібліотеки «Свічадо», про фільм «Мова»:

«Волонтерство ‒ це те, чого зараз дуже потребує наша держава. Волонтерської допомоги потребують передусім військові і їхні сім'ї, а також люди, які втікають від війни, особливо зі східних областей України. У волонтерстві можна брати участь як через донати, так і через конкретну діяльність: плести сітки, готувати борщові набори чи корисні батончики, організовувати творчі акції зі збором коштів на дрони чи на автівки тощо.  Волонтерство ‒ це те, що не тільки забезпечує потреби тих, кому допомогають, але й приносить велику радість тим, хто здійснює цю допомогу. Від часів Революції Гідності і дотепер, під час реальної війни, багато українців беруть участь у волонтерській діяльності. Та все ж найбільшої поваги гідні люди, які присвячують цій справі весь свій час».

Старшим підліткам, школярам, документальне кіно увиразнює значущі сторінки з історії новітньої України, актуалізує проблемі питання, додає до їхніх знань про, наприклад, важливість української мови, анексію Криму чи Революцію Гідности нову пізнавальну інформацію.

Ростислав, учень 11-А класу школи №222,  розповів про свої емоції:

«ʺЄвромайдан SOSʺ мене вразив і нагнав смуток. Я знаю, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. І смуток в тому, що ми, українці, постійно боремося за свою гідність і право бути в Європі. Дивлячись на волонтерів, таких, як Олександра Матвійчук, захоплюєшся і надихаєшся їхніми силою духу та жагою боротися!»

Богдан, учень 11-Б школа №222:

«Цікавий фільм ʺПівденний кордонʺ, запропонований у циклі документальних стрічок, переглянули в бібліотеці ʺСвічадоʺ. У кінострічці йдеться про волонтерів у період, коли на сході країни почалася антитерористична операція. Про те, як Херсонський Центр допомоги військовим об’єднав багато активістів, що наполегливо й невтомно працювали заради перемоги.

Це була подорож у світ людських емоцій, боротьби та звитяг. Протягом перегляду фільму ми супроводжували героїв, які стоять на передовій, захищаючи громадянські права та свободу, стикаючись зі скрутним виборам та суворими перешкодами. Фільм змусив замислитися над багатьма цінностями та переконаннями».

Яка мета цього проєкту загалом?

Мережа DOCU/CLUB, до якої належить і «Docudays Svichado», ‒ це один зі стратегічних напрямів роботи ГО «Докудейз» (2019), спрямований на підвищення обізнаності про права людини та вільний доступ громадян України до кращого документального кіно з усього світу. За допомогою фільмів та дискусій організація поширює знання про права людини та про методи їх захисту, формує в українському суспільстві розуміння людської гідності як найвищої цінності, розвиває громадянський активізм та формує активне громадянське суспільство[1].

Загалом мережа налічує понад 480 кіноклубів, що працюють як самостійні ініціативі групи при громадських, державних та комунальних установах по всій Україні. Упродовж 2022 року і цьогоріч, попри виклики воєнного стану, свою діяльність відновили понад 163 кіноклуби. А в ЦРБ ЦБС «Свічадо», що є комунальною установою Святошинського району міста Києва, ми створили цей клуб саме після російської агресії у лютому 2022 року, в умовах воєнного стану.

Унікальність Мережі DOCU/CLUB полягає в її принципах самоврядності, децентралізації та використанні кіно як потужного інструменту для творення змін, адже значну частину колекції Мережі DOCU/CLUB складають саме імпакт-фільми.  

З англійської мови термін «impact» перекладається як «вплив». Імпакт фільми мають на меті донести до глядача певну ідею, розгорнути певну проблему і показати її з різних сторін так, щоб глядач її критично осмислив та змінив свою точку зору. Отже, документальне кіно стає своєрідним двигуном соціальних змін загалом, а в Україні тим більше. Саме тому важливо розвивати мережу DOCU/CLUB. 

Покази та обговорення фільмів відбуваються по всій Україні, у великих містах та в маленьких селах. У колекції Мережі DOCU/CLUB ― понад 130 стрічок з медіатеки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, серед яких призери Sundance Film Festival, Sheffield Doc/Fest, Watch Docs та інших знакових фестивалів. Фільми перекладені й озвучені українською мовою. До кожного фільму є розроблений експертами з прав людини сценарій обговорення, інтерактивні вправи та інші методичні матеріали.

Як готувалися Ви, Дар'є, до нової місії ‒ модераторки клубу «Docudays Svichado»?

Засновники проєкту DOCU/CLUB провадять навчання модераторів кіноклубів. Так, я отримала запрошення на 4-місячну менторську програмі DOCU ДІЄ 3.0. Загалом до участі в ній відібрали понад 40 учасників. По її завершенні (у березні 2024 року) розпочнеться набір на програму адвокаційних проєктів, яка триватиме 6 місяців (орієнтовно з середини березня по вересень 2024 року).

Уже на перших заняттях нам розповіли про те, як вести сторінку кіноклубу в соціальних мережах, чи варто створювати окрему сторінку кіноклубу, як робити анонси своїх кіноклубних подій, як писати хороші пости про свої кінопокази. Також був навчальний тренінг з питань ґендерної рівності та соціальної інклюзії, який провів для нас Тимур Левчук, радник проєкту «USAID Transformation Communications Activity» з ґендерної рівності та соціальної інклюзії (GESI). Окрім того, я познайомилася зі своїм ментором Олегом Охредько, колегами, комунікаційними менеджерами Докудейзу і взагалі з величезною командою!

Довідка

Упродовж 2007−2018 років організаторами Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA були: Гельсінська Спілка з прав людини, ГО «Південь», БО «Фонд милосердя та здоров'я», ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв». У 2018 році під час стратегічного планування розвитку фестивалю керівники цих організацій та команда фестивалю ухвалили рішення про ребрендинг правозахисної ГО «Південь» (рік заснування — 1998). І вже 6 лютого 2019 року вона була перейменована в ГО «Докудейз».

ГО «Докудейз» є основним організатором Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, який щорічно відбувається в Києві в останній тиждень березня; організовує та спільно з Мережею регіональних партнерів проводить Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA; розширює та вдосконалює Мережу кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA (Мережа DOCU/CLUBs); організовує та реалізує правозахисну програму RIGHTS NOW! в межах фестивалю Docudays UA, Мандрівного фестивалю та Мережі DOCU/CLUBs; реалізує онлайн-платформу з документалістики DOCU/SPACE;  реалізує проект розширення повноцінного прокату документального кіно в Україні DOCU/HIT; реалізує програми для дітей і підлітків DOC/SADOC;  впроваджує платформу розвитку української кіноіндустрії DOCU/PRO і майстерню документалістики DOCU/CLASS; здійснює інші проекти для досягнення цілей фестивалю; здійснює пошук ресурсів для організації та проведення фестивалів і супутніх проектів.