Жінка-УКРАЇНКА

Лілія Гудзь

Неподалік темного густого лісу в затишній нірці мешкали Мама Мишка, Тато Миш і їхні двоє мишенят – Хрусь і Шумка. Надходив Новий рік, і малі бешкетники з нетерпінням чекали на смачні подарунки. А ще вони понад усе мріяли побачити святого Миколая і подякувати старенькому за минулорічні іграшки та смаколики. Увечері мишенята, як завше, випили теплого молока, цьомнули неньку в щічки й подріботіли у свої крихітні ліжечка. Шумка невдовзі солодко засопіла, а допитливий Хрусь ніяк не міг заснути. Він прислухався до кожного шереху і нюшив святкові аромати. Мишеня із заплющеними очима могло знайти святковий тортик або улюблене безе, або ж запашну печеню чи шматочки сала та сиру. Хрусь спробував затулити носика лапкою, але настирливі аромати пробиралися під ковдру і солодко лоскотали дрібнесеньку кирпочку. Зрештою Хрусь підвівся з ліжечка. Він вибрався на підвіконня і заворожено рахував сніжинки, які кружляли й танцювали у святковому таночку. Аж раптом – що це?! Неподалік свого будиночка Хрусь побачив великі глибокі сліди.

– Це він! Це сліди святого Миколая! – втішилося мишеня, стрибнуло у валянці й хутко прошмигнуло надвір. Пухнасті сніжинки цьомнули мишеня в носика, а морозець щипнув за рожеві вушка.

– Бр-р-р, – стрепенувся малюк від холоду, але поспішив за великими слідами. За кілька хвилин Хрусь незчувся, як опинився посеред густого лісу. Біля ведмежого барлогу – мишеня не йняло віри очам! – святий Миколай нахилився до мішка й дістав велику блискучу коробку з червоною стрічкою. Поки старенький тихенько опускав дарунок у димар, Хрусь прошмигнув до мішка і причаївся між різнобарвними пакунками. О-о-о, скільки тут було всякої всячини! Іграшки, смаколики, прикраси, вогники, бантики й хлопавки… На кожному був особливий напис: «Найдобрішому», «Найсміливішому», «Найстараннішому», «Найчемнішому», «Наймудрішому», «Найсильнішому», «Найвеселішому»… Хрусь обережно нишпорив між пакунками, шукаючи свій. Тим часом дідусь закинув мішок на плечі й потупцював далі. Біля оселі білочок старенький спинився й зазирнув у торбину.

– Малята-білченята увесь рік були чемними і слухняними, – тішився вголос старенький, дістаючи пакунок із горішками. – Тепер нехай поласують руденькі!

– І я, і я був слухняний! – мало не прохопився Хрусь, але вчасно спинився. Раптом він згадав, що вибіг із нірки без маминого дозволу, і злякався. Виявляється, не дуже й слухняний… І як тепер повернутися додому? Хрусь хотів вистрибнути з мішка, але тим часом святий Миколай дістався вовчого лігва. Носик-горошинка ураз відчув запах небезпеки, і сіренький хвостик затремтів від страху.

– Так-так-так, – замислився дідусь. – Хто тут мешкає? Сміливці! Захисники лісу! Охоронці й санітари! Ви чудово захищали рідний ліс! З Новим роком, сіроманці! Ось тримайте подарунок…

Що було в тій коробочці, Хрусь відразу здогадався. Його чутливий носик затремтів, як намистинка, коли дідусь діставав ароматні пиріжки. Мишеня вже добряче зголодніло, і його животик час від часу невдоволено бурчав. Лапки самі потягнулися до найближчої коробочки, і малюк в одну мить опинився в солодкому царстві. Упоравшись із цукерками, Хрусь розімлів від задоволення і солодко задрімав.

Він так і не дізнався, хто в лісі «найсильніший», «наймудріший» і «найвеселіший», бо поки святий Миколай розносив подарунки, бешкетник бачив найсолодші цукеркові сни. Аж ось коробочка з мишеням затрусилася, заколихалася і Хрусь розплющив оченята. Зовсім поряд він почув знайомі голоси, та від страху боявся поворухнутися.

– Синочку, любий, де ти? – плакала мама-мишка, шукаючи малого неслуха. Вона обнишпорила всю нірку, зазирнула в кожний куточок, зрештою закуталася в теплу хустинку й вибігла надвір. Засмучена Шумка поспішила за ненькою і відразу біля порогу побачила два гарненькі пакуночки.

– Мамо, матусечко, поглянь, – Шумка потрясла першу коробочку, і з неї, немов сіренький м’ячик, випав наляканий Хрусь. У лапках він тримав велику цукерку, а гостренький писочок був замурзаний шоколадом.

– Братику?! – здивувалася Шумка. – Як ти тут опинився?

Хрусь заблимкав сонними оченятами, а потім широко усміхнувся.

– Шумко, Я БАЧИВ СВЯТОГО МИКОЛАЯ! Уявляєш? Я сидів у нього в мішку… Я розносив подарунки… Я… – мишеня не доказало, бо раптом його за вушко добряче смикнула мамина лапка.

 – Бешкетнику! – писнула мама-мишка. – Ти хоч знаєш, як я хвилювалася? Попри свято, мушу тебе покарати…

– Пробач, матусю! – похнюпився Хрусь і слухняно подріботів за ненькою в нірку.

Мама, звичайно, повела неслуха в куток, але Хрусь був такий щасливий, що навіть не опирався. Він назавжди затямив, що надмірна цікавість може призвести до біди. Але коробочку з підписом «Найдопитливішому» мишеня зберігає донині, як найбільший скарб.