Жінка-УКРАЇНКА

Лілія Гудзь

Сьогодні Хрусь і Шумка залишилися вдома самі. Літо наближалося до кінця, тож у дорослих мишок була сила-силенна роботи. Вони збирали останній урожай з полів і садів, старанно наповнювали комірчини, щоб їжі вистачило на всю довгу зиму.

Малі мишенята любили прокидати під солодкий запах маминого сніданку. Це так приємно, коли ще під ковдрою ховається сон, а дрібненького носика вже лоскочуть млинчики і какао, або гречані канапочки з липовим чаєм.

Цього ранку Хрусь, як не чекав, та ні млинчики, ні какао, ні канапочки з маслом під ковдру не зазирнули.

Він дістав із-під ліжка м’якенькі капці і подріботів на перший поверх. Зазирнув на кухню, у ванну кімнату, в комірку – мами ніде не було. Збентежений малюк вибіг на поріг і запищав у розпачі:

– Мамо! Матусю, ти де?

– Чого галасуєш? – блимнула сонними очима Тітонька Сова. Вона цілу ніч літала і полювала, тож тепер бажала би тиші і спокою.

– Матуся загубилася! – боязко глипнув на пташку Хрусь, відступивши кілька кроків за двері.

– Нікуди вона не ділася! – буркнула пихата сусідка, солодко позіхнувши. – Бачила, твої батьки поспішали на поле, тож готуйте обід – скоро повернуться.

– Дякую, тітонько! – заспокоївся Хрусь і побіг нагору будити сестричку. – Шумко! Шумко, прокинься! Я їсти хочу-у-у…

– Ходи погукай маму! – буркнула сестричка і повернулася на інший бочок.

– Я вже гукав! Мами немає. І тата немає. А я хочу їсти! Прокидайся! – Хрусь застрибав на ліжечку і стягнув із сестрички тепленьку ковдру.

– Ну годі, годі! – протерла оченята Шумка. – Зараз щось пошукаємо! В маминих горщиках завжди повнісінько всякої смакоти.

Мишенята помили лапки і писочки, причесали чубчики, охайно вбралися і подріботіли на кухню.

– О, пшоняна кашка! – зазирнувши в каструльку, зраділа Шумка. – Ще тепленька!

– А тут ожиновий киселик! Яка смакота! – засяяв щасливий Хрусь.

Мишенята всілися за стіл, і почали наминати мамині страви. Ложечка за ложечкою, ложечка за ложечкою, коли – гульк – каструльки спорожніли.

– Ох, і наївся я! – випнув животика Хрусь і поплескав по ньому, наче по м’ячику.

– І я наїлася! – витираючи кругленькі щічки, мовила Шумка. І раптом її оченята злякано закліпали: – А мама з татом? Що вони їстимуть?

– А й справді, – замислився Хрусь. В їхній маленькій родині всі страви були порівно, кожний смаколик ділився на чотири частинки.

– Може зваримо щось самі? – непевно запропонувала сестричка.

– А що ти вмієш? – запитав Хрусь.

– Я вмію варити смачний чай, – запишалася Шумка. – Ще вмію компот… І… І канапочки з варенням…

– Е, ні, – хазяйновито мовив Хрусь маминими словами. – Хіба то їжа? Та й варення в нас любимо лише ми… Зварімо мамин борщ!

– Борщ? – злякалася Шумка, глипнувши на велетенського горщика. – Я не вмію варити борщ…

– І я не вмію, – заспокоїв сестричку Хрусь. – Але не святі миші горох лущать! Запитаємо в сусідів! І приготуємо для мами з татом справжній обідній банкет! Став каструлю з водичкою на плиту, а я – миттю!

Хрусь вистрибнув надвір і найперше подріботів до Тітоньки Зайчихи. Мама частенько позичала у сусідки то морквинку, то капустинку, тож певно Тітонька Зайчиха – добра господиня.

– Тітонько Зайчихо, що потрібно для борщу, аби він був смачний, як у мами? – запитав Хрусь у доброї сусідки.

– О-о, багато чого! – скосила око господиня. – Та найперше я кладу бурячки, моркву, трішки картопельки і багато-багато капусти! Цьогоріч маємо добрий врожай, ось ходи з тобою трішки поділюся!

Щасливий Хрусь мчав додому з повним кошиком гостинців.

– Шумко, криши овочі в каструльку, а я ще збігаю за порадою до їжачків!

Мама Їжачиха саме ліпила пироги з грушками і дуже зраділа маленькому гостеві.

– Я лише на хвильку, – попередив Хрусь. – Чи не підкажете, тіточко, що покласти до борщу, аби він був смачний, як у мами?

– О-о, багато чого! – усміхнулася Їжачиха. – Але найголовніше – гриби-лисички і груші-кислички. Ось візьми трішки. Хай смакують на здоров’я!

Хрусь подякував за гостинці і помчав додому.

– Шумко, – гукнув із порогу, – додаємо ще лисички і кислички! А я зараз, миттю!

Мишеня почеберяло до Тітоньки Хом’ячки, бо про її кулінарні здібності ходила слава аж до сусіднього лісу.

– Будьте здорові, тітонько, – привітався чемно Хрусь. – Чи не порадите? Що потрібно для борщу, щоб він був смачний, як у мами?

– О-о, – поправила фартушок господиня, – багато різного насіння: гарбузове, соняшникове, жменьку горошку, дрібку кропу. Спробуй – смакота буде!

Хрусь ніколи не бачив у маминому борщі ніякого насіння, але якщо Тітонька Хом’ячка радить – як не повірити?

Мишеня поспішило додому, де біля кругленького горщика чаклувала заклопотана сестричка. Вона кришила й помішувала, додавала і куштувала дерев’яною ложечкою, а борщик був геть не таким, як у неньки. Засмучена Шумка присіла на стільчик.

– Покуштуй, здається, чогось бракує! – скрушно глянула на братика.

Хрусь умочив ложечку і голосно сьорбнув.

– Солоду! Мамин борщ солоденький!

– Може цукерок додати? – засміялася Шумка.

Та Хрусь уже мчав із горнятком на пасіку до ведмедів. І якою ж була його радість, коли Тітонька Ведмедиця запевнила, що жодний борщ на світі не смакує без ложечки меду. Щасливий Хрусь поспішав додому з пахучим нектаром, коли прямо таки налетів на артистку Пані Квакшу.

– Куди стрімголов? – квакнула гордовита жабка, поправляючи модний капелюшок. Пані Квакша була нетутешня. Вона з’явилася на озері геть нещодавно і подейкують чи не з далеких країв. 

– Ми з сестричкою борщ готуємо… – почав було знову Хрусь.

– Борщ? – перебила Пані Квакша. – О-о, борщ – то смакота. Можна зайти на гостину?

– Будь ласка, – засяяв Хрусь, бо гості – то завжди маленьке свято.

– Але я люблю борщ із мухами, – попередила Пані Квакша. – Ви поклали жменьку мух? А дрібку комарів?

– Ні, – закліпав оченятами Хрусь, який ніколи не бачив у маминих стравах ні мух, ні комарів.

– Ні? – витріщилася жабка. – А черв’ячків для апетиту? А ряски для аромату? Що ж то за борщ такий буде? – забідкалася Пані Квакша, але Хрусь вже не чув її заморського рецепту.

Сонечко піднялося високо над лісом, і мама з татом мали повернутися ось-ось.

Мишенята помили посуд і прибрали в домівці. На кухні витали чудернацькі аромати, бо в горнятку варився новий рецепт родинного борщу.

Він був зовсім інший, ніж у мами, але видався кожному дуже смачним, бо все, що приготоване з любов'ю завжди смакує по-особливому.