Жінка-УКРАЇНКА

Василь Іванович Лютий (він же Живосил Лютич) — бандурист, народознавець, рок-музикант, композитор, поет, автор понад 300 музичних творів, явище живої природи, яке не піддається ні контролю, ні перевихованню.

Народився 31 липня 1973 р. у місті Звенигородка, Черкаської області.

Короткий опис.

Навчався у Звенигородській, Черкаській № 1 та Ватутінській дитячих музичних школах. У 1988 вступив до Київського державного вищого музичного училища імені Р. М. Глієра на відділ народних інструментів. Після закінчення училища працював у місті Черкаси. Навчався в Українському Державному Педагогічному Університеті ім М.Драгоманова. Навчався у Сумському Державному Педагогічному Університеті ім. А. С. Макаренка та закінчив магістратуру при ньому.

Співпрацював з Національною кінематекою України. Його музика звучить у 35-ій та 55-ій серіях проекту «Невідома Україна».

Найбільшої популярності зазнала написана ним пісня «Меч Арея» за одноіменним романом українського письменника Івана Білика, яка виконувалася гуртами «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Говерла» та "Веда".

Один з перших виконав на великій сцені пісню «Мій друже Ковалю» (російський варіант «Поручик Голицин» — автор слів та музики білогвардійський полковник/генерал Гетьманату Георгій Гончаренко (Юрій Галич) з Полтавщини, автор українського тексту — український поет Микола Матола з Закарпаття). Цю пісню тепер виконують Тарас Житинський, Орест Лютий (Антін Мухарський), Тарас Силенко, Світлана Мирвода та інші.

Закінчив Київське музичне училища ім. Глієра. Навчався в Українському державному педагогічному університеті імені Миколи Драгоманова (музичний факультет) та Сумському педуніверситеті (факультет мистецтв). Переможець, учасник багатьох міжнародних та всеукраїнських музичних фестивалів, концертів, мистецьких заходів. Сьогодні активно музикою і словом підтримує бойовий дух українських захисників.

Написав музику до двох науково-популярних фільмів – «Гайдамаки» Олександра Рябокриса і «Зустріч з Портою» Якова Сирбу. В обох фільмах грає епізодичні ролі.

Записав музичні диски «Просинайся, наш великий Боже», «Щит Перуна», «За Україну, за її волю», «Оріяна. Життя як є» та ін.

Автор понад 300 музичних творів. Грає на бандурі, гітарі, фортепіано, акордеоні, сопілках, барабанах, колісній лірі, кобзі, цимбалах, дуді тощо.

Детальний опис. 

Живосил Лютич, він же Василь Лютий народився 31 липня 1973 року на Черкащині у живописному місті Звенигородка. Як і в більшості українців, у домівці Лютих-Лісяних панувала музика. Прадід, Павло Ністратович Лісяний, мав дивовижний тенор, співав у приходському хорі. Другий прадід, Касіан Лютий, грав на скрипках та був ремонтним майстром.Цього ремесла він навчився від свого батька(імя невідоме). Естафету скрипкової гри перейняв дід Методій, який окрім скрипки грав на мандоліні, "руській" гітарі, гармонії, тубі. Мати Людмила одна з перших опанувала бандуру та акордеон, а дядько Григорій продовжував родинну скрипкову стезю. Одначе, музику, як фах, ніхто не обрав.  Тож малим Василя відвели на "прослуховування" до Звенигородської ДМШ (директор- Григорій Григорович Куцан), і попри любов до бас-гітари(побачив на весіллі!) Василь потрапив  до класу бандури, про що, як говорить він сам, ніколи не шкодував. 

Любов до української музичної культури прищепила з грою на бандурі перша вчителька - Лідія Сергіївна Щербак, яка і "відкрила двері" у широкий світ мистецтва. Перші спроби складати власні твори розпочалися у 9 років. Це були примітивні етюди, вальси та польки для бандури. Та випадок долі, як то кажуть - все змінив. Один з однокласників Василя приніс перекладений українською мовою вірш Алєксєя Баранова "Осєнь"(помилково приписують Алєксєю Плєщєєву) і...так виникла перша пісня, після якої мотивація написання пісень остаточно перемогла інструментальну музику.

Паралельно з навчанням та участю у конкурсах як бандурист, Василь займається додатково композицією та імпровізацією у дуже гарних спеціалістів-теоретиків Лариси Миколаївни Красавіної(Черкаси) та Володимира Івановича Геращенка(Ватутіне). На черкаському міському конкурсі юних композиторів 1987 року пісня Лютого Василя "Робін Гуд" отримує Гран-Прі.

Після закінчення школи доля завозить Василя до столиці України - Києва, де він вступає до КДМУ ім. Р.М. Гліера на факультет народних інструментів. Спочатку клас викладача Лідії Максимівни Чмєльової, потім клас викладача Ольги Олексіївни Туровської. Час гліерівського студенства Василь згадує неохоче. Каже - це була перевірка на життєздатність. Справді, адже 15-річному першокурснику виписали попередження за УБН. Причина банальна - студент, один з небагатьох запропонував викладачеві читати курс історії СРСР українською мовою (!). "Закулісні" ігри підлабузників режиму призвели до тяжких наслідків - тритижневе "примусове лікування" в психіатричній лікарні ім.Павлова. А після "виходу на волю" - невизнання та відчудженість світу. Однак Василь своє наздогнав при закінченню училища, завоювавши І-шу премію на конкурсі  бандуристів та ІІІ-ю премію на Міжнародному Конкурсі ім. М.В.Лисенка. На останній конкурс прибув з температурою 38, "залишивши без дозволу" інфекційне відділення лікарні. 

По закінченню училища повернувся до Черкас, де згодом очолив Центр Сучасної Музики "Сінтез-Мікс" Палацу Дитячої та Юнацької Творчості, вихованці якого брали участь у багатьох позаміських фестивалях та концертах. На запрошення Національної Кінематеки пише музику та бере участь у зйомках серіалу "Невідома Україна"(35 та 55 серії, відповідно - "Зустріч з Портою" та "Гайдамаки"). Співпрацює з Юнацьким театром Палацу, пише музику до вистави "Життя, осяяне коханням"(режисер-постановник Світлана Соколова), грає у багатьох проектах з різнобарвною стилістикою- від диксиленду до глем-метал-року. З 1994 року зі своїм рок-гуртом "Мідделія" (потім-"Артанія")стає учасником черкаського рок-клубу та черкаської асоціації виконавців сучасної музики. Перемагає на регіональному фестивалі "Свято без приводу" (ІІІ премія у жанрі поп-музики та дипломант у рок-жанрі). 

Потреба вищої освіти повертає Василя на київську землю. Після вступу до Національного Педагогічного Університету ім. М. Драгоманова почалася нова кар'єра виконавця. ІІ премія у жанрі поп-музики на новоспеченому фестивалі "Перлини Сезону", диплом кращого композитора та аранжувальника фестивалів "Розмай" , "Милославія", "Студентський меридіан". Співпраця з творчими діячами педагогічного коледжу ім. Ушинського(ансамбль "Коллегіум" під керівництвом Валентини та Вікторії Касьянових) вивела Василя на більш якісний формат слухацької авдиторії. Пісні почали звучати на Національному Радіо. 1997 року був створений гурт "Зроби Сам" що вдало себе зарекомендував на фестивалі "Червона Рута" у Харкові(1997) та Дніпропетровську(1999). В цей час гурт робить свої перші записи  на студії БЗЗ (звукорежисер-Михайло Дєтковський).

Наприкінці 1999-го Василь знову полишає Київ, і на деякий час повертається у Черкаси, де зі своїм колегою Андрієм Збандутом створюють сайбер-сайк-флешовий колектив «Шарлатові  Корзна». Однак, після низки виступів та записів колектив припинив своє існування. А Василь міняє артистичну сцену на політичну арену. 
Вир подій в Україні стрімко розгорнувся на фоні зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, і Лютий у складі черкаської команди УНСО бере участь в заходах «Україна без Кучми». Репресивні органи кидають друзів Василя за грати, а йому випадає керівництво крайовою ланкою організації. Як добрий організатор, врятував не тільки існування самої організації, але й досягнув компромісів між іншими правоцентристами та правими, завоювавши авторитет серед націонал-патріотичних організацій. 

2003 року передає повноваження новообраному керівництву і переїзджає до Києва, де починає глибоко вивчати дохристиянський період Держави, стає адептом руху Родо-Віди. Там же отримує своє нове й надалі сценічне ім'я - Живосил Лютич. Один за одним виходять диски - "Просинайся наш Боже!", "Щит Перуна" (у сумісництві з Богумиром Миколаївим), " За Україну, за Волю". В цей час написані найпопулярніші його твори - "Перуниця", "Мати Слава", "Сольба Богам" і "Меч Арея".

2004 року під час студентського протистояння в Сумах (їздив як волонтер) був заарештований та засуджений за адміністративні правопорушення. Допоміг студентам Сумщини у поході за відстоювання автономності сумських університетів.

2005 року став студентом СДПУ ім. А.С.Макаренка (клас викладача Зуєвої Людмили Вікторівни, науковий керівник - Ніколаї Галина Юріївна, викладач-консультант зі світової культури - Приходько Ганна Петрівна). Там же, на сумській студії "ПанІван" записав ще два альбоми -  "Оріяна.Життя,як Є" та "На Славу Русі"(режисер- Іван Веснич). 

2006 року був запрошений до рок-гурту "Вогнесміх" у якості акордеоніста(!).  Деякий час працював вчителем у київському ліцеї №157 (директор- Костенко Віктор Іванович) та авент-вокером на фірмі "Квадро-Екстрім". 

З 2008 переїжджає на Слобожанщину, в місто Рубіжне Луганської області, де працював вчителем у ЗОШ № 9. Паралельно навчався в магістратурі СДПУ ім.Макаренка. Під орудою наукового керівника Ніколаї Галини Юріївни були написані дві роботи – «Фольк-рок, як засіб інтеркультурного виховання підлітків в середніх навчальних закладах» та «Генеза бандури» (гіпотеза про скандинавсько-балтійське походження). 

За період з 2004 по 2014 роки як самостійно так і у складі гуртів брав участь у близько 150-ти концертах, що проходили у різних містах України. Під час Майдану Гідності виступав на сцені Майдану. У важкий момент протистояння сепаратистам на Донбасі був схоплений останніми та переданий органам УМВС. Після протекції ОБСЄ був відпущений на волю та виїхав з родиною до Києва. Як арт-волонтер часто виїзджає в зону АТО. 

Співпрацює з творчими колективами «Хорея Козацька» (кер. Заслужений Артист України Тарас Компаніченко), "Варйон"(кер. Валерій Гладунець), "Гайдамаки"(кер.Олександр Ярмола), "Тінь Сонця" (кер. Сергій Василюк), "Фата Моргана" (кер.Антон Коцар). Музикант гурту "Рутенія"( з ними брав участь у записі трьох альбомів).  Представляв Україну на фестивалі "Від серця до серця" в м. Шальчінінкай (Литва), на міжнародному радіофестивалі "Калинові мости" у м.Гурово-Іловецко(Польща) та ряду заходів присвячених україно-польським культурно-історичним відносинам. 

Бере участь у заходах Малої Академії Наук (кер. Лісовий Оксен Васильович), формації "Творчий Сектор" (кер. Костянтин Козак) та формації "Музичний батальйон"(кер. Заслужений діяч мистецтв Василь Панченко). Співпрацює з Заслуженим артистом України, кобзарем Тарасом Силенком та артистом  Тарасом Житинським. Товаришує з відомими письменниками та публіцистами Романом Ковалем та Сергієм Коваленком, поетами-футуристами Дмитром Савченком, Юрком Руфом, Мечиславом Рисичем. Явний та позаявний учасник конференцій "Буття українців".

Веде у співпраці з дружиною Мариною культурно-пізнавальні передачі на "Радіо Культура" філії Національної Телекомпанії України.

Серед вчителів Василя Лютого: Лідія Сергіївна Щербак, Любов Федорівна Бридько, Ольга Олексіївна Туровська, Валентина Яківна Петренко - академічна бандура, Лариса Миколаївна Красавіна - теорія музики, імпровізація та композиція, Іван Гнатович Паливода - академічний спів, Ігор Ігорович Савков - оркестрове диригування, Павло Андрійович Ковалик, Світлана Григорівна Крамська - хорове диригування, Вардо Мойсеївна Шамелашвілі - фортепіано, Галина Юріївна Ніколаї - науковий керівник.

Одружений. Старша донька - Дарина Марчук, закінчила Черкаське Державне Музичне училище ім. Гулака-Артемовського за фахом -фортепіано, викладає у м. Черкаси. Молодші діти - Властемира та Ростислав. 

Окрім гри на бандурі, фортепіано та гітарі захоплюється грою на народних духових , ударних інструментах, струнних інструментах доби Відродження. 

Лауреат І-ої премії Всеукраїнського конкурсу виконавців-бандуристів у місті Дніпропетровську (1992, разом з Олегом Созанським).

Лауреат ІІІ-ої премії Міжнародного фестивалю виконавців ім М. В. Лисенка,

Лауреат фестивалів виконавців народної творчості.

Як професійний композитор та аранжувальник відмічений на фестивалях «Розмай», «Студентський Меридіан».

Лауреат ІІ-ої премії у жанрі поп-музики конкурсу-фестивалю «Перлини Сезону-95»,

Дипломант фестивалю «Червона Рута-97» у Харкові та «Червона Рута-99» у Дніпропетровську (останнє у складі гурту «Зроби Сам»).