Жінка-УКРАЇНКА

Андрій Андрійович Дубій – музикант, поет, художник. Переможець всеукраїнських і міжнародних конкурсів (у номінаціях : музичне виконавство, авторська поезія, живопис, графічні твори). Заслужений діяч естрадного мистецтва України. Доцент НМАУ ім. П. І. Чайковського.

Організатор і співорганізатор багатьох фестивалів і наукових конференцій.

Друкувався в газеті «Літературна Україна» (Київ, 2010), «Антології сучасної української літератури» (Хмельницький, 2015), «Енциклопедія сучасної літератури» (Хмельницький, 2016) та ін.

Володар кришталевої троянди лауреата Всеукраїнського поетичного конкурсу-вернісажу «Троянди й виноград» ім. М. Т. Рильського (Київ, 1.12.2017), лауреат 1 премії на Всеукраїнському поетичному конкурсі «Малахітовий носоріг» в номінації «Яскравий авторський виступ» (Вінниця, 2012), переможець Всеукраїнського фестивалю поезії «Ан Т-Р-АКТ» (Херсон, 17-18.03.2018).

Персональний сайт: https://sites.google.com/site/dubijandrej/ukraienska

СОНЕТИ чи СОНАТИ

Вільяму Шекспіру 

Уже не чути співу солов’їв.
Коротка мить – і тихо, безшелесно
У цю пречисту несказанність слів
Прийде одвічне золоте шаленство!

В ній хтось преніжно визбирає сум,
Мов стиглі яблука зо Древа Долі,
І всю безмежність почуттів і дум
Посіє серцем на життєвім полі.

О, дивний час пожеж і блискавиць!
Пий же, Душа, цю благодать осінню,
Хай почуття, мов тисячі жар-птиць,
Злетять увись солодким потрясінням!

І поки серце любить і щемить –
Свята Вона і неповторна Мить!..

Франческу Петрарці

На шпальтах сьогодення слів баюри,
Думки нестямно випали дощем,
І на Душі такий солодкий щем,
Благословенний біль, святі тортури!

Ми йдемо в Щастя! Почуття плющем
Нас обіймають, дивосвіт таврує
Блаженного Кохання партитуру
І джерело освідчень б’є ключем!

Нам затишно. Ледь чути плач віол,
У небі хмари – тисяча гондол,
Венеція і присмак поцілунку!

Усе це вірш, чар-зілля диво-трунку,
Це все Любові найсолодша злива,
Це мить свята і ми удвох щасливі!

Весняна акварель

На парканах граки завели теревені,
Волохаті джмелі бубонять «Отче наш».
Ліхтарі край доріг – розсохаті олéні,
Каламутять рогами туману гуаш.

І на голки сосни дощ нанизує бісер,
Бегемота пащеку роззявляє бігборд,
Галасливі вітри закрутили свій міксер,
Світлофор-матадор злить автó сотні морд!

Сунуть хмари по небу – верблюди нав’ючені.
Що їм тиша? Коли ж є літаври-дахи!
То не небо – індичина вкрай набундючена,
Що гасає на кранах-жирафах верхú!

 

Метаморфози-солоспіви
(диптих)

1.

Кошлатий вечір сяде на причіпку,
Заграє, мов кобзар на струнах верб,
Дрібненький дощ простукає чечітку,
І небо викарбує місяць-герб.

Глибокий Всесвіт виполоще смуток,
Просушить вітер мряку з-під очей,
Просіє тиша негараздів жмуток
Крізь срібне сито визрівших ночей.

Час заховає в скриню Незабутнє,
Розвіє в пил бетонний стан фортець,
І, вийшовши за хвіртку свят і буднів,
Душа піде у Небо навпростець...

2.

Оммм...*

*Медитативне звукове сполучення.

* * *

Коли печалі встануть на диби,
Набрякнуть очі від сльоти розлуки,
Ти у мішені світлої доби
Напни Любові й Віри луки!

І вижни блискавок тугі снопи,
Щоб смуток вигорів торішнім листом,
Дощами радості буденність окропи
І йди квітучим посмішками містом!

Нехай по вінця повниться Душа
Чуттям нестямним, буйним і жагучим,
І вирветься з тенет вогонь-лоша
Твоєї Долі щастям неминучим!

 

***

Гасають по місту авто-антилопи,
Скляні хмарочоси встають на диби,
І зиркає місяць пів-оком циклопа,
Як грають у шахи правічні дуби.

Вже сутінкам час залицятись до кленів,
Обкраювать тишу достиглих прозрінь,
Чіплятись за роги трамваїв-оленів
І пити узвар з потойбічних видінь.

Шукає надія нитки Аріадни,
Підкову, що кине на щастя Пегас,
Щоб музи-богині, ґаздині огрядні,
По сходах вірша відвели на Парнас.