Жінка-УКРАЇНКА

Я так живу,  як можу, як умію, я так живу, як стелеться мій шлях,
І вогник той в душі моїй - надії горить в моїх замислених очах.
Мій дух величний, а життя прекрасне, таке воно, як казка, кожна мить…
Хоча буває,  як усім і страшно, буває так, що серце теж болить…
Але усе ж я зцілююсь і мрію своїм словам надати велич змін
І дивну казку , світла ту надію у світі цьому дарувати всім.»

Знайомимося. Мене звати Світлана Тарнавська. Я народилася на Україні. І хоча мене до цього часу пробують прив’язати до того місця, я чиню спротив, як тільки можу. Бо не люблю прив'язок ні до чого. За своєю суттю я космополіт, хоча і люблю Україну, і, особливо українську мову, яку вважаю найспівучішою у світі. Свого часу вивчала основи декількох різних релігій – Буддизму, Ведизму, Християнства, Рідновірства. І особисто знайома із їхніми представниками. Вірші пишу, тому що вони пишуться.  Приходять слова, думки… Ніби самі по собі. І я їх викладаю на папері. 

Складаються рядки,
Не мало не багато
Складаються вони як диво із небес
І ними я живу і ними творю свято
Моїх коротких днів
Надій, жадань, чудес

Складаються слова
Із подиху із думки
Складаються вірші
Й живуть, живуть в мені
Як ніжних подих твій
Як ніжні поцілунки
Як слід моїх надій
Моїх здійсненних мрій.

Люблю музику – классичну, медитативну, нью ейдж, етно… і сучасну теж… особливо  ту, яка звучала в 80-ті роки. З Українських виконавців люблю Марійку Бурмаку, Руслану, Пономарьова, з гуртів – «Океан Ельзи».  Іноді дивлюся кінофільми. Із найцікавіших і найзмістовніших,  з моєї точки зору, є «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Мирний воїн», «Куди ведуть мрії». Вивчаю світ. Зараз більше по інтернету, а колись була нагода, то трішечки поподорожувала. Була в Сполучених Штатах Америки, в Китаї, Південній Кореї та на Кіпрі. Вважаю, що подорожі дуже важливі для розвитку особистості, оскільки бачення світу такої людини змінюється і стає гнучкішим.  

Політично не належу до жодної партії, але відверто симпатизую опозиції.  А так – живу… Як можу і як вмію… 

Сни наяву

Я шукаю хороше у світі у цім. 
Я шукаю вродливе – з життя вибираю.
Я шукаю прекрасне і вам розповім, 
Як у ньому потворне щомиті згорає.
Я шукаю натхнення – як світло і дух. 
Я шукаю наповненість, милість і щастя.
Я шукаю щомиті. І вічний цей рух 
Він зціляє мене і відводить напасті.
Я шукаю життя, чи, можливо, живу. 
Я шукаю траву, море, сонце і небо
І я знаю, що марю ці сни наяву, 
Бо не марить не можу, хоч, може, і треба.
Я вплітаю свій спів в безупинний цей рух, 
Я вплітаю життя в свої коси як казку, 
І цей вічний потік і невпинний цей звук 
Він дарує мені щастя, світло і ласку.
Я невпинно живу і невпинно люблю,
Оживаю щомиті й щомиті вмираю,
Знову й знову я марю ці сни наяву
Свою роль в світі цім так, як можу, я граю.
І я прагну й люблю. І живу і свічу 
Своїм світлом так ніжно, як милості ласка.
І я знову все марю – ці сни наяву –
Як прекрасну, натхненну у творчості казку…