Жінка-УКРАЇНКА

Автор: Катерина Овчинникова

— Ваші твори дуже цікаві, але пишете Ви в основному для дітей. Чому Ви обрали саме жанр дитячої літератури?

— Знаєте, це моє перше інтерв’ю. Чесно-чесно! Багато разів зі мною спілкувалися на радіо й телебаченні, але щоб так, у друкованому вигляді… Це мені, як журналісту, постійно доводиться спілкуватися з авторами, брати у них інтерв’ю. І тому хотілося б, щоби наша розмова не тільки задовольнила нас із Вами, але й сподобалася читачам.

Одразу хочу загострити Вашу увагу ось на чому. Не можу сказати, що сучасна література для дітей у занепаді. Ні. Але ставлення до неї у багатьох не тільки пересічних громадян, але й літераторів не дуже серйозне. Ось і Ви, Катрусю, ніби дивуєтесь, чому я пишу саме для дітей — адже є безліч цікавіших за дитячий жанрів.

Додам, що я пишу ТІЛЬКИ для дітей. Не я обрала цей жанр, а він — мене. І нічого тут не поробиш.

А для дорослих мені писати нецікаво. Бо ж дорослі — це суворі, нецікаві і вкрай заклопотані істоти, від яких зайвої посмішки не дочекаєшся. Ну про що з ними говорити? Це, звичайно, жарт. (Посміхається.)

— Що Ви насамперед цінуєте у книзі? За якими критеріями обираєте цікаві для себе книжки?

— У кожній книзі я ціную саме Її величність КНИГУ. Мені важко уявити своє життя без читання, тому до кожної ставлюся з повагою. Інша річ — чи до душі тема, запропонована автором. Ціную те, що назавжди вона залишається найкращим другом, небрехливим і незрадливим. Таким, що завжди допоможе порадою і теплим словом.

З нових книг здебільшого читаю рекомендоване людьми, до чиєї думки я прислухаюся. Рідше зачіпає анотація чи рецензія, вони рідко співпадають із моїми враженнями від прочитаного.

Що ж стосується дитячої літератури, то намагаюся ознайомитися з новою книгою кожного українського автора, який пише для дітей. Насправді друком виходить не так багато, як здається, тому звертаюся до гарних друзів — працівників обласної бібліотеки для дітей. Вони завжди допоможуть знайти книгу, яка зацікавила б мене.

Тому сформулюю відповідь на Ваше запитання так: обираю книгу, щоб завжди мати інформацію щодо сучасного літературного процесу у галузі дитячої літератури.

— Чи є у сучасній українській літературі цікаві Вам твори, можливо, улюблені?

— Не побоюся зізнатися, що не маю улюбленої книги, бо кожна — улюблена. З оглядом на настрій. Але, коли погано, обов’язково повертаюся до прочитаних. Якій віддаю перевагу? І це теж залежить від різних обставин.

Оскільки ми спілкувалися стосовно дитячої літератури, то розкажу про дитячі книжки, прочитані останнім часом.

Перш за все читаю сучасних українських письменників, а саме Марину Павленко, Олексу Росича, Олеся Ільченка, Лесю Вороніну, Зірку Мензатюк. Нагадаю: це — прозаїки. Мені дуже подобаються книги Всеволода Нестайка. Ото дійсно класика.

Нещодавно прочитала «Зміїні гори» Зигмунта Милошевського у перекладі Божени Антоняк та «Чарівна ферма пана Мак-Брума» Сіда Флейшмана у перекладі з англійської Микити Ярового.

Першу прочитала, зацікавившись суперечками, що точилися навколо неї на літературних сайтах, а другу читала ще у дитинстві російською мовою — надибала на неї у журналі «Вокруг света». Тож своїм гумором вона сподобалася мені вже тоді. Зараз перші враження залишилися, а ще з’явилась повага до перекладача, який зробив книгу привабливою для сучасних малюків.

«Зміїні гори» — невеличка казкова повість польського письменника Милошевського, яка здалася мені чудовою завдяки багатьом філософським нашаруванням. Тобто ці нашарування може побачити доросла людина, а дитина спочатку дізнається про захоплюючі пригоди маленької принцеси, яка настільки мріяла про свободу від батьків, що заприсяглася служити Змієві. Можна стверджувати, що книга ініціальна, тобто така, що допомагає дитині дорослішати, входити у світ дорослих без зайвих травм, набувши життєвого досвіду разом із літературним героєм.

— Еліно, Ви — постійний член журі Міжнародного фестивалю дитячого мистецтва «Чарівна книга». Які роботи важче оцінювати і судити: дитячі чи ті, що подають на «Музу»?

— Відкрию Вам, Катерино, велику таємницю: обидва конкурси для мене не дуже то й відрізняються за «дитячістю» або «дорослістю» їх учасників, адже за віком вже давно не відношу себе до молоді. Тим більше що у «Чарівній книзі» брали участь підлітки до 17 років, а до участі у «Музі» запрошуються 14–15-річні дівчата і хлопчики.

Звичайно, Ви можете заперечити, що є ж і 35-річні! Вони ж дорослі! Звичайно, на Ваш юний погляд, 35-річні — це дорослі тітоньки й дядьки, але існує ще одна «заковика»: є автори, які за станом душі назавжди залишаються дітьми (це не тільки моя думка — саме це під час нагородження цьогорічних переможців сказав і талановитий письменник Юрій Пусов, що посів друге місце у номінації «Проза»).

Вибачте, я дещо відійшла від теми. Тож, повертаючись до питання, які роботи важче оцінювати, відповім так: найважче оцінювати ті роботи, стосовно яких у журі з’являється підозра, що твір, м’яко кажучи, запозичений.

З учасниками «Чарівної книги» було легше у тому плані, що ми проводили для дітей майстер-клас, пропонували написати завдання й одразу бачили, що до чого.

У «Музі» здебільшого допомагає те, що вже читала твори деяких авторів, котрі вони подавали на якісь інші конкурси, або бачила надруковані…

Важко також оцінювати автора, який подає на конкурс один вірш або одне малесеньке оповіданнячко. Бо ж незрозуміло, чи то єдине, що є, чи то юнак/юнка полінувалися/не поважають членів журі тощо.

Розумію, що кажу зараз не дуже приємні речі, але сподіваюся, що наступним разом кількість таких робіт значно зменшиться.

— Який з творів конкурсантів цього року Вас найбільше вразив і чому?

— Ну, може, не вразили — бо вразити мене може хіба блискавка, але сподобалися, і дуже, казки Людмили Шамрай. Вона посіла перше місце, і, вважаю, ця авторка його повністю заслуговує. Її казки для молодшого віку просто чудові…

Підкреслю, що і в нашій області, і взагалі в Україні для такого віку прозу майже не пишуть. У магазинах батькам дітлахів 2–5 років пропонують або вірші, або народні казки. Людмила ж справді стала відкриттям цьогорічного конкурсу.

— Чим Вас здивувала «Молода муза — 2012»? Чи відобразились якісь нові тенденції у творах конкурсантів?

— Щодо тенденцій говорити ще зарано. Конкурс обласного рівня поки не може стати якимось світочем, на який рівнятимуться інші літератори.

Стилі ж у молодих письменників різні. У декого вже склався свій почерк, який легко впізнати. Такого поета чи прозаїка вже не переплутаєш з іншим.

«Муза» здивувала мене іншим. Тією чудовою, майже «домашньою» атмосферою. Атмосферою добра, людяності, щирості. Атмосферою, просякнутою посмішками, радістю й надією. Це найкращий скарб і найбагатше досягнення.

— Що Ви очікуєте побачити у творах молодих авторів?

— За сучасним положенням конкурс у нас двомовний. Але дивна річ: молоді поети вірші надсилають здебільшого російською, а прозаїки оповідання й казки — рідною мовою.

Тож сподіваюся, що конкурсанти «зрівняють рахунок» і на конкурс подаватимуть і вірші, і прозу саме рідною мовою.

— І наостанок. Ви — керівник секції дитячої та юнацької літератури при НСПУ. Скажіть, з якого віку дитина може її відвідувати?

— Справа в тому, що секція наша називається секцією літератури для дітей та юнацтва, а не дитячої та юнацької літератури. Відчуваєте різницю? Тобто на секції зустрічаються дорослі люди, які пишуть для дітей та юнацтва, а не навпаки: діти та підлітки збираються для того, щоб навчитися писати.

Зрозуміло, що і дорослі обов’язково повинні постійно підвищувати свій рівень (наскільки можливо, бо в кожної людини своя межа), «шліфувати» свої твори. До речі, в нас збираються і прозаїки, і поети. Тому ласкаво запрошую тих, хто працює в галузі літератури для дітей та юнацтва і бажає поспілкуватися з колегами або ж потребує допомоги та підтримки, до обласної бібліотеки для дітей, де ми зустрічаємось раз на місяць. Якщо ж підліток, років 15–16, теж працює у цьому напрямку і бажає відвідувати наші заняття — ніяких заперечень з боку жодного письменника не буде.

Єдине, про що попереджую кожного «прибульця»: не розраховуйте на матеріальну підтримку у виданні книги. Наші письменники, на жаль, видаються за власні або спонсорські кошти.

— Дуже дякую Вам, Еліно, за цікаву розмову! Наснаги Вам і творчих успіхів!