Революція в поезії Наталії Крісман

Революція в поезії Наталії КрісманВірші Наталії Крісман вже давно вирували у наших душах. Коли світ побачив шедевр „Я, екстреміст” вся Україна відгукнулася передзвінами пісень, ораторських виступів, фільмів за мотивами вірша. Підсвідомий „екстремізм” вже давно перебував у суспільсві, і у найзапекліші дні революції вірш став не фоном, а  органічним обрамленням думкам кожного свідомого українця. Тепер поезії цієї неординарної жінки облетіли „майдани” всього світу.

Вже знято 5 чи 6 фільмів на тексти її віршів.

-  Зараз найвідомішим вашим віршем став „Мамо, я екстреміст”. У чому секрет його популярності?

- Ті відважні юнаки, які пішли на барикади і боролися з режимом, часто у саморобних бронежилетах, фактично без зброї не залишили байдужими нікого. У ці неспокійні зимові місяці, коли гинули герої вся Україна була біля екранів своїх телевізорів, всі ми, бодай    підсвідомо були частиною тих подій.  Вірш „Екстреміст” він настільки живий, настільки вже „народний”, що  часто коли його публікують, то навіть не вказують авторства. Всім здається, що цей вірш був написаний там – на барикадах столичного Майдану невідомим поетом-революціонером. Слово „екстреміст” стало близьким кожному з нас, як синонім патріотизму і напевно тому цей вірш так увійшов у душі людей.

- Чи давно ви почали свою поетичну діяльність?

- Я почала писати, коли мені було 30 років.До того не створила жодного рядочка. На даний момент маю кілька тисяч віршів. Мій творчий псевдонім  Валькірія, так мене назвали друзі, знаючи мою сутність, бо я завжди пориваюся всіх захищати, визволяти. Одна з моїх збірок має назву „Загублена в сучасності Валькірія”. На сьогодні багато віршів мого авторства покладено на музику, наприклад у одній із шкіл я випадково почула, як школярки виконували пісні на мої вірші. Також поезії є на багатьох сайтах, форумах.

- Ви часто виступаєте перед великими аудиторіями?

- З 16 років я виступала перед тисячними аудиторіями на перших українських тоді ще заборонених вічах.  Звичайно, це було небезпечно, КГБ не спало. Оцей дух бунтарства, неспокою я перенесла і на свою професію (Наталія Крісман має 20-років стажу правозахисника). І відтоді постійно виступаю на мітингах, на літературних вечорах. Одного разу навіть читала поезії на мітингу в підтримку грузинської революції. Адже по суті  грузинський та український народи мають багато спільного.

Як вдається поєднувати адвокатську та поетичну діяльність?

- У адвокатурі я завжди бралася за найскладніші справи. Наприклад за ті,коли на іншому боці „барикад” були люди „з погонами”, з посадами, а я відстоювала права простих людей. Це також дарує неабиякий заряд натхнення, коли борешся за справедливість, навіть коли це і небезпечно.

Розкажіть про свою поетичну творчість. Як приходить натхнення?

- Поетична творчість – це дивовижний процес. Буває, що місяцями немає музи, а потім раптом з”являється – і пишеш, пишеш без перестанку. Напевно, найкращим періодом для творчості є ніч. Поети тоді „підключаються” до певного порталу, до космічних просторів і створюють вірші.У мене в самої буває таке,що не впізнаю написане. Нібито це писала не я, а хтось інший. Маю також таку властивість, що мій почерк залежить від настрою.  Буває ,що за кілька днів напишу сотню віршів. Вночі ти лежиш, а щось „диктує” тобі стовпчик за стовпчиком. Але натхнення приходить не лише вночі, а будь-коли, у транспорті, коли переходжу дорогу, коли гуляю з родиною у лісі. І тоді вже не можу зупинитися – пишу, бо коли не пишеш те, що маєш написати, то це ніби розриває тебе, не дає жити спокійно. У стані щастя не маю творчого натхнення.Потрібен якийсь біль, що виплескується на папері.  Часто питаю себе? чи бажаю цілковитого щастя?  Та напевно ні, краще аби той біль все-таки був у моїй душі.

- Зараз література переживає неабиякий революційний поштовх з”являються нові автори, нові напрями. На вашу думку, яким руслом буде далі розвиватися поезія?

- Мені здається,що вибух, який відбувся у літературі насамперед стався у свідомості кожного з нас. Оцей дух нескоренності,свободи перенесений у всі сфери. Майдан – це стан душі. У мене навіть вірш такий був: „Майдани наших душ”. Поезія тепер буде своєрідним рушієм суспільсва, чесним голосом кожного з нас. Це буде тепер не лише джерело естетичної насолоди,але також і енергетичним зв”язком поета з народом.

Ви пишете лише громадянську лірику?

Ні, у мене є також багато інтимної лірики. Я – поет душі, пишу те,що нашіптує мені підсвідомість. Один мій читач порахував, що у одній із збірок мого авторства близько трьохсот разів зустрічається  слово „душа”. Я пишу те, що відчуваю, що треба написати на даний момент.

- Нещодавно був день російської мови в Україні, коли Львів намагався говорити російською. Чи є у вашому доробку такі вірші?

- Так. Хоча я давно не говорила російською і жодного разу не писала цією мовою, але саме у день рос. мови у Львові я спробувала створити щось на цій мові.. Це має дуже важливе значення, адже зараз ми повинні показати Сходу і Півдню, що не ставимося вороже до їхньої мови. Видно, справді мені вдалося під”єднатися до якогось „джерела”, до вищих сфер і рими у моїй голові почали з”являтися російські. І от, ми з моїм чоловіком, який також є поетом написали кілька таких віршів. Як написали? В тандемі – він починає рядочок, а я закінчую. Під вірш  „Крах імперії” також знято відеосюжет. Така поезія на сьогодні є об”єднуючим фактором, коли потрібно позаду залишити всі упередження і заради вищої мети навіть почати писати іншою мовою.

Наталія Крісман стала символом революції. Жінка, яка має 9-місячного сина і постійно підтримує потужний патріотичний рух у суспільстві. На „поетичних читаннях” присвячених Майдан,у у мороз вона читала свої вірші разом із чоловіком, що також є поетом, роздруковані вірші поетеси прикрашають Майдани всієї України. У найгарячіші дні революції її палкі вірші читали навіть не один раз за ніч.  Євген „Їжак” (Романенко)лідер гурту „Тарута” збирається покласти вірш „Екстреміст” на музику, та й не один він -багато музикантів вже створили оформлення цього поетичного шедевру. Дуже приємно усвідомлювати, що у сучасній українській поезії з”явився такий потужний струмінь громадянської лірики.

Розмовляла Оксана Бабенко

http://artareaua.com