Головна

Микола Мартинюк «Під мурами твердині»

Мартинюк Микола. Під мурами твердині : історична повість : [для серед. і ст. шк. віку] [текст] / М. І. Мартинюк ; худ. А. П. Гупало. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 128 с.

Коли береш до рук книгу «Під мурами твердині», то найперше звертаєш увагу на неймовірно майстерне оформлення. Надзвичайно реалістичні й зі смаком виконані ілюстрації не просто привертають увагу, а наче ведуть читача в минуле, налаштовують на відповідне сприйняття. Ледь не кожен малюнок має по кілька віддзеркалень, що ніби підказує: у творі не буде однозначності та простоти, на кожен вчинок чи подію можна буде подивитися очима різних людей, відкрити для себе різні погляди на описані там події та ситуації.
Але коли починаєш читати, то виявляється, що обіцяна складність стосується майже всього: у творі багато героїв, і в думки мало не кожного читач може зазирнути; мова повісті неймовірна стилізована відповідно до епохи; але найголовніше – що у цій книзі враховано світогляд героїв, який сильно відрізняється від нашого сучасного сприйняття світу.

Час і місце дії – Волинь тринадцятого століття, славна доба становлення української державності, оспіване та неодноразово описане правління князя Данила Романовича (Галицького). Але якщо всі попередні книги про цей період, які потрапляли мені до рук, акцентували увагу на історичній складовій або на пригодницькій, то ця книга насамперед психологічно-світоглядна.

Головний герой твору – молодий князь Данило. Хоча на сторінках читач знайомиться з багатьма персонажами, які так чи інакше вплинуть на розвиток подій.

Розпочинається твір, як у старовинній легенді: «Чорнішої ночі Ратибор не знав, певно, скільки жив» (С. 10), а далі розповідь розгортається в поетизований опис Ночі, наче вона є живою істотою. Зрозуміло, що найтемніша ніч буває перед світанням, а подібний початок захоплює читача, але вже за кілька сторінок виявляється, що це не зовсім так і цей початок не є просто художнім прийомом, а уособлює світогляд того періоду.

Це за наших часів люди звикли бачити себе на тлі чогось – гарної природи, історичних подій, життя відомих людей, а наші пращури були мудрішими і сприймали світ як живого співрозмовника, як учасника і творця обставин, а не тло для людського існування. Тому природа і світ, метафоризований і персоніфікований, у цій книзі постає як діюча особа. Герої твору мають абсолютно інші, не типові для сучасної літератури, образні ряди і переважно мислять і розмовляють метафорично.

Це незвично для читача, але згодом приймаєш те, бо подібна метафоризована мова звернена радше до підсвідомості, а не до свідомості, тож виникає відчуття, ніби «згадуєш» цю мову, потрапляючи під чари її ритму. Сам же твір неймовірно ритмізований, що досить складно втілити у такому великому обсязі матеріалу.
Завдяки подібному письму через світ відображаються й почуття людини, мимоволі читач налаштовується на те, що буде далі. Ось як, наприклад, оповідається про зимову негоду:

«На деревах у заметіль всидіти було неможливо: ница снігова круговерть не милувала. Помітивши перед собою на голому гіллі цятчатих беріз чи на вічномолодому похмуро-зеленому голчастому гіллі сосен одинокого птаха або навіть немічну зграйку, всевладна покровителька господи зими примушувала дерева поклонитися до самого долу, караючи за добро, за безкорисливу опіку. Стійкі сміливці, з гнучким дівочим станом, покірно виконували волю повелительки, хоч були певні, що подібне з ними станеться іще не раз. Старі дерева, висушені літами, часто не витримували знущань і, переламуючись по-живому навпіл, падали у замети, шукаючи там пожиттєвого покою – нагороду за свою багатовікову стійкість.

А бідолашні птахи зривалися у сніг і мало-помалу там захолодали. Погибель назовсім забирала їхні муки.
Навіть люди в таку хурделицю на наважувалися кудись мандрувати. Негода – що й світу білого не видко, тож серед поля неважко й заблукати. Навіє тобі туману у вічі – загубиш дорогу, тоді зустріч із костомашницею неминуча. Серед кучугур. Сам на сам. І... нікого. Волай собі на здоровля, скільки влізе, тільки ніхто тебе не почує. І не побачить» (С. 71).

І просто сама мова твору дуже гарна та мелодійна. Наведу лишень один приклад, як описується вогнище:
«Під схвальний окрик і велелюдний гамір юрби кострище зараз оповило спрагле пожадливе полум’я.
Живий огненний стовп товстим звивистим змієм здійнявся до небес. Сліпучо-золотисті розпечені іскорки, що дрібними гронами відривалися од пекельної стихії, народжувалися помутнілими мерехтливими зорями. Чи се, може, зорі, похапцем тікаючи од земної жижі, панічно губили серед важенних хмар свої блискавичні хвости?» (С. 15).

Оскільки мова твору стилізована під давню, праматеринську, то в тексті трапляється чимало архаїчних слів або й узагалі майже невживаних понять. Частина з них пояснюється посторінково, але, як на мене, таких пояснень потрібно разів у п’ять більше.

Також часом потребують пояснень і деякі історичні події та звичаї. Книга розрахована на підготовану аудиторію, яка добре знає історію та прадавні звичаї народу. Іноді виникає відчуття, що у повісті навмисно пропущено деякі й без того відомі події, а показано саме їхній психологічний аспект, бо нащо переповідати історію? З одного боку, це надає текстові додаткової складності та змушує читача думати і згадувати, з іншого, – частина читачів, які не настільки добре знають історію, як цього потребує книга, не можуть зануритися у події, як того хотіли б.

Кожному герою, хай то князь чи проста людина, доводиться робити вибір, кожен проходить випробування на стійкість духу і має дізнатися, сміливець він чи боягуз, здатен пройти випробування на вірність чи є підступним покидьком. І цей дух всезагального вибору, щиро кажучи, й історичного шляху, який, наче з потічків ріка, складається з вибору кожної людини. Імовірно, так відбувається в усі важливі історичні періоди, і якщо людської сили виявляється достатньо, то й народ може себе усвідомити, й держава стати сильною.

Не завжди вибір буде зроблено правильно, а вчинки стануть праведними. Бувають на життєвому шляху і помилки – все, як у реальному житті. Так, наприклад, князь Ярослав Інгваревич теж хоче довести, що може судити справедливо, а натомість, аби покарати злочинницю, яка покинула свою народжену поза шлюбом дитину, підставляє під удар себе, а отже правди про її ганебний вчинок так і не дізнається. А за кожним вчинком може ховатися і таємниця, і трагедія. Як з тою бідною дівчиною, яка зогрішила не з власної волі, а врешті й життя їй стало не миле.

Або й поява Анни, матері Данила, владної жінки, яку люди спочатку назвали самозванкою. Не згадай молодий князь її голосу, згубив би рідну кров, бо навколо молодих правителів, як і поряд із новими державами, в усі віки багато ворогів, підступу і зради.

Героїв багато, але всі вони мають минуле. Навіть коли про нього не розповідається, відчуття минулого, історичного коріння чи навіть відповідної вписаності в історичні процеси не зникає. Читач поступово довідується про минуле героїв через їхні вчинки, думки і спогади, хоча частина так і залишається прихованою, ніби айсберг під темною водою. Можливо, це емоційні і психологічні зачини на наступні книги, а може, це стилістика самої книги.

Особистість має бути гармонійною. Недарма сказано: «Єже отрок-князь не хоче почувати ся безкрилим птахом, мусить однаково справно володіти конем, мечем і грамотою» (С. 36). Тобто має розвиватися й фізично, й розумово. А ще бути щирим і чистим душею, бо, як яблуко починає гнити з ледь помітної темної цяточки, так і людина себе занапащає негідними думками, почуттями і вчинками.

Своє очисне випробування ненавистю проходить і молодий князь Данило: «... Коли се було. І скільки його на віку – не злічити. Зрада, як примара, волочиться повсякчас за тобою, нахабно наступаючи на п’яти. Гидко – а жити треба. Хоча б для того, аби не діждали такі, як себелюбець Ярослав, як зрадники-бояри, топтати твою могилу, а поглумившись над нею, з огидою вимовляючи твоє ім’я, по-хижацьки пошматувати нарочиту пам’ять – сіяти усобиці на кров’ю злученій землі» (С. 40).

От тільки хто виявиться сильнішим – він чи ненависть – до часу нікому невідомо.

Амбіції, прагнення влади і справедливості, непідробна ненависть... І не завжди чітко усвідомлюєш – це почуття персонажів чи історичних постатей. Іноді від сили їхніх емоцій виникає відчуття шаленого буревію, перед яким важко вистояти. Як, наприклад, емоції князя Ярослава, у якого князь Данило за своїм правом відбере владу над рідним краєм. Але ж і в Ярослава своя правда:

«– О, як би я хотів зібрати рать... Щоб він... Він!.. Романів виплодок... Смерд іменитий – непам’ятливий і невдячний... Долу!.. Долу – коло ніг моїх – благав про пощаду!.. Оддав би все, аби лишень спізнати сю благодать...
Зіниці його враз кресонули шаленим вогнем, а відтак болем і гнівом.
– ...Чи я не того самого коліна пагіль великих Рюрика і Мономаха, що й він?!» (С. 28).

Треба віддати належне князеві Данилу: коли у його владі опиниться Ярослав, Данило не поставить його на коліна і не знущатиметься з переможеного.
Наведена сцена кінематографічна, а таких у книзі дуже багато. Поєднання кінематографії із метафорикою в цій повісті гармонійне і глибинне, але це також потребує від читача відповідної підготовки і співтворчості та співпереживання. Бо читати цю книгу як просто історичну чи розважальну неможливо. Схоже, що в неї інші функції і призначення – відкривати насамперед не тих, про кого пишеться, а тих, хто читає, – розвивати читача та його емоційне сприйняття, творчі здібності і розум, а не банально розповідати про історичних осіб. Це нетипово і тому також цікаво.
Ратибор, брати Данило й Василько Романовичі, князь Ярослав, Вислава – всі вони різні, але кожний з них – особистість.
Хоча повість і невелика за обсягом, але дуже ємна на події та почуття. Її легко можна було б розгорнути в роман чи художній фільм, бо кожен із тих, хто став частиною цієї історії, виріс, змінився, зрозумів себе, або й зрадив і загубився в імлі безпам’ятства.
Кожен робить свій вибір. І коли наприкінці твору молодий князь Данило прощається зі своїм вірним конем, чітко усвідомлюєш – це лише початок: початок нового життєвого розділу і сторінки історії.

Висновок: Глибока і психологічно складна повість, яка є початком циклу творів про князя Данила Романовича (знаного ще як Галицький). Гарно оформлена книга із дивовижною мовою.

Наталія Дев’ятко

 

Купити книгу в Інтернет-магазинах:

Інші думки про книгу:

  • Жанна Куява "Дорослим підліткам присвячується…" - http://bukvoid.com.ua
  • Тарас Федюк "Важкість" сприйняття: рецензія на "Під мурами твердині" Миколи Мартинюка" -http://www.bbc.co.ukl
  • Ольга Рєпіна "«Під мурами твердині» Миколи Мартинюка" - http://ualit.org
  • Жанна Куява "Найемоційніші книжки 2012 року" - http://tverdyna.ucoz.ua
  • Сайт «Слово Волині» "Книжка на вихідні: Під знаком «Книга року ВВС-2013»" -http://tverdyna.ucoz.ua