1958 року в Москві видали «Кобзар» з майже всіма поетичними творами Тараса Шевченка. Порівнюючи московський переклад з українським оригіналом, переконуємося у фальшуванні творів Шевченка. Наведемо кілька прикладів російського перекладу слів «москаль» і «московський», що їх часто вживає у своїх творах поет.
Кожен з нас пригадує початок поеми «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». Офіційні більшовицькі коментарі стверджують, що «москаль» – це «солдат».
Але це слово, як ми знаємо, Шевченко вживає в інших місцях для позначення національності. І тут московські перекладачі, супроти всяких засад перекладу, обходять це слово, аби тільки не образити почуття своїх читачів. У такий спосіб сфальшовано не лише поетичні образи, а й думки Шевченка.
Отже, приклади з «Розритої могили».
В оригіналі:
Ой, Богдане! Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала...
У перекладі:
О, Богдан мой, сын мой милый!
Горе мне с тобою,
Что ты сделал, неразумный,
С матерью родною?
О, Богдан, когда б я знала,
Что мне жизнь судила,
Я бы тебя в колыбели
насмерть задушила.
В оригіналі:
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалі
Господарювати...
У перекладі:
Но растет уж перевертень...
Вырастет, поможет
Он хозяйничать в отчизне чужаку...
У поемі «Сон», де є такі Шевченкові слова:
В оригіналі:
Ото дурний! А ще й битий
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
Російський переклад:
Вот дурак! Расписке поверил
Чиновничьей! Вот и читай их,
Не теряя веры!
В оригіналі:
Може, Москва випила (Україну)
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили –
Нашу славу?
Перекладачі сфальшували так:
Может, выжжена Украина?
Может Днепр спустили
В сине море? Раскопали
Курганы – могилы, нашу славу?
В оригіналі:
А межи ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московськи так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецьки, – а то тепер
І кисни в чорнилах!
П’явки! П’явки! Може, батько
Останню корову
Жидам продав, доки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені! Плач Україно!
Бездітна вдовице!
Перекладено:
А меж ими и землячки
Кое-где мелькают,
По-господски так и чешут
Да отцов ругают,
Что те, мол, не обучили
Деток своих малых
По-немецки, – а теперь вот
И кисни в чернилах!
Пиявки, пиявки! Отец, может,
Последней лишился
Коровеньки, чтоб ты русской
Грамоте учился.
Украина! Это твои сыновья родные,
Чернилами политы,
Под царевой беленой
В немецких темницах
Заглохшие! Плачь, Украина!
Сирая вдовица!
Поему «Великий льох» теж сфальшовано, позаяк вона є гострим обвинуваченням Москві за лихоліття в Україні:
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох.
Перекладачі огидно змінили на:
Когда начальство раскопает
И славный обкрадет подвал...
У Шевченка:
Як Батурин славний
Москва вночі запалила...
Перекладачі сфальшували так:
Как Батурин славный
Рать царева подпалила...
.........
Ну, а в твоїй Московщині
Є чим похвалиться?
Чи чортма й тепер нічого?
Перекладено:
А в той земле царевой есть ли
чем питаться? Или черт знает,
Как убого?
Читаємо у Шевченка:
Січ... жидвою поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
Перекладачі змінили на:
Сечь немчугой обросла.
Русские царевы слуги
Тоже греть умеют руки!
У Шевченка:
По-московськи лає...
У московській бані...
Так малий льох у Суботові
Москва розкопала...
Перекладено:
Крепкой бранью осыпает...
Царева баня...
Малый подвал раскопали...
В поезії «Стоїть в селі Суботові» є такі Шевченкові слова:
Москалики, що заздрили,
То все очухрали... –
Сфальшували на:
Царских слуг объяла зависть,
Все поразоряли.
А в поезії «Чигрине, Чигрине» є слова:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?
Московські перекладачі сфальшували так:
За что же панов рубили?
Орду бесчисленную били?
И острой пикой боронили
Татарам ребра?
Не пожаліли перекладачі й поезії «Сліпий», де є такі слова:
Як Січ руйнували,
Як москалі серебро, злато
і свічі забирали з покрови...
Ляхи були – усе взяли.
Кров повипивали!
А москалі світ Божий
В пута закували...
Російською читаємо:
Как Сечь разодрали,
По церквам оклады-ризы,
Свечи забирали.
Шляхта была – все взяла, кровь повыпивала.
А царица даже воздух
В цепи заковала.
Звісно, поетів вислів «москаль» може означати не лише «солдат», як у «Катерині», а й національність. Може, саме тому в російському перекладі вжито слово «русский». Але чистим фальшуванням позначено ті місця перекладу, де слово «московський» замінено на «царский», «царица», «крепкий» та ін.. Безсоромне фальшування Шевченка і в тім, що перекладач не хоче показати ненависті Шевченка до Москви і просто пропускає слова «Москва», «московський» або замінює іншими словами, як от: «Москва випалила Україну і Дніпро спустила в синє море». Коли ж українці «скородили списами московські ребра», у перекладача – татарські. Як же безбарвно і фальшиво перекладено Шевченкове «степи мої запродані жидові, німоті» – «овладели чужеземцы моими степьями».
Як доказ, що Тарас Шевченко словом «москалі» окреслював увесь московський народ, наведемо цитату з передмови Шевченка до другого видання «Кобзаря» 1847 р. (цитуємо не за якимось «сфальшованим» виданням «буржуазних націоналістів», а за повним зібранням творів Шевченка, виданим Академією Наук у Києві 1939 р., том 1, с.374-375): «Чую, а іноді читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, черногори, москалі – всі друкують, а в нас ані телень, неначе всім заціпило... А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму».
Коли Шевченко виокремлює москалів з інших народів, то це найкращий доказ, що він мав на увазі цілий народ, а не лише царя, царську вояччину, царський бюрократичний апарат, як це подавали московські перекладачі. Цікавий теж порядок, у якому Шевченко перераховує названі народи. Схоже, що у тій черзі москалі не випадково на останньому місці – це свідчення справжнього ставлення Шевченка до названого народу.
Фальсифікуючи Шевченка, спотворюючи світлу пам’ять про нього, Москва ставила перед собою мету поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні, тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла остаточно змосковщити і поневолити Україну.