Жінка-УКРАЇНКА

Прозою важко передати все, що відчуваю. Тому пишу віршованими рядками: 

Болить... Якби ж ти знала, як болить моя душа за тебе, Україно! Що є життя моє? - всього лиш мить... Твоє ж - віки... А час летить невпинно... Віки... Віки від Кия до "сьогодні"... Віки страждань, зневіри й боротьби... Твоїх дітей, знедолених, голодних, топтали, били кляті вороги... Віками ти терпіла, Україно, і москаля, і ляха, й татарву... Молилася до Бога на колінах, просила долі кращої... Чому? За що, терпенний мій народе, на твою долю стільки сліз, біди? Та ти не зрікся прагнення Свободи! Не зрікся Духу Волі й Боротьби! Ти піднялася, нене-Україно! Твій гімн почули по усіх світах!

Ти - СИЛЬНА! ГОРДА! НЕЗАЛЕЖНА! ВІЛЬНА! Ти - БУЛА! Є! Ти - БУДЕШ У ВІКАХ!!!