Жінка-УКРАЇНКА

Свою нову збірку віршів «Прокинусь живою» поетеса Тетяна Винник вперше презентувала у Лондоні і отримала нагороду у поетичому турнірі. З 21 по 24 березня цього року письменниця відвідала Великобританію, побувавши на VI міжнародному фестивалі у Лондоні, присвяченому  Всесвітньому Дню поезії з ЮНЕСКО. За словами співорганізатора заходу польського поета, що живе у Лондоні, Адама Шеменчика, присутність української поетеси була важливою не тільки заради мистецтва і самореалізації, але її наполегливо запрошували, аби показати, що підтримуємо наших материкових сусідів у цей нелегкий для них час.

Тетяна Винник член НСПУ, Міжнародної літературно-мистецької “Слов'янської академії” (Болгарія), співорганізатор благодійного фестивалю «Теплі долоні», керівник ніжинської університетської театральної студії “Ганц Кюхельгартен”. Стипендіат Київського міського голови для обдарованої молоді за особистий творчий внесок у розвиток міста Києва, високі досягнення у суспільному житті, має нагороди від виконавчого комітету Ніжинської міської ради за активну громадську позицію у реалізації молодіжної політики в місті та за пропаганду українського слова, долучення дітей до сучасної української літератури, упровадження ідеї особистісної самореалізації та за розвиток творчого мислення підростаючого покоління. Тетяна дипломант конкурсу «Коронація слова» у номінаціях «Пісенна лірика про кохання», «П’єси для дітей», «Кіносценарій для дітей, лауреат конкурсу “Смолоскип” за роман для дітей, міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара та ін. На її вірші театром «Мушля» була поставлена вистава «Венера та інші» (режисер Сергій Архипчук, композитор Роман Коляда). Вірші друкувалися у вітчизняних та зарубіжних виданнях, перекладені англійською, болгарською, російською, польською, французькою, вірменською, італійською та циганською мовами.

– Тетяно, вітаю тебе з нагородою.  

– Дякую за привітання. Для мене це стало несподіванкою, бо поетичий турнір, у якому я брала участь, завершився і ми не знали результатів, проте мені вже в Україні повідомили, що мене будуть нагороджувати цього року у Варшаві.

– Розкажи більше про фестиваль, його концепцію та аудиторію.

– Ідея цього фестивалю виникла на літературних читаннях у домі поетеси Марти Брассарт та поета Адама Шемчишика у Лондоні. Це польські поети, які в еміграції шукали можливості спілкування про творчість, поезію і в цілому про літературу. І було дуже зручно створити фестиваль, який би об'єднував не тільки польських літераторів, але і митців із інших країн. Партнером для співпраці організатори вибрали польського поета Олександра Навроцького, який є сьогодні відомим поетом та видавецем поезії у Польщі. Саме пан Олександр запропонував цей фестиваль проводити під егідою Всесвітнього дня поезії ЮНЕСКО. Сьогодні ЗМІ називають цей захід найбільш культурним заходом із моменту вступу Польщі до Європейського Союзу. Участь у такому фестивалі дає можливість заявити  про молоду  сучасну  українську літературу на міжнародній арені, продемонструвати світовій спільноті самобутність  українського слова, налагодити міжнародні культурно-мистецькі ділові та дружні зв’язки між  прогресивними творчими особистостями для подальшої плідної, конструктивної співпраці, обміну досвідом, інтегруватися у літературний процес, відкрити нові можливості для втілення інноваційних проектів.

Ми виступали у польській школі Лондона,  брали участь у ІІ-х Європейських поетичних діалогах, міжнародних поетичних заходах “Гаряча поезія” та літературному вечорі “Моя дорога додому”, організованої групою “Поезія Лондона”-2014.

Зустрічі з поетами із різних країн допомагають розуміти, що в цьому брутальному і споживацькому світі поезія жива, і поезія не дозволяє у складні моменти життя відчаю і безнадії паралізувати психіку, а, навпаки, мобілізує.

– Хто запросив тебе взяти участь у фестивалі? З яких країн були інші учасники?

– Я отримала запрошення від співорганізатора фестивалю – польського поета Адама Шеменчика, з яким познайомилася на одному з міжнародних фестивалей. Учасниками були також поети із Польщі, Болгарії, Великобританії…  Для мене було дуже відповідально і почесно представляти у цей нелегкий для нас час Україну. Метою також було донести  унікальність української сучасної поезії, продемонструвати  світові  громадянську позицію щодо власної країни та рідного краю, пропагувати автентичність традицій українського слова Я дуже переживала за політичну ситуацію в Україні, адже в Україні мій дім і родина.

– Ти вже не раз брала участь у закордонних фестивалях. Чи позначилися останні події в нашій країні на тому, як міжнародні літературні кола сприймають Україну?

– Я багато розмовляла про політичну ситуацію України із іноземцями, бо мене найбільше цікавило питання: як сприймають Україну сьогодні у світі? Можу сказати, що інші народи вболівають за українців, вважають, що ми нація, яка встає з колін, яка має сміливість боротися зі страхами (на відміну від росіян, котрі живуть у страху), як іпородила система нашого тоталітарного минулого, рудименти цієї системи ще присутні у нашій свідомості. Поляки, наприклад, вважають, що  їхня країна також сьогодні ще бореться із хабарництвом, як і Україна, проте Польща добре запозиціонувала себе у світі, а Україні потрібно ще постаратися. Нам потрібна така країна, щоб не українці прагли у Європу, а Європа, подивившись на рівень нашої економіки, культури і життя, захотіла мати справи із такою розвиненою державою, як Україна. Президента Росії, звісно, вважають агресором і засуджують його дії.

– Вдалося поспілкуватися з українською діаспорою? Українці в Україні і українці у Великобританії: чи змінюють людей кордони?

– На жаль, я нікого з українців не зустріла на цьому фестивалі. Та й програма була досить насичена, тому на особисті зустрічі майже часу не було.

– Як на тебе і твою творчість впливає віддаленість від рідних і близьких? Чи написалися в місті туманів нові вірші?

– Емоцій і вражень багато. Я презентувала свою нову поетичну книжку “Прокинусь живою”. Читала свої вірші українською і англійською мовою. Поляки і болгари розуміють українську. Для мене Лондон – це місто без зайвих прикрас, із красивою архітектурою, із добре вихованими людьми, емігрантами. Мої рідні завжди в моєму серці, тому віддаленість не така вже й страшна, хоч я схильна гіперболічно скучати за людьми, яких люблю. Але ця поїздка була недовгою, тому все добре. Я ніколи не писала “на замовлення” чи “на тему”, тому конкретних завдань собі не ставила, хоча є пару поезій, які написалися під впливом поїздки. Але й поезії більше про Україну, ніж про все інше.

Розалія Александрова, член Спілки письменників Пловдива (Болгарія), викладач болгарської мови, завідувачка організації квантової поезії “Квант і приятелі”:

«Тетяна Винник глибокий і тонкий лірик. У її творчості відчувається ритм національного серця, яке любить і страждає однаково сильно і виживає у суворій палітрі повсякденного життя. Поет починається і закінчується своїми віршами, обговорюючи проблеми з Богом про сенс буття, щоб жити в той час, коли ще не народжені діти пішли в кровотік і народилися на Землю, подолавши "жахливі страждання і гріхи". Навіть у віршах , які висловлюють найпотаємніші емоції автора, актуалізується "хронічна рана", що впливає на всі аспекти життя українського суспільства. І його роль – Сивіла, чисті пророцтва горя національним світовідчуттям, що закріплені його любов'ю і світлом, даються їй зверху. Це подарунок , який є священним, є духовною характеристикою поетеси . Так Словом Божим, яке переклає душа, народна душа, читачів веде через лабіринти життя любові і страждання. Назва кижки " Прокинусь живою" в черговий раз підкреслює глибоку духовну природу Тетяниної поезії. Вірші, що межують між верхньою і нижньою парадигмою світобуття . Але її душа непохитна і вона впевнено йде через мінливості і спокуси , щоб прокинутися від пекла реальності світлою і живою». 

Розмову вела Алла Миколаєнко