Жінка-УКРАЇНКА

Молися, мамо, за свою дитину

Молися, мамо, за свою дитину.
Молися зранку й ввечері молись.
І я до тебе звідусіль прилину,
І буде добре вдвох нам, як колись.

Схилюся на плече твоє від втоми,
Закрию очі в добру щиру мить,
Як добре вдома, як же добре вдома.
Самотнє серце навіть не болить.

Мені тебе весь час не вистачає.
Де б не була, щоб не робила я.
Завжди за обрій тугу проганяє
Усмішка ніжна, лагідна твоя.

Не знаю чи в житті мені везтиме,
Чи десь на рівнім місці не спіткнусь?
Молися, мамо, за свою дитину,
А я за тебе рідна помолюсь.

Мати поле город

Мати поле город. Щось не їде дочка, бо робота.
А густі бур’яни не чекають – ростуть і ростуть.
«Пополю, не турбуйся за мене, дитино, клопоти.
Тобі треба сьогодні в життя прокладати свій путь».
Телефонні розмови єднають їх душі під вечір.
«Не спішіть, я приїду і все неодмінно зроблю».
А в селі над хатиною клекіт журливо-лелечий.
– Я люблю тебе, мамо.
– І я тебе, доню, люблю.
Донька поле город. Дуже вчасно прийшла на підмогу.
Засміялась картопля і грядочки вмить ожили.
Завтра ж їхати знов. Проведе її мама в дорогу.
„Повернуся за тиждень. Ти тільки себе бережи.
Щоб було кому мене на цьому порозі стрічати,
Щоб було кому голову тихо схилить на плече”…
Вічна казка добра. Коли поруч і донька. І мати.
Так проходить життя. Час рікою крізь долі тече.

***

Не буди ти у путь мене рано,
Дай поніжитись трохи в постелі.
За домівкою скучила, мамо,
Де і стіни здаються веселі.

Де сміються і вікна, і двері,
Де печалі ніколи немає.
Де і осінь занадто привітна,
І морозом зима не лякає.

Де твої найласкавіші очі
Мою душу рятують від болю.
Ні, я їхати з дому не хочу,
Бо так тяжко прощатись з тобою.

***

Притисни, мамо, до грудей міцніше.
Біль в серці подолати зможеш ти.
Мені не легко нині. Та, між іншим,
Я вже на півдороги до мети.

Питать не треба, де з шляху звернула.
Важливо те, що не спинила біг.
Поруч з тобою про усе забула.
І більше ще – пробачила усіх.

Ти теж пробач мені мою утому,
Теплом по – материнськи огорни.
Як добре вдома, як же добре вдома,
І важко як буває між людьми.

Мама живе сама

Мама живе сама.
Бачимося не часто.
І вже давно зима
Не намітає їй щастя.

Каже мені бува:
- Доню, молюсь щоднини,
Аби з тобою була
Довго твоя половина.

Батька три роки нема.
Відтоді, як його не стало,
Мама живе сама,
Радості як не бувало

З братом її не раз
Кличемо жити до себе.
Тільки ж не слухає нас,
Зовсім не це їй треба:

З хатнього просто вікна
Видно могилу тата...
Мама без нього сумна,
На серці - довічна втрата.