Жінка-УКРАЇНКА

1. УКРАЇНО  МОЯ!

Україно моя!
            Ти омита купальськими росами.

Україно моя!
            Ти оспівана музами стоголосими.
Україно,
           Землице свята, з плідним полем,
Що постало  одвіку,
           З  довічною долею.

Будь же вільна і горда,
            Красо-Україно моя!
Славен рід твій міцніє,
            Силу в генах козацьких черпає.
Україно, діяльна і сильна,
            Синами своїми міцна.
І разом нас –   ніхто не здолає!

2.  УКРАЇНА – ЦЕ ТИ !

Україна – це ти.
Україна – це я.
І не партії це,
Навіть не президенти.
            Україна – народ.
            Богом дана земля.
Їй присуджено Звище
Щоб жити, не вмерти.
            Через терни – до зір
            Їй дорога життя.
Ще не вмерла, живе
Її слава і воля!
            Україна – це ти.
            Україна – це я.
Україна – народ.
До життя його доля!           

3. УКРАЇНА - В ВІКАХ!

Святий Володимир, Печерські дзвіниці –
В віках – Бористен і Дніпро.
Аскольда Могила, Пороги Козацькі –
Історія древнього краю мого.
Вклоняюсь їм низько.
Хоч погляд в минуле
Розшарпує душу чомусь і ятрить –   
Та маю  надію в майбутнє Держави.
            В майбутнє повір і - не смій відступить !

ДО ТЕБЕ, КИЄВЕ

Всю Київську Венецію,
            Хрещатик й Оболонь,
Давно уже не бачила,
            Була в світах далеких.
Мов проминуло
            Кілька сотень  літ... 
До тебе, Києве, лечу
            Тепер, немов  лелека.
Ще з літака
            Всміхнулися твої
Нові масиви –
            Харківський і Воскресенка,
Немов почула
            Шелест цих тополь,
Що на Бульварі, імені
            Великого Шевченка.
Ти зусртічаєш
            Свіжістю обнов,
Де з розмахом
            Новий зростає Київ.
І передзвонами
            Оновлених церков
Завжди гостинно
            Зустрічає рідний Київ.
Та неповторністю
            Своїх Печерських Лавр,
Величністю церков Софії.
            В історії, священний дар,
Застиг монументально, древній Київ.
            Піднявсь з руїн –
Й у величі стоїть
Михайлівський Собор,
Знов бачу я - Золотоверхим.
 А над Дніпром
З  хрестом в руках.
            Святий царює Володимир
Добра і віри жезлом.
            Потужні хвилі, ним освячені,
Та широчінь Дніпра.
            В коромисла мостів
Нова індустрія впліта
            Майбутній час,
Немов звиває еру
            В модерні перевесла.
            .  .  .  .
Оновлений ти – Києве,
            Столице України!
Сталеві маґістралі –
            Це не сон...
Упевненій ході твоїй радію,
            З тобою моє серце – в унісон!

ЗБЕРЕЖИ РІДНУ МОВУ

Моїй дорогій Мамі й незабутньому Татові, та всім українським Батькам, присвячую.
                       
Як тебе, рідна мово, назвати,
З чим я можу тебе порівняти?Тільки з піснею тою, що мати
            Заколисує сон немовляти.
З добрим батьковим словом, як з дому
Батько й ненька тебе проводжають в далеку дорогу.
            Благословенна тоді їхня мова-молитва:
            «Їдьте з Богом, у путь, найдорожчі улюблені діти!»
Тихе батьківське слово, сльозою омите,
Відтоді будеш в серці довіку носити...
            Де б не був, бережи рідну мову, мій друже,
            І собі, і народу своєму подбаєш ти дуже.
Як назвати тебе, наша радісна мово –
Від батьків на все добре основа!

5 серпня.
--------------               
                       
 

ОСВІДЧЕННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Лише на українській, рідній мові
Звучать так солодко освідчення любові.
Тож свято мову ти свою оберігай
І кожне слово дітям передай.

Він скаже: «Мила, ясочко, кохана,
Моє ти сонечко, ягідонько духм’яна.
Лебідонько і зіронько моя,
Без тебе й дня не можу жити я».

Вона в одвіт йому: « Ти, світку мій єдиний!
Нема мені одній ні ніченьки, ні днини.
Соколику, мій місяцю ясний,
Моє кохання назавжди, це зрозумій».

Побрались. Повінчалися і зажили щасливо,
Дітей діждались, - це любові справжнє диво.
Міцна родина українська процвітає,
Та Україну й мову рідну прославляє.

6 серпня.                   
-------------------------------------------------------
 

СЛОВО

…Якби ти знав, мій друже,
Як много важить слово...
                        І.Я.Франко.

Запитаєте – що значить слово?
Тут відповідь дати не просто.
Зі слів починається мова чудова,
В піснях і розмов вдосталь.

Теплішає в серці, як слово
Когось пошанує й  научить,
Це наче найкращого золота проба –
Слова-діаманти блищать в нім неначе.

У реченні важить кожнісіньке слово,
І літери в слові теж важать не менше.
А також важливо, яким скажеш тоном,
Щоб думку і зміст передати належно.

Трапляється часто – як букву змінити
Або, замість коми, поставити крапку –
І зміст уже інший, і так затемнити
Яскраву ідею, руйнуючи кладку.

Якщо хтось до тебе з добром скаже слово,
Як важко тобі, чи на серденьку туга,
Одразу зникають всі хмари буремні
Від сказаних слів щиросердого друга.

Буває теж, слово – як громом ударить!
Думки до порядку приверне.
Не втратити віру й надію заставить,
Повірити  в  себе !

МОВА  УКРАЇНИ   

Яка вона співуча, милозвучна,
Казково-оксамитна, солов’їна...
Найкраща, наймиліша, найрідніша
І неповторна, мова України.

Її ще змалку слухати навчилась,
З дитинства вмію нею говорити.
Черпаю з мови, мов з криниці, силу,
Вона дає мені натхнення – жити.

Я слово Українське із любов‘ю
У світ нестиму, як промінчик ласки.
О, мово рідна, пісне солов’їна...
Не знаю я чарівнішої казки.

«БОЖЕ ВЕЛИКИЙ ЄДИНИЙ,
НАМ  УКРАЇНУ  ХРАНИ !»

Пам’ятаю той день, 24 серпня, 1991 року, коли я стояла перед екраном телевізора, боялась і на крок відійти, аби не пропустити найважнішого моменту, що назавжди увійде в історію України...

Зателефонувала на роботу, повідомула, що на працю прийду аж по полудню,
чекаю  надзвичайної події. Ніхто не перепитав якої саме, бо мої колеги по роботі також стежили за подіями й новинами з Верховної Ради, й кожен надіявся на щось дуже важливе, яке ось-ось здійсниться. Багато жителів столиці, як і в Україні назагал, добре знали про своє історичне минуле у різні часи. Земля наших дідів-батьків більше ніж вдосталь полита кров’ю найкращих своїх людей, зрошена потом трударів та сльозами вдів-матерів.Українці ніколи не нападали ні на кого, вони лишень завжди оборонялись від загарбників. Не випадково на безмежних українських просторах люблять проростати червоні маки, білі ромени та сині волошки – це квіти-символи скорботи, чекання і надії.(Природа, мабуть, мітить по-своїх законах землю).

Але повернемося в кінець 80-х, початок 90-х років...Україна вирує демонстраціями. Львів,Тернопіль,Рівне, Одеса,Харків, Донецьк... Скрізь піднявся нарід - за правду і волю! З Києва до Львова люди, взявшись за руки, збудували «живий ланцюг» - як ознаку єдности сходу і заходу України! В самому центрі Києва – довготривалий протест студентів, голодуючих, в ім’я Незалежності і Волі. Згодом цю площу перейменують на «Майдан Незалежності».

 Пам’ятаймо, що кожен народ повинен мати рівне право на своє місце під сонцем, він єдиний і неповторний, носій своєї мови й етнокультури від далеких часів. Так створений світ, що кожна народність має свою землю й територію, тобто країну. Має право жити в своїй країні  господарем і за своїми звичаями, має право говорити рідною мовою й співати нею колискових пісень своїм дітям так, як навчила мама чи бабуня. Так створено природою і так має бути...

Події, що розгортались у Верховній раді, за якими  продовжувала спостерігати по телевізору, заставили мене повернутись у дійсність, відклавши роздуми на пізніше.Ще хвилина... друга....Збулося...
                       
 

УКРАЇНА - НЕЗАЛЕЖНА! УКРАЇНА ДЕРЖАВНА!

Від цієї миті, 24 Серпня 1991-го року, в східній частині Європи знову утвердилась окрема держава з усіма атрибутами своєї державності:

            Прапор України  -  синьо-жовтий.
            Герб – тризуб на голубому тлі.
            Гимн Української Держави - «Ще не вмерла Україна», на слова Павла Чубинського.
            Чільний керівник – Президент України.

Буря оплесків...Нескінченні поздоровлення, братні рукостискання ...
 

А я -  схвильована до глибини душі. Знаю, як багато моїх земляків радіють з цього довгожданного приводу по всіх континентах Землі. В ту хвилину я більше ніж просто відчувала, що не одна в такому радісному піднесенні...Поспішила відчинити двері свойого помешкання й ввімкнувши радіоприймач на повний звук, стала запрошувати сусідів зайти до мене, щоб разом відзначити істинно знаменну для всіх нас подію. У кожного з нас бриніли сльози щастя на очах...

Хтось заспівав, а решта натхненно підхопили – і могутньо полинули слова нашого Славеня, з переконливою надією в голосах, на краще життя:

                        ...Ще нам браття, українці
                        Усміхнеться доля!

Знали всі ми, що багато потрібно буде пережити нашій молодій державі, що не слід чекати«манни небесної» нам, її громадянам, поки не утвердимось уповні й нарешті:

                          Запануєм, і ми, браття,
                           У своїй сторонці!..

Досі з трепетом у серці згадується той незабутній серпневий день, та піднесена, здається, аж до Небес, прекрасна, торжественна й неповторна мить.
Й скільки не минуло б літ, неперестану радіти такому подарункові долі зі словами:

                        Боже великий, єдиний,
                        Нам Україну храни.
                        Волі і світу промінням
                        Ти її осіни.

На -  Многая і Благая Літа тобі –   УКРАЇНА !