Жінка-УКРАЇНКА

Мідяки не потрібні

Вчимось не зважати
ніколи на гроші,
Як є – дуже добре,
нема – обійдемось і так.
Бракне на таксі –
понесем свою ношу:
Моя галичанка,
а з нею і я, волиняк.

Хтось, може, глузує,
така вже натура:
“Дивися, бідачка,
а з нею поет і злидняк...”
За злото дорожчий
нам голос бандури,
Вважають так
галицька Дама
і я – волиняк.

Найгірше, як душі стають
черство-бідні,
Немов за селом
усихає сосняк...
Квіткам у саду
мідяки не потрібні,
Це знаєм –
моя галичанка
і я, волиняк.

«Подаруйте мені хоч пір’їну...»

Ділова, і привітна, й чарівна...
І усе це – в особі одній,
Поміж буднів – неначе царівна,
Хоч одразу вже “гречку” тут сій.

Від спокуси утриматись важко,
Компліменти спливають самі...
Де літали раніше Ви, Пташко,
Чи у клітці були золотій?

Подаруйте мені хоч пір’їну,
Як жар-птиця, зі свого крила,
Може, з нею колись я полину,
Й буде світла дорога ота,

Бо озорена образом Вашим
І теплом, що від стріч пломенить...
Може й Ви спогадаете, Пташко,
Як не все, то однісіньку мить...

Молитва за кохану

За тебе мовчки помолюся,
Попрошу помочі у Бога
І Божій Матері вклонюся,
Щоб стала доброю дорога,
Якою йдеш ти так нелегко
Та всім, хто завинив, прощаєш.
Нікому не бажаєш пекла
Й лихого мов не помічаєш,
Хоча зізналася: “Удома,
Бува, сльозами аж заллюся...”
Попрошу помочі у Бога,
За тебе мовчки помолюся.

Повінь кохання

Горнуся до плеча,
неначе під крило,
Шукаю прихистку в твоєму –
слабшім! – тілі,
Ні, ще не все у нас, кохана,
відбуло,
Не все любові листя
відлетіло.

Мете хай снігом, поливає вкотре
дощ,
Вони сліди твої в душі
уже не знищать.
Як вулиці шукають вперто
лона площ,
Так я до тебе лину:
ближче й ближче...

До серця відстань,
як струна, бринить,
І слово зайве, бо тепер
вже мовить подих;
Спинись, благословенна будь ця –
наша! – мить,
Нехай підхопить нас
щаслива повінь.

Інтимне

Та ніч була
обом на втіху,
Колишні висохли
плачі,
Розсипавши
дзвіночки сміху,
Заснула в мене
на плечі...

А як постукав
ранок в двері,
Всміхнулась солодко
ти знов...
І сповідавсь я
на папері:
Було нас троє –
ми й любов...

Весняний вальс

Перелуння сердець –
і вже відстань між нами
не відстань,
Перелуння думок –
і немовби розмова луна...
Ти пробач мені, рідна,
вчорашній малесенький відступ,
Коли я не сказав
презнайомі до болю слова...

Приспів:

Я люблю тебе, сонечко, зіронько ясна,
Якби міг, я б до тебе весь світ прихилив,
Наша ватра ніколи нехай не погасне,
Хай відчує наш берег приплив – не відплив.

Кожна зустріч для мене –
і перша, і наче остання,
Недомовлене слово між нами
постійно бринить...
Зігріваю долонями
квітку тендітну кохання,
Дуже втримати хочу я мить,
незабутню цю мить.

Приспів.

Богдан Мельничук