Жінка-УКРАЇНКА

У травні цього року випала щаслива нагода побувати у  краю вічної мерзлоти - Якутії.  Через Українську Всесвітню Координаційну Раду мене і директора Музею-садиби Тараса Шевченка в м. Києві Надію Іванівну Орлову запросив  Департамент у справах народів Руспубліки Саха на святкування Дня слов'янської писемності і 200-ліття Т.Г.Шевченка. 

У Москві до нас приєдналась Голова українського конгресу Росії Дяченко Любов Петрівна, з якою завітали на Арбат – в Національний культурний центр України у Москві.  Поспілкувавшись з Генеральним директором центру і перепочивши, - вирушили в аеропорт Шереметьєво, звідки і вилетіли у  далекий Сибір.

Сім годин перельоту і ми у столиці Автономної республіки Саха (Якутія) – Якутську, який розкинувся на березі найбільшої ріки Сибіру – Лєні. А далі – насичена програма, з якої багато цікавого дізнались про історію, культуру, природу цієї, на перший погляд, непривітної землі.

У 1630-х роках сибірські території були приєднані до Російської держави. А до цього часу  якути вже представляли собою сформовану народність, яка проживала  біля  річок, особливо в районі Середньої Лєни. Варто відзначити, що це були масиви якутів, зафіксовані російськими козаками на початковій стадії колонізації.

Пізнавальною була екскурсія у Музей мамонтів. Саме в цих краях знаходили «заморожених» представників велетнів. А яке захоплення викликало  «Царство вічної мерзлоти»! Це печери у горі, де насправді  -16 градусів і все зроблено із льоду. Різні скульптури,  царський трон, навіть стіл, за яким нас пригостили мороженою сирою рибою, і чарки, з яких гарно смакувала українська з перцем))…

Виступи наші у школах №26 і №33 були присвячені  Тарасу Шевченку.  Надія Іванівна розповідала про великого поета і художника, а я співала. Особливо подобався слухачам романс на вірші Т.Шевченка «Якби зустрілися ми знову» на музику Олександра Ткаченка.

Нами опікувалась Голова Української діаспори Якутії Тетяна Олексіївна Дяченко, її заступник  Ольга Миколаївна Бор та інші гостинні земляки, яких в Якутії чимало. 

Незабутніми  також були враження з виставки алмазів і коштовностей у Скарбниці Республіки Саха, де виставлені і самородки, і авторські оригінальні роботи ювелірів. А нашу старовинну бандуру я побачила у Музеї – центрі хомуса народів світу. Хомус - це такий музичний інструмент, як нам відома дримба або варган. Там же для нас зробили невеликий концерт місцеві музиканти, а ми, звісно, відповіли укаїнськими піснями. Якутську кухню спробували у ресторані-музеї «Чочур –Муран» - такий собі будиночок купця.

У драматичному театрі імені Пушкіна на святковому концерті, присвяченому Дню слов'янської писемності я співала пісню «Ти із літа прийшов» - слова Юрія Тітова, музика Леоніда Нечипорука і як подарунок - російський романс.

Але найбільшим святом був вечір, присвячений 200-літтю Тараса Шевченка, в якому брали участь представники влади, місцеві артисти, колективи.Особисто мала чотири виступи. Незвично і щемливо звучав «Заповіт»  на якутській, бурятській, азербайджанській, вірменській, евенській і російській мові, також пісні на вірші Кобзаря. Своїми  враження  ми поділились у передачі Національної телекомпанії «Саха».

Приємно, що так далеко від України звучить і наше слово, і пісня. Не обійшлось і від питань на політичні теми. Розповідали правду, можливо декого навіть і переконали, бо там абсолютно викривлена інформація про події в Україні. Дай Боже, щоб  істина перемогла і всім народам  було спокійно у своїх державах.

Світлана Мирвода,
заслужена артистка України