Жінка-УКРАЇНКА

СОН

Вітер з Віллі – на негоду.

Місцева поліська прикмета

Цей сон поконами-колами
Навчив мене бути віщою –
Обнесену частоколами,
Заселену городищами…

Заграйте, музиченьки, мантри,
Та так, щоби вітром на Віллю,
Допоки народиться завтра
Із лона мого божевілля.

Ця ніч за такої негоди
На хвилях случевої Лети               
Плела із зіниці природи                     
Сухі маккавейські букети.

Засланий поконами сон цей,
Як травма пологова рання.
І, може, народиться сонце
Між порами сонцестояння
Третім
Знаком фертя.

***

Закон світобуття для мене є один –
Постать граційно і сміятись дзвінко.
Мій статус вищий за коханок і дружин –
чужої жінки.

Я на підборах встану, та, що встала ниць  
орала на мечі перекувати.
І об’єднаю куртизанок і черниць
отим –
я – мати!

КАЯТТЯ

кинуть сумління тіней
поглядами херувими
екзорцистично іній
вселився у мертві зими
кодом, числами звіра
маски думок пересічні
де кінчається віра,
там починаються січні
у судомах звелося
злите воском і оливом
щоб не рвати волосся
земля покриває голову
інієм. Ост Зефіру
прощає гріхи. А де
починається віра
Христос між снігами гряде

***

на долоні життя
лінійність у віщих баталіях
розіп´ятий туман
замовить, замолить, зимові
воскресають світи
де у сосен по чорних таліях
дажбоги спливають
неначе розтоплені смоли
листопадом клялась
і листопаду тлінномощами
moriturus кричав
потім te salutante мій Рим
знову бачу тебе
ти ідеш як життя між дощами
в лабіринти думок
у світи філософій без рим

КОЛІЗЕЙ

Стрілка перстом на чверть
Мокро
І талі я
І ти
Зима
Цей Махадев
А в таку снігосмерть
Я захочу в
Італію
Де зиму зализує лев

***

Це мітка із того світу,
куди стікаються смоли,
відходять віщі іврити,
бувалі слави і змови.
В моїх долонях Баали
культів-часів саркофаги,
а я обличчя ховала
за поли його відваги.
...Фасадом Валгали голим
священно, як лев і тілець...
У нього в долонях голем,
а мене, о Боже, — творець!

ВЕСНЯНКА

весна легковажно ступала
тілами оголених кустів
рожевий зім'ятий Купало
уже зародивсь у капусті
стелися лебежа постіль
де місяць у зелі хати
Мокошу вже вкотре поспіль
береться за ніч кохати
налийтесь бруньок покони
мов груди до віку смеркання
мокошу у зірку лона
пронизує сонцестояння
і поки тремтить від ласки
і знає що вже покрита
іде з Назорету Паска
і б'ється шкарлупка світу

***

замоли всі стихії
пусти по воді із воском
я це сьоме чуття
із твоїх інстинктивних конечностей
шмата плаща Ахії
стала тепер недоноском
що на плечах буття
сплетених тіл у знак безкінечності
каменем з гробу мерця
чорним квадратом Кааби
я перстами вплдетусь
не в тобі а в сонячному сплетінні
терен тобі до лиця
в тебе ж на тім'ї кульбаба
зрану йде землетрус
майбутніх двох предків забутих тіней

***

ти мене виносила
як думку
водою духом
хрестила у шумі зела
почерками Варухи
і сонце в образі губ
в широкі твої глибини
ридає Маврійський дуб
смолою з очей людини
я жив
ковтками з грудей
дихав
під шелест вісоновий
тече солоний єлей
по бороді Аароновій

САМОСТВЕРДЖЕНІ

Може б, вони одружились,
Якби не оті сто лих, –
Він для усіх рве жили,
Вона ж просто рве усіх.

Холера б його забрала,
Таке рубання з плеча –
Вона боїться орала,
А він боїться меча.

І нічого їм кувати –
Ні каменя, ні коси.
…Іржавіють мужньо лати
На перехрестях роси…

***

зимовим північним рейдом
модрини ішли на обжинки
і пам’ять родів, за Фрейдом,
постала образом Жінки.

Рід у рід –
Світовид –
прав’я-нав’я –
сакра-від.
Вір не вір –
крутить вир –
колами-поконами –
сніговими лонами

і десь її праскіфи-браття
запалять каменем удома
цю філософію багаття –
це колективне несвідоме.

НА РЕКОНСТРУКЦІЇ БОЮ УПА ТА НКВС У ЛЬВОВІ

Я за сценарієм загину…
Біжу зі зброєю в атаку,
рятуючи свою країну
на лоні львівського байраку.

Насунув танк. Рвонуло гільзу.
І героїчно!.. В серці ж мерва,
що не за віру та вітчизну
я нежива і непомерла.

Полеглим – сальва. Встали швидко.
Хтось із воскреслих несміливо:
Ходіть, поліські недобитки,
хоча б скуштуєм львівське пиво.

***

М’яти духом сакральним,
Правами нав азалії
Тихо серед вітальні
Обіймеш мене за талію.

Твої омиваю п’яти
І поліщуцькі корені, –
Тільки-но був день п’ятий,
А ти уже був створений…

***

Шляпа і чорні печатки
У цім прокрустовім віці.
Мої рокадні початки –
Veni, vidi, vici!

Келих вина із оцту
Смакую, прийнявши гордо
З рук маленького Моцарта
В підборі акордів.

Ростром я тут і набатом,
Блиском Гелія Цезія…
Глянцева. Ні? АХ, МАТОВА
Вийшла поезія.