Жінка-УКРАЇНКА

Нещодавно я була присутня на непересічній події – традиційній зустрічі випускників 1954 року київської середньої школи № 6, яку закінчила моя мама Рутковська (Кононенко) Ольга. Скажете, що тут такого – нічого дивного, хоча й пройшло з того часу аж 60 років! Але справа в тому, що одноклассники з кількох класів збираються щороку, не пропустивши зустрічі жодного разу! Разом пішли на дорогу серцю кожному зі школяриків Володимирську гірку, куди вони часто бігали під час перерви і після (інколи й під час) уроків, з якою пов’язані теплі, щемливі спогади. Тут були і перші поцілунки, і перше кохання, і перше розчарування. Я щиро позаздрила цим літнім дідусям і бабусям, їхній енергії й бадьорості, активності й життєвому оптимізму. З якою любов’ю вони згадували свою шосту школу, вчителів, цікаві історії зі шкільного життя! Разом з ними я перенеслася у те далеке, таке непросте минуле. Саме відчуття єдиної родини їх завжди притягало і зближувало. Ці щорічні зустрічі для них, як еліксир молодості, який дає крила, як машина часу, яка повертає у прекрасні неповторні роки. І це повернення, це відчуття стану душі молодої людини – найголовніше у житті. Під враженням цієї зустрічі я написала вірш і присвятила його дітям війни – маминим однокласникам.

ПРИСВЯТА ЗУСТРІЧІ ОДНОКЛАСНИКІВ ЧЕРЕЗ 60 РОКІВ

О, незабутня наша ШОСТА школо!
Цілую я ці стіни, цей поріг.
Ти міцно об’єднала наші долі
У плетеві незвіданих доріг.

… Ще йде війна, гармат ще чути звуки,
По рідній ворог ходить ще землі,
А в школі вже гризем граніт науки –
За парти сіли діточки малі:

Напівголодні, вдягнуті благенько –
Такі прийшли ми до Країни Знань.
І добре вчились, щоб раділи неньки,
Старанно і без зайвих нарікань.

Війна скінчилась. Мир прийшов в країну.
До праці долучилися усі.
Постав величний Київ із руїни,
Хрещатик відродився у красі.

Дніпрові схили нас манили тихо,
Світанки посміхались нам ясні…
І відступили сльози, голод, лихо…
Прийшли, нарешті, мирні, світлі дні!

А вчителі були в нас – просто диво!
Розумні і вродливі – молоді!
Рясну засіяли життєву ниву,
Навчили нас сумлінню у труді.

Ми на майбутнє плани будували,
Обрали шлях життєвий – кожен свій! –
Співали, сподівались і кохали,
Вперед летіли на вітрилах мрій!

І згодом гарну здобули освіту
Та успіхів в кар’єрі досягли,
Створили сім’ї, народились діти,
Онуки вже по світу розійшлись.

В сімнадцять літ ми закінчили школу…
С тих пір минуло понад півжиття…
Не забувається той час ніколи –
…Юнацьким дням немає вороття!

Вже ШІСТДЕСЯТ годочків пролетіло…
Вже відійшли у вічність вчителі…
Знов за столом святковим ми зустрілись,
Неначе ті школярики малі!

Нам завжди є про що поговорити,
Немає теплим спогадам кінця!
Бажаю всім нам, друзі, многа літа!
Хай б’ються в унісон наші серця!

Ми віддаємо шану рідній школі –
У нас сьогодні знову випускний !!!
Вкраїну ми не зрадимо ніколи –
Її ми вірні дочки і сини!

Ми – діти, загартовані війною,
Зібрались нині у суворий час.
І якщо треба, візьмем в руки зброю,
Бо Батьківщина – найдорожче в нас!

Вікторія Рутковська